Постанова Донецький апеляційний суд № 229/4069/19

Єдиний унікальний номер 229/4069/19 Номер провадження 22-ц/804/1961/20 П О С Т А Н О В А Іменем У К Р А Ї Н И 26 серпня 2020 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі: Головуючого судді Никифоряка Л.П. Суддів Агєєва О.В., Канурної О.Д., за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б. розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла із земельних правовідносин за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «КАМОС» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 20 лютого 2020 року (головуючий у першій інстанції Гонтар А.Л.), - В С Т А Н О В И В: В позові пред`явленому до суду 15 липня 2019 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС» - Товариство виклало вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) земельної ділянки загальною площею 5 га, кадастровий номер 1425583100:02:000:0042, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області - Земельна ділянка, який був зареєстрований Костянтинівською міською радою в державному реєстрі 08 травня 2018 року - Спірний договір, як такого що суперечить приписам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України - ЦК України. В обґрунтування позову Товариство посилалось на те, що ще 01 листопада 2007 року між Товариством та ОСОБА_1 укладений інший договір оренди Земельної ділянки - Договір оренди від 01 листопада 2007 року, строком оренди на 15 років, який 18 серпня 2009 року зареєстрований у Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 04.09.170.00024, який був чинним та діяв на час укладення Спірного договору. Про порушення свого права Товариство дізналося 24 травня 2019 року з інформації Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 20 лютого 2020 року позовні вимоги Товариства задоволено, визнано недійсним Спірний договір, укладений 13 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований Костянтинівскою міською радою 08 травня 2018 року та вирішено питання по судовому збору. Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 розпорядився належною йому на праві власності Земельною ділянкою, шляхом передачі її Товариству в користування на правах оренди строком на 15 років, згідно Договору оренди від 01 листопада 2007 року, який є чинним та не припинив своєї дії на момент укладення іншого Спірного договору від 13 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На думку суду, відповідачами в судовому засіданні не спростовані обставини щодо чинності Договору оренди від 01 листопада 2007 року. Та суд першої інстанції вважав, що про укладення та виконання Договору оренди від 01 листопада 2007 року свідчать також фактичні дії орендодавця ОСОБА_1 , який отримував орендну плату в тому числі в 2015, 2016, 2017 та 2018 роках. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. В обґрунтування скарги заявник посилалася на те, що в рішенні суду не зазначено яке право Товариства порушене та з чийого боку таке порушення мало місце, також рішення не містить правового обґрунтування підстав для визнання Спірного договору недійсним. На думку заявника апеляційної скарги не підтверджені обставин щодо укладення Договору оренди від 01 листопада 2007 року між Товариством та ОСОБА_1 на певних умовах та не підтверджено існування державної реєстрації права Товариства на оренду Земельної ділянки з кадастровим номером 1425583100:02:000:0042 чи існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну й ту саму земельну ділянку. Також заявник стверджувала про те, що судом не дано оцінки Договору оренди від 01 листопада 2007 року, який не містить всіх істотних умов на предмет його відповідності вимогам чинного законодавства У відзиві на апеляційну скаргу Товариство зазначало про безпідставність апеляційної скарги, у зв`язку з чим просило залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності учасників справи повідомлених про час та місце судового розгляду належним чином про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 1425583100:02:000:0042, площею 5,00га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва /копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 137532 , виданого 09 червня 2005 року Ясинуватською районною державною адміністрацією Донецької області а.с.8/. 01 листопада 2007 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю імені С.М.Кірова укладено Договір оренди землі за умовами якого орендодавець передав орендареві в строкове платне користування на 15 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області загальною площею 5,00га, згідно договору орендну плату слід вносити орендарю в грошовій формі в розмірі 1,1% нормативної грошової оцінки, що становить 456,55грн на рік до кінця поточного року /а.с.6,7/. Протоколом № 2 Зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені С.М.Кірова від 18 листопада 2015 року змінено найменування на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «КАМОС» /а.с.11/. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек та Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 травня 2019 року право користування земельною ділянкою кадастровий номер 1425583100:02:000:0042, площею 5,00га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області - Земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 належить ОСОБА_2 з 08 травня 2018 року на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) укладеного 13 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - Спірний договір /а.с.10/. Згідно відомостей в 2012, 2015, 2016, 2017 та 2018 роках ОСОБА_1 отримував оплату від Товариства за оренду землі, як в грошовій так і натуральній формі /а.с.54-58/. У даній справі відповідачі заперечували обставини щодо наявності у позивача, як орендаря відповідного правового інтересу щодо Земельної ділянки та права на звернення до суду з даним позовом. Товариство порушення свого права пов`язувало із тим, що воно є орендарем на підставі чинного договору, яке фактично не може розпорядитися своїми правами орендаря, через укладення орендодавцем ОСОБА_1 іншого Договору про встановлення права користування спірною Земельною ділянкою від 13 березня 2018 року з орендарем ОСОБА_2 . Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору, відносини щодо найму землі регулюються спеціальними актами земельного законодавства та Законом України "Про оренду землі"- Закон. Законом визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Відповідно до статті 13 Закону під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Позивач стверджував що він є орендарем Земельної ділянки, однак його право обмежується з боку відповідачів. Та матеріалами справи підтверджено, що 13 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про встановлення права користування для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) Земельною ділянкою кадастровий номер 1425583100:02:000:0042, площею 5,00га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області та фактично була предметом Договору оренди від 01 листопада 2007 року. Виходячи з аналізу наведених норм права, позивач підтвердив свій правовий інтерес щодо Земельної ділянки кадастровий номер 1425583100:02:000:0042, площею 5,00га, яка розташована на території Новобахмутівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, яка знаходиться у його користуванні та тим самим обґрунтував своє право на звернення до суду за захистом прав орендаря, які не були предметом даного судового розгляду та з огляду на викладене не потребували з`ясування відповідності Договору оренди від 01 листопада 2007 року вимогам законодавства. Позивач свої вимоги про визнання недійсним Спірного договору обґрунтовував тим, що в нього включені умови що становлять зміст правочину і не відповідають вимогам законності та при укладенні правочину не було волевиявлення орендодавця, який на момент укладення Спірного договору вже розпорядився Земельною ділянкою. Статями 202 - 204 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків та особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З 2004 року до теперішнього часу правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV. Цей Закон регулює відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Стаття 4 Закону України від «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державній реєстрації прав підлягають, в тому числі право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Частинами 2, 3 статті 3, статтею 4 Закону України від «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Частиною 5 статті 6 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. На момент укладання договору між ОСОБА_1 та Товариством - 01 листопада 2007 року та на час державної реєстрації - 18 серпня 2009 року, діяв Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174, згідно з яким така реєстрація здійснювалась структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах. З 01 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV. Отже, Договір оренди від 01 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством не припинений та не розірваний на час прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, та був зареєстрований в установленому законодавством порядку 18 серпня 2009 року в Ясинуватському районному відділі Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 04.09.170.00024. Враховуючи що орендар Товариство підтвердило законне право користування спірною Земельною ділянкою на підставі Договору оренди від 01 листопада 2007 року, суд першої інстанції зробив вірний правовий висновок про те, що Товариство є належним землекористувачем та законно володіє спірною земельною ділянкою, оскільки орендодавець ОСОБА_1 вже розпорядився своїм правом та передав Земельну ділянку в користування іншому орендарю на підставі договору який неоспорений і є діючим, та ОСОБА_1 не мав права повторно розпоряджатися Земельною ділянкою, право користування якою не припинилось. Враховуючи що правовий інтерес Товариства полягає в поновленні права користування Земельною ділянкою його право може бути ефективно захищене шляхом визнання недійсним Договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) укладеного 13 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та саме визнання такого договору недійсним є практичною та доступною для Товариства можливістю для виправлення встановленого у справі порушення. Доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що були викладені у відзиві та були предметом перевірки судом першої інстанції який дійшов обґрунтованого та законного висновку. Також, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції зроблені із дотриманням норм процесуального права, а також відповідають фактичним обставинам справи та наявним в матеріалах справи письмовим доказам. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 26 серпня 2020 року. Судді: