Постанова 4813 № 496/5244/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/2480/22 Справа № 496/5244/14-ц Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.05.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 березня 2021 року, постановлену під головуванням судді Горяєва І.М., повний текст ухвали складений 10 березня 2021 року, у цивільній справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Позика» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, - в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» звернулося до суду з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. В обґрунтування якої, зазначило, що 11 лютого 2015 року Біляївським районним судом Одеської області було ухвалено рішення по справі № 496/5244/14-ц за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за договором кредиту № 11155757000 від 25 травня 2007 року, яким позовні вимоги було задоволено. 01 вересня 2016 р. Біляївським районним судом Одеської області було видано виконавчі листи № 496/5244/14-ц на боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вказані виконавчі листи на виконанні ніколи не перебували та не пред`являлись до Державної виконавчої служби. У квітні 2017 року заявник звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Позика». Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області 15 серпня 2017 року заяву ТОВ «ФК «Позика» залишено без задоволення. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2017 року ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 15 серпня 2017 року скасована та справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 10 січня 2018 року, яку залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, замінено у цивільній справі №496/5244/14-ц сторону виконавчого провадження - стягувана ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Позика». Оскільки, у травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка 05 листопада 2020 року була залишена без задоволення, заявник вважає, що лише 05 листопада 2020 року було замінено первісного стягувана ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Позика». У зв`язку з чим, заявник звернувся до суду зі вказаною заявою, в якій просив про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 05 березня 2021 року заява ТОВ «ФК «Позика» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання задоволена. Поновлений пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Біляївським районним судом Одеської області по цивільній справі №496/5244/14-ц. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у поновленні пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї скарги, апелянт зазначає, щоє незаконними висновки суду про те, що ТОВ «ФК «Позика» не мало можливості подати виконавчі документи до виконання у встановлений законом строк, пред`явлення виконавчого документа до виконання з незалежних від волі заявника об`єктивних та поважних причин у відповідності до обставин справи та вимог закону,оскільки заява не містить обґрунтувань поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_3 , директор ТОВ «ФК «Позика» зазначає, що у заяві про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання були зазначені об`єктивні обставини для поновлення строку, оскільки причини пропуску строку не залежали від правонаступника. Вважає позицію апелянта безпідставною, яка не ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку з чим просив ухвалу суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. Учасники справи про призначене судове засідання на 18 травня 2022 року були сповіщені належним чином (а.с. 63-65 т. 3). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (26 травня 2022 року). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи заяву ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, поновивши пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих Біляївським районним судом Одеської області по цивільній справі №496/5244/14-ц, суд першої інстанції виходив із того, що заявником пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.02.2015 року з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 544398,38 грн., а також судовий збір, яке ухвалою апеляційного суду від 27.05.2015 року було залишено без змін. 02.09.2016 року представнику ПАТ «УкрСиббанк» було надіслано виконавчий лист по цивільній справі №496/5244/14-ц. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01.12.2016 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» про поновлення попущеного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання було задоволено та поновлено ПАТ «УкрСиббанк» пропущений строк. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 15.08.2017 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Позика» про заміну стягувача було залишено без задоволення, яку апеляційним судом Одеської області від 06.12.2017 року було скасовано з передачею питання на новий розгляд. Згідно ухвали суду від 10.01.2018 року було змінено у цивільній справі №496/5244/14-ц сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ТОВ «ФК «Позика». Постановою Одеського апеляційного суду від 04.04.2019 року, ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 10.01.2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Судувід 05 листопада 2020 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 10.01.2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04.04.2019 року було залишено без змін. Тобто, 05 листопада 2020 року було змінено первісного стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Позика». Відповідно до ч. 1, 3 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Аналогічне положення містить ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суди, при розгляді заяв про поновлення строку пред`явлення виконавчих листів до виконання мають детально досліджувати всі обставини, які вплинули на пропуск строків пред`явлення виконавчих документів до виконання і розглядати їх в сукупності шляхом встановлення відповідного причинно-наслідкового зв`язку. З`ясування вказаних обставин відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 20.01.2016 року, у справі №6-711цс15. Метою статті 433 ЦПК України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача. Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування. Судом вірно встановлено, що ухвала Біляївського районного суду Одеської області про заміну сторони виконавчого провадження, яка була ухвалена 10.01.2018 року оскаржувалася до Одеського апеляційного суду, а згодом і до Касаційного суду, а строк пред`явлення виконавчого листа по справі №496/5244/14-ц, виданого Біляївським районним судом Одеської області сплинув у період оскарження ухвали, у зв`язку з чим висновки суду про те, що ТОВ «Фінансова Компанія «Позика» немало можливості подати виконавчі документи до виконання у встановлені законом строки, тобто строк пред`явлення виконавчого листа до виконання був пропущений з незалежних від волі заявника та з поважних причин, а тому є підстави вважати причини пропущення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання поважними і вони мають бути поновлені відповідають вимогам закону у відповідності до матеріалів справи та встановлених обставин. Щодо строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, який закінчився 01 грудня 2019 року судом вірно зазначено наступне. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 01.12.2016 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» про поновлення попущеного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання було задоволено та поновлено ПАТ «УкрСиббанк» пропущений строк. Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» у редакції на момент винесення ухвали суду, строки пред`явлення виконавчих листів до виконання встановлені 3 роки з моменту прийняття рішення, тобто до 01.12.2019 року. Разом з тим, починаючи з 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» зверталася до суду із заявами про заміну стягувача та згідно ухвали Біляївського районного суду від 15.08.2017 року було залишено без задоволення заяву, яку апеляційним судом Одеської області від 06.12.2017 року було скасовано з передачею питання на новий розгляд та вже 10.01.2018 року було змінено у цивільній справі №496/5244/14-ц сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на правонаступника ТОВ «ФК «Позика». Постановою Одеського апеляційного суду від 04.04.2019 року, ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 10.01.2018 року залишено без змін. 13 травня 2019 року Верховним Судом за касаційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито провадження та одночасно витребувана справа з Біляївського районного суду Одеської області (а.с. 192 т. 2). Справа з апеляційного суду, після перегляду надійшла до Біляївського районного суду Одеської області 22.05.2019 року, та відразу була направлення до Верховного Суду (а.с. 171 т. 1). Постановою Верховного Суду від 05.11.2020 року ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 10.01.2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04.04.2019 року було залишено без змін. Тобто, у строк до 01.12.2019 року заявником не пред`явлено виконавчих листів до виконання, оскільки в цей період часу неодноразово оскаржувалися ухвали суду про заміну сторони стягувача та у травні місці 2019 року боржником була подана касаційна скарга на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 10.01.2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04.04.2019 року, яка розглянута 05.11.2020 року. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. У справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002 року, Європейський суд з прав людини, вказав, що пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права («право на суд»), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їх справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалене будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова «судового розгляду». У справі «Soeringvs UK» від 07.07.1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Таким чином, процес примусового виконання судового рішення у цивільній справі необхідно розглядати як невід`ємну частину механізму судового захисту права в порядку цивільного судочинства виходячи з наступного: 1) мета цивільного судочинства, закріплена у ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України в редакції 2004 року та у ст. 2 в редакції 2017 року (захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави) в повній мірі досягається лише в результаті виконання вимог судового рішення. Виконавче провадження є логічним продовженням судового розгляду та не може без нього існувати, як і сам судовий розгляд втрачає сенс без можливості звернення судового рішення до примусового виконання; 2) провадження щодо примусового виконання судового рішення є проявом процесуального принципу обов`язковості судового рішення, без нього даний принцип перетворюється на просту декларацію. На підставі вищевикладеного, суд виходячи із поважних причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення заяви ТОВ «Фінансова Компанія «Позика», поновивши пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Судове рішення відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки судові процедури повинні бути справедливими і розумними як до відповідача, так і до позивача. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що заява не містить обґрунтувань поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання,колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заявником до суду були надані належні, допустимі, достовірні і достатні докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку та у відповідності до встановлених обставин було встановлено,що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання заявником пропущений з поважних причин. Крім того, слід звернути увагу, що рішення суду не виконане та саме на боржникові лежить обов`язок виконання рішення суду і саме боржник повинен бути зацікавлений у якнайшвидшому його виконанні. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 05 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 26 травня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра