Постанова 4818 № 642/6348/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2020 року м. Харків справа № 642/6348/18 провадження № 22-ц/818/2698/20 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Котелевець А.В., Кругової С.С. за участю секретаря судового засідання - Супрун Я.С., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , інші учасники справи: треті особи - Департамент реєстрації Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гаврилова Світлана Анатоліївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова, постановлену 28 лютого 2020 року у складі судді Пашнєва В.Г. УСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений ним із ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову та закрито провадження у цій справі. Після набрання законної сили ухвалою суду скасовано вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.11.2018 заходи забезпечення позову. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року відмовлено представнику ОСОБА_2 ОСОБА_3 у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. Ухвала мотивована тим, що судом не встановлене зловживання ОСОБА_1 своїми процесуальними правами, не встановлені дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, тому в силу приписів ч.5 ст. 142 Цивільного процесуального кодексу (надалі ЦПК України) витрати відповідача на правничу допомогу стягненню з нього не підлягають. ОСОБА_2 , не погодившись із ухвалою суду про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, звернулася до суду із апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на її користь 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 420 грн 40 коп. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково застосував положення ч.5 ст. 142 ЦПК України, тоді як застосуванню підлягала третя частина тієї ж статті, яка не передбачає обов`язку доведення зловживання позивачем своїми процесуальними правами для відшкодування відповідачу витрат у випадку відмови позивача від позову. До того ж, суд помилково встановив відсутність у діях ОСОБА_1 зловживань та недобросовісності, оскільки його позов обґрунтований відсутністю наміру на настання правових наслідків договору дарування квартири. Проте фактично в судовому засіданні позивач пояснив, що позов викликаний погіршенням стосунків із ОСОБА_2 і втратою до неї довіри. До позовної заяви позивач свідомо не долучив останній аркуш оспорюваного ним договору дарування, оскільки на ньому вказано, що у присутності нотаріуса ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 технічний паспорт і ключі від квартири, що свідчить про те, що передача квартири відбулася. З Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 також дізналася, що ОСОБА_1 вже звертався до неї із тотожним позовом, проте відкликав його, що підтверджується ухвалою від 24.10.2018. Позовна заява у дійсній цивільній справі подана 13.11.2018, тобто менше ніж через місяць, що свідчить про бажання ОСОБА_1 маніпулювати авторозподілом справи між суддями. Розгляд позову ОСОБА_1 неодноразово відкладався за його заявами, що були обґрунтовані або його лікарняними, або відрядженнями. Проте доказів поважності причин неявки позивач суду не надав, а відповіді на запити адвоката апелянта довели, що з семи перенесених судових засідань ОСОБА_1 перебував на лікарняному лише у двох випадках. Розмір понесених судових витрат доведений належними і допустимими доказами, тому підстави для відмови у їх стягненні відсутні. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, вивчивши матеріали справи, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 (надалі Квартира), укладений із ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію права власності на Квартиру за відповідачем (т. 1 а. с. 1-3). Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2018 року відкрито провадження у справі, призначено дату підготовчого судового засідання 14 грудня 2018 року (т. 1 а. с. 22). Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.11.2018 була задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, на Квартиру накладений арешт та заборонено вчинення реєстраційних дій щодо речових прав на Квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_2 (т.1 а.с. 30). 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи внаслідок своєї хвороби (т.1 а.с. 37), розгляд справи відкладений до 17.01.2019 (т.1 а.с. 38). 16 січня 2019 року позивач також звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи через свою хворобу (т.1 а.с. 45), за якою розгляд справи був відкладений до 18.02.2019 (т.1 а.с. 46). Після оскарження відповідачем ухвал суду про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та про забезпечення позову в апеляційному порядку, наступне судове засідання у справі в Ленінському районному суді м. Харкова було призначене на 27.05.2019. Заявою від 27.05.2019 ОСОБА_1 попросив відкласти розгляд справи у зв`язку із його несвоєчасним повідомленням про час та місце судового розгляду (т.2 а.с. 34). Наступні судові засідання 10.07.2019 та 29.07.2019 відбулися у присутності позивача, його представника і представників відповідача (т.2 а.с. 77-79, 115-117). Ухвалою суду від 29.07.2019 було закрите підготовче засідання у справі та призначено судовий розгляд на 05.09.2019 (т. 2 а.с. 119). 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про відкладення розгляду справи внаслідок перебування на лікарняному з 03.09.2019 (т.2 а.с. 123). В наступному судовому засіданні 15.10.2019 був присутній представник позивача та представники відповідача (т.2 а.с. 137-139), у судовому засіданні 04.11.2019 - позивач особисто (т.2 а.с. 177). Перед наступним судовим засіданням, що було призначене на 25.11.2019, позивач подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із захворюванням і перебуванням на лікарняному (т.2 а.с. 193). Судове засідання, призначене на 11.12.2019, ОСОБА_1 просив перенести у зв`язку з перебуванням на лікуванні з 25.11.2019 (т.2 а.с. 212). В судовому засіданні 13.01.2020 позивач був присутній особисто (т.2 а.с. 252-254), судове засідання 17.01.2020 ОСОБА_1 просив перенести внаслідок перебування на лікуванні (т.3 а.с. 4). Судове засідання 28.01.2020 також відкладене за заявою позивача на 28.02.2020 через його перебування на лікуванні (т.3 а.с. 20-21). 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позову з посиланням на ст. ст. 27, 31, 174, 306 ЦПК України (т.3 а.с. 27). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Представництво інтересів ОСОБА_2 у суді здійснював ОСОБА_3 та Радченко О.В. Мироненко С.С. здійснював представництво на підставі договору про надання правової допомоги від 27.05.2019 (т.2 а.с. 31), Радченко О.В. - на підставі ордеру серії КС № 284202 від 27.05.2019 (т.2 а.с. 36). Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Судові витрати у разі закриття провадження у справі з підстав відмови позивача від позову розподіляються відповідно до ст. 142 ЦПК України. Відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 9 квітня 2020 року у справі № 553/21/16-ц. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»).зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. За положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Цей Закон визначає, що видами правової допомоги - є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. За змістом положень статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (Постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17). Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час з`ясування думки учасників справи щодо клопотання позивача про відмову від позову представник відповідача ОСОБА_3 просив суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат, які були заявлені разом з відзивом на позовну заяву (т. 3 а.с. 32, 40). Дослідженням матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву (т.1 а.с. 1-3). 16 листопада 2018 року відкрито провадження у справі № 642/6348/18. 13 лютого 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 114-199), який не містить вимог щодо розподілу судових витрат або документальне їх підтвердження. 27 травня 2019 року представник відповідача надав до суду додаткові пояснення (т. 1 а.с. 192-197) у яких просить суд здійснити розподіл судових витрат. При цьому, зазначає, що орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які понесені та які очікує понести ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом даної справи становить 30000 грн. Детальний розрахунок та докази понесення таких витрат додані до клопотання про забезпечення судових витрат. 27 травня 2019 року представник відповідача ОСОБА_3 заявив клопотання про забезпечення судових витрат, до якого додав договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 27.03.2019 з додатками (т. 2 а.с. 24-33). 19 липня позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову. 29 липня 2019 року представник відповідача ОСОБА_3 подав до суду відзив на заяву про зміну підстав позову (т. 2 а.с. 108-111), який не містить посилань щодо розподіл судових витрат. Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року відмовлено в задоволені представника відповідача про забезпечення судових витрат (т. 1 а.с. 122). Згідно умов договору про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 27 березня 2019 року ( надалі Договір) адвокат Мироненко С.С. прийняв доручення від клієнта здійснити у встановлені строки та на умовах визначених цим договором надавати правову допомогу у цивільній справі № 642/6348/18 про визнання договору дарування недійсним. За виконання даного договору адвокату сплачується гонорар у розмірі встановленому законом. Розділом 4 Договору передбачено, що за виконання договору клієнт сплачує адвокату гонорар. Розмір гонорару та його сплата засвідчується додатком до цього договору. Згідно додатку № 1 від 16.04.2019 до Договору даний договір є невід`ємним додатком до договору б/н від 27.03.2019 в частині розміру та порядку оплати гонорару за представництво інтересів клієнта у цивільній справі № 642/6348/18 про визнання договору дарування недійсним в суді першої інстанції. Підписанням даного додатку сторони підтверджують сплату гонорару у повному обсязі. Згідно копії прибуткового касового ордеру № 21 від 16 квітня 2019 року Гонтар С.В. на підставі договору про надання правової допомоги від 27.03.2019 сплатила ОСОБА_3 40000 грн. Згідно п. 3.1 договору про надання правової допомоги, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до підписання акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або до його припинення внаслідок підстав визначених законодавством України. Проте матеріали справи акту приймання-передачі виконаних робіт згідно Договору не містять. Відмовляючи ОСОБА_2 у стягненні з позивача судових витрат, суд першої інстанції послався на ч.5 ст.142 ЦПК України, за приписами якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався на ч.5 ст. 142 ЦПК України і відмовив у стягненні правових витрат внаслідок недоведеності необґрунтованих дій позивача. З аналізу статті 142 ЦПК України вбачається, що частина п`ята статті стосується випадків закриття провадження чи залишення позову без розгляду з підстав, визначених ст. ст. 255, 257 ЦПК України. А у разі закриття провадження внаслідок відмови позивача від позову застосуванню підлягає частина третя тієї ж статті, яка не передбачає обов`язку доведення необґрунтованості дій позивача для відшкодування ним витрат відповідача, пов`язаних із розглядом справи. Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що відповідач та її представник не довили підстави для їх стягнення. У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). На момент ухвалення судом першої інстанції судового рішення від 28 лютого 2020 року в матеріалах справи були відсутні всі необхідні документи, які б підтверджували розрахунок витрат на правничу допомогу. Додаток № 1 від 16 квітня 2019 року підтверджує розмір та порядок оплати гонорару за представництво, але не підтверджує фактичне виконання та прийняття замовником наданих послуг. Акт прийому-передачі виконаних робіт відповідно до п. 3.1 договору суду надано не було. При цьому самого розрахунку, з якого можна було б встановити, які саме юридичні послуги фактично були отримані відповідачем, з чого складається заявлена сума витрат на правову допомогу та яким чином вони були нараховані, до суду подано не було. Тому відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 про розподіл судових витрат шляхом стягнення витрат понесених ОСОБА_2 на правову допомогу. З огляду на вищевикладене апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала суду зміни судового в частині мотивів відмови ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 у задоволені заяви про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27 серпня 2020 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді А.В.Котелевець С.С. Кругова