Постанова КЦС ВС № 686/21563/16-ц

Постанова Іменем України 27 серпня 2020 року м. Київ справа № 686/21563/16-ц провадження № 61-19538св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: позивачі - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Державна іпотечна установа, розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Спірідонової Т. В., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Державна іпотечна установа, про звернення стягнення на предмет іпотеки. На обгрунтування позовних вимог зазначило, що 25 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17-310/90, за яким банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000,00 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 22 квітня 2022 року та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 12 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 25 квітня 2007 року укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріально, за яким предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,7 кв.м. 01 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №17-700/278, за яким банк надав позичальнику кредит в сумі 8 500,00 дол. США, а відповідач зобов`язався його повернути до 29 липня 2022 року на умовах сплати 16 % річних за користуванням кредитом. В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_1 01 серпня 2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріально, за яким предметом іпотеки також є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,7 кв.м. Відповідач умови договорів не виконав, сума заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № 17-310/90 станом на 30 серпня 2016 року по основному боргу кредиту та відсотках за користування кредитом становить 29 911,14 дол. США, щомісячній комісії та пені - 1 860 831,77 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 липня 2011 року стягнуто на користь ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № 17-310/90 в сумі 18 385,44 дол. США, пеня в сумі 6 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 грудня 2011 року стягнуто на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 17-700/278 в сумі 8 646,24 дол. США, 5 000,00 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. На час подачі позову у цій справі вказані судові рішення не виконані. З врахуванням подальших уточнень до позову банк остаточно просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором від 25 квітня 2007 року№ 17-310/90, яка станом на 08 червня 2018 року по кредиту та відсотках за користування кредитом складає 33 618,08 дол. США, по комісії та пені - 2 630 456,81 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У жовтні 2018 року третя особа у справі - Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. На обгрунтування позовних вимог зазначила, що 11 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір відступлення права вимоги 17/4-В, за яким новий кредитор Державна іпотечна установа набула право вимоги за договорами, вказаних у додатках до цього договору (зокрема, за кредитним та іпотечним договорами № 17-700/278, укладеними 01 серпня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 ) Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору відповідачем станом на 31 серпня 2018 року нараховано заборгованість у розмірі 307339,22 грн (основний борг - 174129,50 грн, прострочені відсотки за користування кредитом - 83 582,16 грн, інфляційні витрати - 18205,72 грн, пеня - 31 421,74 грн). Державна іпотечна установа як наступний іпотекодержатель теж має право звернути стягнення на цей предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитом. З урахуванням викладених обставин Державна іпотечна установа просила суд, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 17-700/278 в сумі 307 339,22 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна здійсненої суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № 17-310/90 в розмірі 18 385,44 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна здійсненої суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Частково задовольняючи позов ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», суд виходив з того, що в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед банком у розмірі, визначеному судовим рішенням, слід звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, належну відповідачу. Відмовляючи у позові Державної іпотечної установи, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 грудня 2011 року було достроково стягнуто усю заборгованість по кредиту і змінено строк виконання основного зобов`язання. У зв`язку з цим Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом зі спливом строку позовної давності, про застосування якого сторона відповідача заявила у суді першої інстанції. Не погодившись і з цим рішенням, Державна іпотечна установа, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_1 подали до суду апеляційні скарги. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційні скарги Державної іпотечної установи, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року в частині задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. В решті рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що кредитор використав своє право в розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, звернувшись із позовом про дострокове повернення кредиту, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. У зв`язку з цим нарахування банком процентів та інших платежів після пред`явлення позову про стягнення кредитної заборгованості є необґрунтованим. Разом з тим, суд зазначив, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ ««Банк «Фінанси та Кредит» звернулося у листопаді 2016 року а отже, після спливу позовної давності, що має наслідком відмову у позові. При цьому, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у позові Державної іпотечної установи, оскільки така звернулася до суду поза строками позовної давності. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У листопаді 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Державна іпотечна установа рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не оскаржила. Системний аналіз змісту касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» дозволяє дійти висновку, що рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 року оскаржені в касаційному порядку виключно в межах позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а тому рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог Державної іпотечної установи в силу статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду. Доводи інших учасників справи 23 грудня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 13 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Встановлено, що 25 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17-310/90, за яким банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000,0 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 22 квітня 2022 року та сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 12 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 25 квітня 2007 року укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріально, за яким предметом іпотеки є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,7 кв.м. 01 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17-700/278, за яким банк надав позичальнику кредит в сумі 8 500,00 дол. США, а відповідач зобов`язався його повернути до 29 липня 2022 року на умовах сплати 16 % річних за користуванням кредитом. В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_1 01 серпня 2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений нотаріально, за яким предметом іпотеки також є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,7 кв.м. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 липня 2011 року стягнено на користь ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № 17-310/90 в сумі 18 385,44 дол. США, пеня в сумі 6 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 грудня 2011 року стягнуто на користь ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 17-700/278 в сумі 8 646,24 дол. США, 5 000,00 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вказані судові рішення не виконано. 11 лютого 2015 року між АТ «Банк Фінанси та Кредит» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення права вимоги 17/4-В, за яким до нового кредитора перейшло право вимоги за договорами, вказаних у додатках до цього договору, зокрема, за кредитним та іпотечним договорами № 17-700/278, укладеними 01 серпня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції (у нескасованій частині) та постанова апеляційного суду відповідають. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Згідно з положеннями статті 589 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Із рішенняХмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2011 року вбачається, що кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредитів та платежів за ним за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № 17-310/90. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить про закінчення строку дії кредитного договору. Отже, кредитор, звернувшись із позовом про дострокове повернення кредиту (шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором), на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. У зв`язку з цим нарахування банком процентів та обумовленої в договорі неустойки після пред`явлення позову про стягнення кредитної заборгованості є необґрунтованим. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18. При таких обставинах доводи касаційної скарги щодо визначення загальної суми заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2007 року № 17-310/90, в рахунок якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, є необґрунтованими. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності. Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Встановлено, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду у листопаді 2016 року, а отже, приймаючи до уваги рішенняХмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2011 року, - після спливу строку позовної давності, що має наслідком відмову у позові, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 серпня 2019 року (справа № 127/16950/13-ц) та від 10 жовтня 2018 року (справа № 643/5761/16-ц). Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові ПАТ «Банк Фінанси та Кредит». Доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності було перервано визнанням боржником свого боргу перед ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» є безпідставними з наступних підстав. Положеннями статей 263, 264 ЦК передбачено обставини, за яких перебіг позовної давності переривається та зупиняється. Так, відповідно до частини першої статті 264 ЦК визначено, що позовна давність переривається, вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі №3-269гс16. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності дій відповідача, що свідчать про визнання боргу, ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» суду не надав. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а в оскаржуваній частині судові рішення суду першої інстанції (у нескасованій частині) та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2019 року у нескасованій частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 вересня 2019 рокув частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» доОСОБА_1 , третя особа: Державна іпотечна установа, про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун