Постанова 4811 № 462/3515/19

Справа № 462/3515/19 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І. Провадження № 22-ц/811/756/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М. суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я., при секретарі: Матяш С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 18 лютого 2020 року у справі за скаргою АТ «Українська залізниця» на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І., ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року боржник АТ "Українська залізниця" звернулося до суду зі скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Київа ГТУЮ у м. Києві Коваль Л.І., в якій просив: визнати неправомірними дії Печерського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у м. Києві, які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2019 № 60837346; скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2019 № 60837346, на виконання виконавчого листа Залізничного районного суду м. Львова № 462/3515/19 від 19.11.2019 року та зобов`язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві винести постанову про повернення виконавчого листа Залізничного районного суду №462/3515/19 від 19.11.2019 р. стягувачу, у відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Скарга мотивована тим, що 17.10.2019 року Залізничним районним судом м. Львова винесено рішення у справі №462/3515/19, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) № 127/ос від 06.05.2019 року про звільнення ОСОБА_1 із посади провідного юрисконсульта «Служби матеріально-технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Українська залізниця» у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді провідного юрисконсульта «Служби матеріально - технічного забезпечення» регіональної філії «Львівська залізниця» AT «Українська залізниця» з 07.05.2019 року, а також стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період вимушеного прогулу в сумі 66459,12грн. та 10000 грн. моральної шкоди, 8196,84 грн. судових витрат. 19.11.2019 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист №462/3515/19 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу в сумі 66459,12 грн., 10000 грн. моральної шкоди, 8196,84 грн. судових витрат. Акціонерним товариством «Українська залізниця» отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2019 ВП № 60837346 винесену державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І., що підтверджується супровідним листом від 10.12.2019 з відміткою про отримання Акціонерним товариством «Українська залізниця» № Ц- 48253/0/67-19 від 23.12.2019 року. Акціонерне товариство «Українська залізниця» не погоджується з діями Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2019 року №60837346, вважає їх протиправними, незаконними та вчиненими з порушенням норм законодавства України. Зокрема зазначає, що вчинення всіх дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та спрямованих на примусове виконання рішень про стягнення з АТ "Українська залізниця", заборонено Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. До додатку 2 "Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до вказаного Закону станом на 20 жовтня 2019 року включено АТ "Українська залізниця", у зв`язку з чим, як вважає боржник, існує заборона на звернення стягнення на майно чи кошти боржника, виконавчий документ підлягає поверненню стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України Закону України "Про виконавче провадження". Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 18 лютого 2020 року в задоволенні скарги AT «Українська залізниця» на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Київа ГТУЮ у м. Києві Коваль JI.I. - відмовлено. Суд виходив з того, що рішенням суду стягнуто саме грошові кошти заборгованість по сплаті середньомісячного заробітку, отже, заборона вчинення виконавчих дій, встановлю на Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання рішення у справі №462/3515/19 про стягнення грошових коштів. Крім того, скаржником оскаржуються дії та постанова про відкриття виконавчого провадження від 10 грудня 2019 року, а винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не призводить до безпосереднього стягнення з боржника будь-яких грошових коштів. Доказів вчинення державним виконавцем інших виконавчих дій, спрямованих на звернення стягнення на майно або кошти АТ "Українська залізниця", або на відчуження майна боржника у виконавчому провадженні № 60837346, матеріали справи не містять. Не погоджуючись з даною ухвалою, представник АТ "Українська залізниця" адвокат Старенький О.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до викладу обставин справи, які на думку АТ "Українська залізниця", не були взяті судом до уваги та, в результаті, неправомірно відмовлено в задоволенні скарги. Зокрема, особа, яка подає апеляційну скаргу, вказує, що п.3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто, даними нормативно-правовими актами чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі, і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників (за винятком, вказаним в Законі). В той же час, згідно п.9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Підсумовуючи, АТ "Українська залізниця" зазначає, що виконання рішення рішень майнового характеру, при наявності встановлених законом обмежень, не відповідає вимогам, встановленим як національним законодавством України, так і практикою Європейського суду з прав людини. Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам відповідає ухвала суду першої інстанції. Судом встановлено, що на виконанні в Печерського районного ВДВС у м.Києві Головного ТУЮ у Київській обл. перебуває виконавче провадження №60837346 з примусового виконання виконавчого документа №462/3515/19, виданого Залізничним районним судом м.Львова 19.11.2019 року, про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку в сумі 66459,12 грн., 10000 грн. моральної шкоди,8196,86 грн. судових витрат. Вбачається, що Акціонерним товариством «Українська залізниця» отримано постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2019 ВП № 60837346 винесену державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І., що підтверджується супровідним листом від 10.12.2019 з відміткою про отримання Акціонерним товариством «Українська залізниця» № Ц- 48253/0/67-19 від 23.12.2019 року. Згідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. У справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п.1 ст.6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду". Згідно з ч.1 ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Також згідно частин 2 та 3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Частинами 1, 2 статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. За змістом ст.129-1 Конституції України та ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Стаття 430 ЦПК України визначає справи про поновлення на роботі та присудження працівникові виплати заробітної плати такими, в яких суд допускає негайне виконання судових рішень. Водночас п.3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" визначено, що забороняється вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" за винятком: стягнення грошових коштів та стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно Закону України "Про заставу", що повністю узгоджується із положеннями визначеними ЦК України, застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. Предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Враховуючи, що рішенням суду стягнуто заборгованість по сплаті середньомісячного заробітку, отже, заборона вчинення виконавчих дій, встановлена Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", не поширюється на виконання рішення у справі № 462/3515/19 про стягнення грошових коштів. Г Грошові кошти не є предметом застави, а стягнення грошових коштів не заборонено без розмежування їх призначення. Проаналізувавши викладене, колегія суддів погоджується с висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги АТ "Українська залізниця". Доводи апеляційної скарги, що п.3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", встановлена заборона вчиняти виконавчі дії загалом, ґрунтуються на невірному розумінні представником скаржника норм права. Інші доводи АТ "Українська залізниця" зводяться до викладу обставин справи, цитування норм матеріального та процесуального права та їх суб`єктивного тлумачення. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, §123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції, із урахуванням встановлених обставин обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, то відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 серпня 2020 року. Головуючий: О.М. Ванівський Судді: Н.П. Крайник О.Я. Мельничук