Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/4204/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2020 року справа № 200/4204/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року (повний текст складено 25 травня 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області) у справі № 200/4204/20-а (суддя в 1 інстанції - Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення № 2091 від 01.04.2020 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання повторно розглянути заяву від 30.03.2020 про призначення пенсії та зарахувати до стажу (загального та спеціального) період роботи на ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля» з 01.02.2018 по 05.11.2018. Позивач зазначала, що відповідачем протиправно під час вирішення питання про призначення пенсії не враховано до стажу період її роботи у ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля» через несплату підприємством єдиного соціального внеску. Позивач зауважила на тому, що за неналежне виконання підприємством-роботодавцем обов`язку щодо сплати соціального внеску не може нести відповідальність працівник, оскільки він позбавлений можливості безпосередньо та оперативно впливати на повноту та своєчасність такої сплати. Крім цього, позивач зазначала, що факт сплати роботодавцем єдиного внеску за спірний період роботи підтверджений доданими до позову документами. Під час вирішення питання про призначення пенсії позивачу відповідачем безпідставно не застосовано статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ, як то передбачено рішенням Конституційного суду України № 1-р/2020 у справі 1-582018(746/15) від 23.01.2020. Редакцією п. 1 ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», чинною до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ визначено право на призначення пенсії на пільгових умовах жінок, занятих повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після настання 45 років при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років місяців на зазначених роботах. Оскільки на момент звернення позивач досягла віку 45 років та мала необхідний стаж роботи (загальний та спеціальний), відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 200/4204/20-а в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції. Сторони у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду судового засідання, тому, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне. Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно відомостей паспорту зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . 30.03.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням № 2091 від 01.04.2020 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком. Відповідно до зазначеного рішення пунктом 2 ч. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено призначення пенсії за віком на пільгових умовах жінкам, зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 1 робіт та професій, затверджених Кабінетом Міністрів України та за результатами атестації робочих місць після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Згідно з цим рішенням право на пенсію на пільгових умовах позивач набуде після досягнення 50 років. В рішенні зазначено, що на час звернення позивач має страховий стаж 25 років 5 місяців 20 днів, пільговий стаж - 7 років 11 місяців 2 дні. До пільгового стажу роботи не врахований період роботи позивача з 01.02.2018 по 05.11.2018 на ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» через відсутність відомостей про сплату страхових внесків. При вирішенні питання щодо правомірності відмови відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та невключення до пільгового та страхового стажу позивача періодів роботи в ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» з 01.02.2018 по 05.11.2018 колегія суддів виходить із наступного. Записами трудової книжки позивача підтверджено факт її зайнятості у ВП «Шахта «Україна ДП «Селидіввугілля» з 25.08.2016 по 05.11.2018 на посаді дільничного маркшейдера, зайнятого на підземних роботах 50% та більше робочого часу. Відомості про зайнятість позивача в зазначений період на роботах з особливо важкими та шкідливими умовами праці, визначених Списком № 1, що надається право на призначення пенсії на пільгових умовах, наявні також в довідці ВП «Шахта «Україна ДП «Селидіввугілля» від 06.03.2020 № 1-565, що надавалася позивачем разом із заявою про призначення пенсії. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, за період з лютого по листопад 2018 року єдиний внесок нарахований, але не сплачений. Положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача покладений на роботодавця, яким в даному випадку, є ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля». За змістом наведених положень відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника. Працівник (позивач) не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством-роботодавцем, на якому він працює. Крім цього, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки № 191 від 15.04.2020 ВП Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» у період з лютого по листопад 2018 року здійснювалось нарахування єдиного соціального внеску на заробітну плату, нарахований єдиний внесок перераховано до Покровської ОДПІ повністю. За таких обставин колегія суддів вважає, що незарахування відповідачем до стажу позивача періоду роботи з 01.02.2018 по 05.11.2018 на підприємстві ВП «Шахта «Україна» ДП «Селидіввугілля» через несплату страхових внесків підприємством роботодавцем є протиправним. Тотожна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 20 березня 2019 року по справі № 688/947/17 (провадження № К/9901/35103/18). Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема пенсії за віком. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ. Отже, з 23.01.2020 - дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року в справі № І-р/2020 діють положення п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року№ 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому Рішенні редакції. Разом з тим залишилися чинними відповідні положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку № 1, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ. У випадку позивача, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ); 50 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ. За таких умов, колегія суддів вважає за можливе застосувати правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як вбачається з матеріалів справи позивачем за подання адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 1261,20 грн. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. (840,80 грн. + 1261,20 грн.). Керуючись статтями 23, 33, 139, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 200/4204/20-а - задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 200/4204/20-а - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Визнати неправомірним та скасувати рішення № 2091 від 01.04.2020 про відмову в призначенні пенсії за віком. Зобов`язати Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.03.2020 про призначення пенсії та зарахувати до стажу (загального та спеціального) період роботи на ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля» з 01.02.2018 по 05.11.2018. Стягнути з Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. Повне судове рішення складено 02 вересня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.В. Гайдар Судді Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць