Постанова 4818 № 637/202/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м. Харків справа № 637/202/19 провадження № 22-ц/790/4062/20 Харківський апеляційний суду в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді Тичкової О.Ю., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання: Супрун Я.С., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Шевченківський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Ізюмська місцева прокуратура Харківської області, Прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області, ухвалене о 15 годині 57 хвилин 28 травня 2020 року у складі судді Гетьман Л.В. (повний текст рішення складений 5 червня 2020 року), - УСТАНОВИВ: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати факт порушення Шевченківським районним судом Харківської області статті 6 Європейської конвенції про захист основоположних прав та свобод людини та протоколу 1 статті 1 про захист основоположних прав та свобод людини; визнати факт порушення Шевченківським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (надалі Шевченківський РВ) права, передбаченого ст. 5 Європейської конвенції про захист основоположних прав та свобод людини та ст. 1 протоколу до неї; визнати факт порушення прокуратурою Шевченківського району Харківської області, Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області, Прокуратурою Харківської області права, передбаченого ст. 13 Європейської конвенції про захист основоположних прав та свобод людини; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити заходи для безспірного списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України на відшкодування 1000000 гривень моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю вказаних правоохоронних органів, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, у трьохмісячний термін з дня набрання чинності рішенням суду. Також просив суд постановити окрему ухвалу до Державного бюро розслідувань про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Позов обґрунтований тим, що 01.02.2009 начальник ДІМ Шевченківського РВ разом з ДІМ Шевченківського РВ ОСОБА_2 та ОСОБА_23 близько 21 години 00 хвилин назвали себе слідчими та звинуватили ОСОБА_1 у злочині, передбаченому ч.2 ст. 121 Кримінального кодексу України (надалі КК України). При цьому погрожуючи силою зазначені особи затримали ОСОБА_1 у його квартирі до 8 годин ранку 02.02.2009 без складання процесуальних документів та підстав, чим незаконно позбавили позивача права на свободу та особисту недоторканість протягом 14 годин і порушили ст. ст. 19, 29, 68 Конституції України (надалі КУ) та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція). В цей же день працівниками міліції всупереч його волі ОСОБА_1 був доставлений до Шевченківської центральної районної лікарні Харківської області, де ДІМ Машкін наполягав на відібранні у позивача зразків крові для встановлення у нього стану алкогольного сп`яніння. По вказівці чергового лікаря лікарні був складений тільки медичний протокол, чим працівниками міліції порушили права ОСОБА_1 передбачені ст. 28 КУ та ст. 3 Конвенції. Першого лютого 2009 року ОСОБА_1 проти його волі був доставлений до Шевченківського РВ, де працівником міліції Ковалевським після 22 години відносно ОСОБА_1 був складений протокол про вилучення одягу та взуття і повідомлено його родичів про необхідність надання нових речей. Такими діями позивачу de facto було пред`явлене обвинувачення у його «автономному» значенні. Через 45 діб працівники міліції примусили ОСОБА_1 написати розписку, у якій зазначалося про зобов`язання останнього повернути одяг та взуття на першу вимогу міліції, чим порушили права ОСОБА_1 , передбачені ст. 41 КУ. Другого лютого 2009 року ОСОБА_1 був затриманий ДІМ Шевченківського РВ Юсіфовим для складання адміністративного протоколу за нібито скоєне адміністративне правопорушення, хоча адміністративне затримання є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, який застосовується з метою припинення адміністративного правопорушення. Крім цього, ДІМ ОСОБА_3 вніс до протоколу та постанови недостовірну інформацію щодо вилучення речей, вказав неправильне місце підписання протоколу, змушував ОСОБА_1 проходити «дактилоскопію». ОСОБА_3 відмовлявся прийняти від ОСОБА_1 заяву потерпілого, повернути йому речі і взуття, почав збирати відносно позивача конфіденційну інформацію, зокрема, характеристику з Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Всі зазначені вище дії можуть вчиняться виключно в межах кримінального провадження, а не відказного матеріалу № 39, що вказує на фальсифікацію останнього і визнання за ОСОБА_1 статусу «затриманий», «підозрюваний», «обвинувачений». Десятого лютого 2009 року ОСОБА_3 була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю у його діях складу злочину, про що позивач дізнався лише з ухвали Апеляційного адміністративного суду Харківської області від 14 липня 2009 року. Тобто у статусі «обвинуваченого» ОСОБА_4 перебував 5 місяців і 13 днів, всі вчинені відносно нього дії працівниками міліції були незаконні. Працівниками міліції ДІМ ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з відказного матеріалу № 39/09 протиправно були вилучені протокол від 01.02.2009, розписка ОСОБА_1 про отримання речей, Шевченківському районному суду Харківської області зазначені посадові особи 31.01.2014 надали неправдиві свідчення. Дев`ятого вересня 2009 року у зв`язку з вищевказаними неправомірними діями працівників міліції ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Шевченківського району Харківської області. За заявами позивача слідчі прокуратури Шевченківського району Харківської області неодноразово виносили постанови про відмову в порушені кримінальної справи, які скасовувалися Балаклійським районним судом Харківської області, постановою старшого прокурора першого наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчим органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 16.01.2012. У зазначених актах указувалося на необхідність ретельної перевірки доводів скарги, витребувати всі матеріали, допитати всіх свідків, надати правову оцінку поясненням, зафіксованим в адміністративній справі № 2-а-7/09, оскільки працівники прокуратури протягом шести років не опитали вищевказаних працівників по факту незаконного затримання. Тридцятого серпня 2012 року Шевченківський районний суд Харківської області як суд, не встановлений законом, із перевищенням повноважень, скасував постанову Шевченківського РВ про притягнення позивача до відповідальності за ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КУпАП), чим підтвердив неправомірність дій Шевченківського РВ. Тому не прийняття за вказаним фактом прокуратурою відповідних рішень вказує на протиправність їх дій і порушення ст. 121 КУ і ст. 13 Конвенції. Двадцять п`ятого і двадцять сьомого жовтня 2014 року, другого лютого 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до прокуратури Шевченківського району Харківської області і в подальшому - до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, прокуратури Харківської області, щодо вищевказаних неправомірних дій працівників міліції та надання ними неправдивих свідчень. Однак прокурор Шевченківського району Маркевич відмовився внести дані заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі ЄРДР), чим порушив закріплене ст. ст. 6, 13 Конвенції право позивача. Крім того, протягом семи років прокуратура не опитала жодного співробітника міліції і не витребувала жодного доказу, чим сприяла втраті останніх. Направлення матеріалів справи № 40/09 на новий розгляд, додаткове розслідування протягом 2009-2012 років свідчить про серйозні недоліки в діях прокуратури Шевченківського району Харківської області і також вказує на порушення зазначеною прокуратурою ст. 13 Конвенції. У лютому 2010 року ОСОБА_1 звертався до Шевченківського районного суду Харківської області із позовною заявою про відшкодування йому моральної шкоди (справа № 2-6/11). Справа була розглянута упередженим і небезстороннім судом, оскільки судове рішення ухвалювалось на підставі неправдивих свідчень за змовою судді та правоохоронних органів, що призвело до незаконної відмови в задоволенні позову і є підставою для відшкодування моральної шкоди. Моральна шкода, завдана всіма переліченими вище порушеннями з боку слідчих (незаконне затримання, вилучення одягу і взуття, примушування до дактилоскопії, витребування довідки і характеристики) ОСОБА_1 не відшкодована, що позбавило позивача на законне очікування отримання відповідної сатисфакції і є порушенням ст. 6 Конвенції та ст. 1 протоколу 1 до неї. Всі вказані вище неправомірні дії органів досудового слідства, прокуратури і суду завдали ОСОБА_1 моральної шкоди, що виразилася у душевних стражданнях та переживаннях з приводу неправомірного затримання без будь-яких документів, позбавлення свободи та права на особисту недоторканість на 14 годин, позбавлення позивача реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та інших негативних наслідків, порушення права власності. Душевні страждання виразилися також в тому, що для захисту своїх прав позивач був змушений звертатися до прокуратури і суду, нести додаткові витрати при доході нижче мінімального прожиткового. У позивача є хвора мати, якій такі незаконні дії стосовно сина могли завдати істотної шкоди здоров`ю. Моральна шкода завдана також змовою судді ОСОБА_7 та працівників поліції, наданням останніми неправдивих показань, ухваленням завідомо неправосудного рішення про відмову в задоволенні позову про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди. Зазначеними особами позивачу були надані дві неідентичні постанови у справі № 2-6/11, що також призвело до моральних страждань. Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 18 вересня 2019 року первісний відповідач - Головне управління Національної поліції в Харківській області був замінений належним відповідачем - Шевченківським РВ (т.1 а.с. 186-187). Ухвалою Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 28 травня 2020 року провадження у справі було закрите в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди з Шевченківського районного суду Харківської області (т.2 а.с. 173-175). Рішенням Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 28 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (т.2 .с. 179-188). Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав суду достовірних доказів незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення Шевченківського РВ, Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, прокуратури Харківської області, чим порушив вимоги статей 10,11, 58-60 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України), які б були підставою для застосування до виниклих правовідносин вимог ч.6 ст. 1176 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України). Надаючи правову оцінку належності обраного ОСОБА_1 способу захисту, суд зважив на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції і врахував, що в пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суд першої інстанції зробив висновок, що суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Як вказав Європейський суд за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом . Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. На підставі викладеного, суд уважав, що відповідачами не порушено право позивача в розумінні ст.5 Конвенції і право позивача на ефективний спосіб захисту прав. Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду від 28.05.2020, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 127/20052/17 та від 17.04.2019 у справі № 607/14606/17, прецедентну практику Європейського суду з прав людини, які обов`язкові для суду. Справа розглянута неповноважним судом, оскільки 28.01.2020 ОСОБА_1 заявив судді відвід, який був розглянутий з порушенням ст. 40 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України). Ухвалою суду від 25.10.2019 суддя у справі Волчек визнаний упередженим суддею у справі, тому повторне ухвалення ним судових рішень є неправомірним. У цивільній справі № 637/598/18 з обставинами, аналогічними обставинам цивільної справи № 637/202/19, тим же судом ухвалювалось протилежне рішення, що також підтверджує необ`єктивність і упередженість судді. Судом не було враховано, що всі відповідачі у справі, крім Шевченківського РВ, надали суду відзиви на позовну заяву ОСОБА_1 , у яких не заперечували проти факту вчинення співробітниками Шевченківського РВ протиправних дій відносно позивача, тобто фактично визнали їх. Ухвалюючи рішення суд не врахував, що ОСОБА_1 був допитаний в судовому засіданні у якості свідка, він підтвердив викладені ним в позові обставини, тому його показання як доказ є первинним, прямим, достовірним і послідовним. Представник прокуратури в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення клопотання позивача про допит в судовому засіданні винних службових осіб Шевечнківського РВ, чим визнала обізнаність прокуратури про вчинення ними протиправних дій щодо ОСОБА_1 . Жоден з опитаних судом свідків не спростував показання позивача. Суд не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_3 до того ж надали суду завідомо неправдиві свідчення, оскільки їх свідчення суперечать матеріалам адміністративної справи № 2-а-7/09. ОСОБА_1 посилається також на доводи, якими обґрунтовує позовну заяву, вважає, що судом помилково не враховане порушення права позивача на розгляд справи в розумний строк (справа № 2-6/11 розглядалася в суді першої інстанції чотири роки). Відмова прокуратури порушувати кримінальну справу за заявою ОСОБА_1 з 2009 року не можна вважати «розумним строком» на неупереджене, своєчасне та справедливе досудове слідство, тобто моральна шкода є завданою і доведеною. У доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що суд першої інстанції в рішенні від 28.05.2020 неправильно зазначив його пояснення, оскільки позивач не вказував на примусовий привід його 01.02.2009 у лікарню. Він надавав пояснення про те, що працівники міліції повідомили йому про необхідність проїхати до Шевченківського РВ, оскільки ОСОБА_1 підозрюється у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень жителю с. Борівське. Також ОСОБА_1 не надавав пояснень, що він допитувався у справі № 2-6/11 як свідок. Судом не було враховано, що показання свідка ОСОБА_9 про те, що він не знайомий із представником прокуратури ОСОБА_10 спростовуються тим, що останній надав Ковалевському матеріали позовної заяви для ознайомлення. А це вказує на завідому неправдивість свідчень цього свідка в суді. Суд не врахував, що показання позивача доводять перебування його у статусі «затриманого», «підозрюваного», «обвинуваченого», оскільки всі жителі села Борівське вважали, що він викрав телефон і наніс особі тілесні ушкодження. На основі показань свідка ОСОБА_3 суд зробив помилковий висновок про побиття мешканця села Борівське Чоломбитька і реєстрації його заяви в органах міліції. Також суд першої інстанції не врахував протиправності тривалого не внесення заяв ОСОБА_1 до ЄДРДР. Маслич О., діючи в інтересах Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області та Прокуратури Харківської області, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує. Посилається на те, що 09.09.2009 ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Шевченківського району Харківської області (на даний час Шевченківський відділ Ізюмської місцевої прокуратури) із заявою про винесення суддею Шевченківського районного суду Харківської області Тордія Е.Н. завідомо неправосудного рішення у справі № 2-а-7/2009. Під час проведення перевірки за вказаною заявою були опитані суддя, секретарі суду, дільничний ОСОБА_3 . Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 18 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23.08.2012, скаргу ОСОБА_1 на постанову прокуратури району про відмову в порушенні кримінальної справи за вказаною вище заявою було залишено без задоволення. ОСОБА_1 , вважаючи дії прокуратури із відмови порушити кримінальну справу за його зверненням порушенням своїх прав, звертався до суду із позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Харківської області, прокуратури Шевченківського району Харківської області про відшкодування йому моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20.12.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20.02.2013, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено внаслідок недоведеності вини відповідачів, недоведеності якими саме неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів завдано позивачу моральної шкоди. Протиправність дій відповідачів судом також не була встановлена. Скарга ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Ізюмської місцевої прокуратури Михаліка О.І. щодо невнесення відомостей до ЄРДР ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 22.08.2016 була залишена без задоволення. При цьому судом були допитані свідки, досліджені письмові докази, в тому числі, матеріали кримінального провадження № 42012220450000001 від 24.12.2012 та наглядове провадження № 40/19 (т.3 а.с. 13-17). Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення. Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як установлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, першого лютого 2009 року о 20 годині 10 хвилин до чергової частини Шевченківського РВ надійшло повідомлення від фельдшера ЦРЛ ОСОБА_11 про те, що до лікарні був доставлений ОСОБА_12 з тілесними ушкодженнями, яку він отримав біля свого будинку під час сварки з ОСОБА_13 і ОСОБА_1 . Зазначена інформація підтверджується копією рапорту оперативного чергового Шевченківського РВ С.М. Людвіг № 51 від 01.02.2009 (аркуш 23 справи № 2037/1478/12). Для перевірки зазначеного факту завдання особі тілесних ушкоджень виконуючий обов`язки Шевченківського РВ ОСОБА_14 відібрав пояснення у свідків ОСОБА_15 (аркуш 24 справи № 2037/1478/12), ОСОБА_16 (аркуш 29 справи № 2037/1478/12), ОСОБА_17 (аркуш 30 справи № 2037/1478/12). ДІМ Шевченківського РВ ОСОБА_3 відбирав пояснення у ОСОБА_12 (аркуш 28 справи № 2037/1478/12), ОСОБА_13 (аркуш 32 справи № 2037/1478/12). Пояснення ОСОБА_14 відбиралися також у ОСОБА_1 (аркуші 33-35 справи № 2037/1478/12). Постановою ДІМ Шевченківського РВ ОСОБА_3 від 10.02.2009 відмовлено у порушенні відносно громадян ОСОБА_1 і ОСОБА_18 кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК України (відсутність складу злочину). Позов у дійсній цивільній справі ОСОБА_1 , поміж іншим, обґрунтовує тим, що під час відібрання у нього пояснень та здійснення співробітниками Шевченківського РВ процесуальних дій для перевірки наявності підстав для порушення відносно нього і ОСОБА_18 кримінальної справи за фактом побиття ОСОБА_12 були порушені його конституційні права та статті 3, 5 Конвенції. А саме, ОСОБА_1 з вечора 01.02.2009 по 8 годину ранку 02.02.2009 був затриманий у власному житлі без складання процесуальних документів та підстав. Всупереч його волі ОСОБА_1 був доставлений до Шевченківської центральної районної лікарні (надалі ЦРЛ) Харківської області, де зразки крові у ОСОБА_1 не відбиралися, але був складений медичний протокол. Першого лютого 2009 року у Шевченківському РВ відносно ОСОБА_1 був складений протокол про вилучення одягу та взуття і повідомлено його родичів про необхідність надання нових речей. Тобто ОСОБА_1 було пред`явлене обвинувачення і через 45 діб позивач під примусом написав розписку, у якій зобов`язався повернути одяг та взуття на першу вимогу міліції. Другого лютого 2009 року ОСОБА_1 був затриманий ДІМ Шевченківського РВ ОСОБА_3 для складання адміністративного протоколу за нібито скоєне адміністративне правопорушення. Крім цього, ДІМ ОСОБА_3 вніс до протоколу та постанови недостовірну інформацію щодо вилучення речей, вказав неправильне місце підписання протоколу, змушував ОСОБА_1 проходити «дактилоскопію». ОСОБА_3 відмовлявся прийняти від ОСОБА_1 заяву потерпілого, повернути йому речі і взуття, почав збирати відносно позивача конфіденційну інформацію, зокрема, характеристику з Борівської сільської ради Шевченківського району Харківської області. Про винесення десятого лютого 2009 року ОСОБА_3 постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю у його діях складу злочину ОСОБА_19 дізнався лише з ухвали Апеляційного адміністративного суду Харківської області від 14 липня 2009 року. Тобто у статусі «обвинуваченого» ОСОБА_1 перебував 5 місяців і 13 днів, всі вчинені відносно нього дії працівниками міліції були незаконні. При цьому, працівниками міліції ДІМ ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з відказного матеріалу № 39/09 протиправно були вилучені протокол від 01.02.2009, розписка ОСОБА_1 про отримання речей. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1 і 2 статті 76 ЦПК України). З викладеного вбачається, що обґрунтованість позовних вимог повинна бути доведена сукупністю доказів, кожен з яких має бути належним, допустимим, достовірним і достатнім. Єдиним доказом, яким ОСОБА_1 доводить викладені вище обставини, є його власні пояснення. Інших доказів вчинення щодо нього працівниками Шевченківського РВ протиправних дій він не надає. Так, затримання ОСОБА_1 працівниками Шевченківського РВ в ніч з першого на друге лютого 2009 року, відібрання в нього зразків крові, дактилоскопії, затримання його другого лютого 2009 року для відібрання пояснень на час, більше необхідного, належними і допустимими доказами не підтверджені. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч.ч. 4, 5 статті 82 ЦПК України). Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 31 січня 2014 року у цивільній справі № 2037/2-6/11 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського РВ, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди було встановлено, що матеріал про відмову в порушенні кримінальної справи № 39 за 2009 рік, наданий Шевченківським РВ відомостей про незаконне затримання позивача чи пред`явлення йому обвинувачення відповідно до діючого на той час процесуального законодавства не містить; допитані свідки - ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 пояснили, що зі сторони працівників міліції порушень прав позивача не вчинялося, його затримання не проводилося, у нього лише відбиралися пояснення з приводу спричинення тілесних ушкоджень потерпілому Шкіль не початку лютого 2009 року. Також жодними доказами не підтверджені висновки ОСОБА_1 про збирання органами дізнання відносно нього конфіденційної інформації (т.1 а.с. 73-75). Оскільки факти затримання ОСОБА_1 в ніч з першого на друге лютого 2009 року співробітниками Шевченківського РВ, незаконне доставлення його до ЦРЛ, незаконне затримання при відібранні показань, вилучення у нього речей, відібрання даних для дактилоскопічного дослідження, незаконне збирання конфіденційної інформації належними і допустимими доказами не доведене, обвинувачення йому пред`явлене не було, у статусі обвинувачуваного він не перебував (встановлено рішенням у справі № 2037/2-6/11), колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову. Крім цього, жодними доказами не підтверджено, що у ОСОБА_1 вилучалися одяг та взуття, про що складався протокол, а також, що працівники міліції примушували ОСОБА_1 написати розписку про зобов`язання повернути одяг та взуття на першу вимогу міліції. У матеріалах справи № 2037/1478/12 міститься лише розписка ОСОБА_13 про отримання ним особистих речей та зобов`язання повернути їх у випадку необхідності (аркуш 36). Доказів складення аналогічної розписки ОСОБА_1 або її незаконного вилучення суду не надано. При перевірці висновку суду про відмову у задоволені позову про порушення вимог Конвенції при складанні ДІМ ОСОБА_3 протоколу та постанови ДІМ Шевченківського РВ від 02.02.2009 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 178 КУпАП України, судова колегія враховує що зазначеній постанові дільничного інспектора вже надавалася судом оцінка при розгляді справи № 2037/1478/12. Так, постановою Шевченківського районного суду Харківської області від 30 серпня 2012 року зазначена постанова була скасована, оскільки в ній відсутній опис обставин, установлених при розгляді справи, а також не зазначений нормативний акт, який передбачає відповідальність за вчинене. При цьому судом зроблено висновок, що ОСОБА_1 01.02.2009 перебував у громадському місці у стані алкогольного сп`яніння, що є підставою для відповідальності на підставі ч.1 ст.178 КУпАП (статті 122-123 справи № 2037/1478/12). Інших процесуальних порушень при складанні постанови 02.02.2009 судом не виявлено. Тому колегія суддів уважає, що у дійсній цивільній справі ОСОБА_1 не довів фактів недостовірності інформації, викладеної в постанові та протоколі, що свідчать про порушення ст. 5 Конвенції. Оскільки судовим рішенням установлено, що обвинувачення ОСОБА_1 не висувалося, не можливо визнати, що ОСОБА_1 перебував у статусі обвинуваченого до відмови у відкритті відносно нього кримінального провадження і цим йому було завдано шкоди. При цьому рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року у справі № 636/664/15-ц було встановлено, що оскільки справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито, до адміністративної відповідальності його було притягнуто незаконно, тому з Державної казначейської служби України на його користь належить стягнути 1000 грн на відшкодування моральної шкоди (т.1 а.с. 67-69). Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2014 року з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 було стягнуто 300 грн на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із тим, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності у якості попередження, яке потім було скасоване (т.1 а.с. 15-16). Дев`ятого вересня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до прокуратури Харківської області щодо винесення суддею Шевченківського районного суду Харківської області Тордія Е.Н. при розгляді адміністративної справи № 2-а-7/2009 завідомо неправосудного рішення та підроблення рішення суду. Зазначена заява була направлена прокуратурою області до прокуратури Шевченківського району Харківської області і постановою помічника прокурора Шевченківського району Харківської області від 10.02.2012 у порушенні кримінальної справи за вказаною заявою було відмовлено (т.1 а.с. 98-100). Заява ОСОБА_1 була мотивована тим, що після розгляду Шевченківським районним судом Харківської області його позову про скасування адміністративного протоколу та постанови від 02.02.2009 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.178 КУпАП у вигляді попередження йому була видана підроблена постанова суду на двох аркушах, хоча в матеріалах справи вони викладена на трьох аркушах (т.1 а.с. 6-8). Матеріали справи не містять копії вищезазначеної заяви та доказів того, що слідчі прокуратури Шевченківського району Харківської області неодноразово виносили постанови про відмову в порушені кримінальної справи за вказаною заявою, які скасовувалися Балаклійським районним судом Харківської області, постановою старшого прокурора першого наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчим органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 16.01.2012. При скасуванні зазначених постанов було зазначено на необхідність ретельної перевірки доводів скарги, витребувати всі матеріали, допитати всіх свідків, надати правову оцінку поясненням, зафіксованим в адміністративній справі № 2-а-7/09. Проте працівники прокуратури протягом шести років не опитали працівників Шевченківського РВ по факту незаконного затримання, чим порушили вимоги Конституції України та Конвенції. Оскільки в матеріалах справи докази на підтвердження зазначених обставин відсутні, колегія суддів не може оцінити їх відповідність статті 8, 121, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції. Шевченківський районний суд Харківської області 30.08.2012 скасував постанову Шевченківського РВ про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності внаслідок наявності процесуальних порушень в оформленні протоколу, а не внаслідок встановлення вчинення щодо ОСОБА_1 протиправних дій з боку співробітників Шевченківського РВ. Тому не можливо визнати, що скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності доводить незаконність дій працівників прокуратури щодо не вчинення ними заходів реагування на заяви ОСОБА_1 , оскільки його заяви, відповідно до викладених в позовній заяві пояснень, обґрунтовані іншими обставинами. Позовна заява ОСОБА_1 також обґрунтована тим, що прокуратура не вжила необхідних заходів реагування на його подальші заяви у 2014 та 2016 роках на незаконні дії судді Шевченківського районного суду Харківської області і співробітників Шевченківського РВ, не внесла ці заяви до ЄРДР, чим порушила статті 6, 13 Конвенції. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 22.08.2016 у справі № 637/816/16-к установлено, що 25.10.2014, 27.10.2014, 02.02.2016, 29.03.2016, 25.07.2016, 01.08.2016 ОСОБА_1 звертався до Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області із заявами щодо надання матеріалів наглядового провадження за № 40/09, кримінального провадження № 42012220450000001 від 24.12.2012 для ознайомлення, надання копій двох неідентичних постанов по адміністративній справі за № 2-а-7/09, надання правової оцінки судовому рішенню від 30.08.2012 в даній справі, а також щодо внесення його звернень до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно неправомірних, на його думку, дій працівників Шевченківського РВ ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , вчинені у 2009 році, та в подальшому 31.01.2014 щодо надання завідомо неправдивих свідчень в суді, тобто кримінального правопорушення, вчиненого за ст. 384 КК України. За вказаними зверненнями прокуратурою Шевченківського району Харківської області була проведена перевірка (№ 40/09) в порядку ст. 97 КПК України (у редакції 1960 року), за результатами якої 10.02.2012 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України прийняте остаточне рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно дільничного інспектора міліції Шевченківського РВ ОСОБА_3 за відсутністю в його діях ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365, 366, 367 КК України, та стосовно судді Шевченківського районного суду Харківської області ОСОБА_20 за відсутністю в її діях ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365, 366, 367, 375 КК України. Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 18.07.2012, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23.08.2012, у задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування вищезазначеного рішення відмовлено, а постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.02.2012 залишено без змін. Дії працівників Шевченківського районного суду під час розгляду заяв ОСОБА_1 також були предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42012220450000001 від 24.12.2012. За результатом проведеної перевірки прокуратурою Шевченківського району 29.12.2012 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України прийнято рішення про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно голови суду ОСОБА_21 , секретаря судового засідання ОСОБА_22 та секретаря суду Стадник Н.О. за відсутності в діях ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 366, 367, 375 та 382 КК України. Ухвалою Шевченківського районного суду Харківської області від 04.03.2013, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2013, у задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування зазначеного рішення прокуратури відмовлено, постанову про закриття кримінального провадження від 29.12.2012 залишено без змін. Листом заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури від 27.07.2016 ОСОБА_1 роз`яснено вимоги ст.ст. 8, 16 Закону України «Про звернення громадян» щодо відсутності підстав для розгляду повторних звернень одним і тим же органом від одного і того ж громадянина і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Враховуючи, що у повторному зверненні ОСОБА_1 від 01.08.2016 року щодо неправомірних, як на його думку, дій працівників Шевченківського РВ відсутні нові дані або факти, що потребують додаткової перевірки, а викладені у скарзі доводи раніше перевірені у повному обсязі та заявнику надано вичерпну відповідь з повідомленням про припинення провадження і роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення, прокуратурою обґрунтовано припинено провадження за зверненням ОСОБА_1 від 01.08.2016. В ухвалі суду від 22.08.2016 також зроблений висновок, що ОСОБА_1 належним чином повідомлявся у письмовій формі про можливість ознайомлення з матеріалами перевірки № 40/09 у приміщенні Шевченківського відділу Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області та про закриття 29.12.2012 кримінального провадження № 42012220450000001 від 24.12.2012. Заявнику роз`яснено, що згідно з п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК України лише потерпілий має право на ознайомлення із матеріалами кримінального провадження у випадку закриття цього провадження. Стосовно інших учасників кримінального провадження подібне правило не передбачено, у тому числі і щодо заявника, права якого регламентуються ст. 60 КПК України. Таким чином, можливість надання заявнику матеріалів кримінального провадження для ознайомлення та копіювання діючим законодавством не передбачено. Заяви ОСОБА_1 не містять визначених статтею 214 КПК України відомстей. І вирішення посадовою особою Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області питання щодо доцільності невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявами ОСОБА_1 не є безумовною підставою для визнання дій прокурора неправомірними. З огляду на вищевикладене та враховуючи наявність вже прийнятого 29.12.2012 рішення за заявою з тих же підстав, яке не є скасованим, працівниками прокуратури обґрунтовано прийнято рішення щодо не внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З вивчення звернень ОСОБА_1 судом установлено, що вони не містять відомостей, які б вказували на наявність в діях будь-яких осіб об`єктивних ознак кримінального правопорушення, в зв`язку з чим не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т.1 а.с. 17-18). Зазначене свідчить про те, що судом вже надавалася належна правова оцінка діям ( бездіяльності) працівників прокуратури щодо невнесення заяв ОСОБА_1 до ЄРД і був зроблений висновок про правомірність таких дій. Тому під час розгляду дійсного позову суд дійшов обґрунтованого висновку , що ОСОБА_1 не довів порушення ст. ст. 6, 13 Конвенції права ОСОБА_1 з боку працівників прокуратури у вигляді дій ( бездіяльності) щодо невнесення заяв позивача до ЄРД. Стаття 6 Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Стаття 13 Конвенції встановлює, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору. Колегія суддів не може погодитися з тим, що направлення матеріалів справи № 40/09 на новий розгляд, додаткове розслідування в період 2009-2012 років свідчить про порушення працівниками прокуратур ст. 13 Конвенції. Оскаржуючи дії працівників Шевченківського РВ і прокуратур ОСОБА_1 реалізовував передбачені чинним законодавством України способи захисту своїх прав, які не можна вважати неефективними. Положеннями ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч.6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Викладені в позовній заяві обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги, вже були предметом розгляду численних судів. За притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за постановою, що потім була скасована, судовим рішенням на користь ОСОБА_1 вже була стягнута сума на відшкодування моральної шкоди, інших протиправних дій відносно позивача колегія суддів із матеріалів справи не вбачає. При цьому не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв`язку з негативним наслідками для позивача. Позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками прокуратури та Шевченківського РВ моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, що згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами інших інстанцій. ОСОБА_1 у своєму позові посилався також на те, що моральна шкода завдана також змовою судді ОСОБА_7 та працівників поліції, наданням останніми неправдивих показань, ухваленням завідомо неправосудного рішення у справі № 2-а-7/9, у справі № 2-6/11 від 31.01.2014. Зазначеними особами позивачу були надані дві неідентичні постанови і незаконно затримано позивача, що також призвело до моральних страждань. Проте наявність змови працівників поліції та судді ОСОБА_7 , надання ними неправдивих показань належними і допустимими доказами позивачем не доведена. Факту видачі ОСОБА_1 неідентичних постанов у справі № 2-а-7/9 судом вже давалася оцінка під час розгляду цивільної справи № 636/228/15-ц і протиправності у таких діях не виявлено. Судова колегія, вивчивши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні у справі докази, в тому числі, прослухавши технічний запис судових засідань суду першої інстанції, відхиляє клопотання ОСОБА_1 від 02.07.2020 про повторний допит свідків, оскільки надані ними в суді першої інстанції зрозумілі судовій колегії та не викликають суперечностей зі змістом рішення суду першої інстанції. Оскільки під час перевірки рішення суду першої інстанції порушень норм матеріального або процесуального права з боку суду першої інстанції не виявлено, як і протиправності у діях відповідачів, судова колегія відхиляє клопотання ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали стосовно винних осіб. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Куп`янського міськрайонного суду Харківської області від 28 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 серпня 2020 року. Головуючий - О.Ю.Тичкова Судді - С.С. Кругова Н.П.Пилипчук