Постанова 4807 № 336/955/18

Дата документу 20.08.2020 Справа № 336/955/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/955/18 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І. Провадження №22-ц/807/1521/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Маловічко С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватній нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Валерій Михайлович, ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який було уточнено 30 травня 2018 року до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватній нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Валерій Михайлович, ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування будинку. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21 грудня 2012 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5 , якому на підставі Договору купівлі-продажу від 21 вересня 1989 року, посвідченого нотаріусом п`ятої Запорізької державної нотаріальної контори на праві приватної власності належав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в якому вона мешкала до 22 травня 2017 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За життя він залишив заповіт на ім`я ОСОБА_3 , зареєстрований приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Ракитянською Т.Г., реєстровий №360, яким вищевказаний житловий будинок він заповів їй. Спадщину вона прийняла у встановлений законом строк. Проте, ОСОБА_3 стало відомо, що на підставі договору дарування від 15 травня 2017 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . При укладенні договору він імені ОСОБА_5 діяв його син ОСОБА_4 на підставі довіреності, посвідченої Кальчішніковим М.І. приватним нотаріусом Архангельського нотаріального округу Російської Федерації 22 жовтня 2015 року під №4973. Вказаний договір дарування має бути визнаний недійсним, оскільки її чолоіік ОСОБА_5 не уповноважував ОСОБА_4 довіреністю від 22.10.2015 року на укладення від його імені на користь ОСОБА_2 договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначена довіреність посвідчена у м. Нарян-Мар Архангельської області приватним нотаріусом Кальчишковим М.І., проте, з відповіді приватного нотаріуса нотаріального округу Ненецького автономного округу Кальчишкова М.І. вбачається, що зазначена нотаріусом довіреність від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 22.10 2015 року за реєстровим номером 4973 не посвідчувалась, таких реєстрових номерів у вказаного нотаріуса не існує. Отже, довіреність є підробленою. Зазначає, що правочин з відчуження вказаного будинку слід визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону та був вчинений особою, не уповноваженою власником вказаного будинку на його вчинення. Із урахуванням зазначеного позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , від імені якої діяла ОСОБА_7 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М. 15 травня 2017 року реєстровий номер

537. Стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватній нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Валерій Михайлович, ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування будинку задоволено. Визнано недійсним договір дарування будинку, укладений 15 травня 2017 року, яким ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , подарував ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченком Валерієм Михайловичем 15 травня 2017 року за №

537. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 352,40 гривень судового збору та 4950 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 352,40 гривень судового збору та 4950 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення було прийняте у її відсутність та у відсутність її представника, ні вона, ні її представник не отримували судових повісток чим було порушено її права. Суд не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, окрім висновку експерта, який не дав відповіді на постановлене питання з приводу підписанта, відсутні інші належні та допустимі докази, що б підтверджували позовні вимоги. Апеляційна скага ОСОБА_2 мотивована тим, що передумовами вчинення двостороннього правочину було вчинення одностороннього правочину довіреності. Однак будь-яких вимог щодо визнання вказаної довіреності недійсною, як першочергової підстави недійсності самого договору дарування, позивачка не заявляла. За таких обставин договір дарування від 15 травня 2017 року не може бути визнано недійсним за відсутності для цього підстав, оскільки вирішення питання дійсності правочину залежить від вирішення питання про недійсність (дійсність) довіреності, на підставі якої укладено договір дарування. Оскільки суд визнав факт порушення 03.03.2018 року кримінального провадження №1201808002000543, досудове розслідування по якому проводить Олександрівське відділення поліції Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, тому цивільний позов мав бути заявленим в межах кримінального провадження, або після ухвалення вироку по кримінальній справі. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанці надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню . Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з п. 3 ст. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду(у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданими позивачем доказами підтверджено факт того, що довіреність від 22 жовтня 2015 року на підставі якої ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_5 , подарував будинок ОСОБА_2 ,є підробленою, оскільки з відповіді приватного нотаріуса нотаріального округу Ненецького автономного округу КальчишковаМ.І. вбачається, що нотаріусом довіреність від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_4 22.10 2015 року за реєстровим нмером 4973 не посвідчувалась, таких реєстрових номерів у вказаного нотаріуса не існує. З відповіді Федеральної нтаріальної палати Російської Федерації від 21 вересня 2018 року вбачається, що бланк серії 50АА9694605( на бланку з цим номером видано довіреність від 22.10.2015 року) був виданий нотаріусу Дмитровського нотаріального округу Московської області Ревенковій Н.Л. 30 листопада 2016 року. З копії висновку експерта № 4-251 від 27.08.2018 року вбачається, що підпис та короткий рукописний напис в графі « підпис» в довірності від 22.10.2015 року, виконані ймовірно не ОСОБА_5 ,а іншою особою. Згідно реєстру довіреностей, розміщеного на сайті Федеральної нотаріальної палати РФ, відомості про довіреність за реєстровим номером 4973, яка посвідчена 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Кальчишковим М.І., відсутні. Отже у ОСОБА_5 , як власника майна не було волевиявлення уповноважувати ОСОБА_4 розпоряджатися своїм майном, та подарувати його ОСОБА_2 , тому суд прийшов до висновку про визнання його недісним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 21 грудня 2012 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 21 грудня 2012 року було зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №488. Прізвище дружини після укладення шлюбу присвоєно ОСОБА_5 (т.1 а.с. 5). Відповідно до заповіту від 05 травня 2017 року зареєстрованого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Ратитянською Т.Г., реєстровий номер 360 ОСОБА_5 заповів житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . (т.1 а.с. 8-9). Згідно з свідоцтва про смерть (повторне) серія НОМЕР_2 від 23 травня 2017 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 20 травня 2017 року складено відповідний актовий запис №3447. (т.1 а.с. 6). 26 травня 2017 року ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 звернулась із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 05 травня 2017 року, що підтверджено довідкою приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Вельможко Н.О. (т. 1 а.с. 7). Згідно довіреності від 22 жовтня 2015 року ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 подарувати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Зазначена довіреність посвідчена у м. Нарьян-Мар Архангельської області приватним нотаріусом Кальчишковим М.І. (т.1 а.с. 68). Згідно виписки з відкритої частини реєстру довіреностей, розміщеного на сайті Федеральної нотаріальної палати РФ https://www.reestr-dover.ru, відомості про довіреність за реєстровим номером 4973, яка посвідчена 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом нотаріальної палати Архангельскої області Кальчишковим М.І., відсутні. (т.1 а.с. 69). З відповіді приватного нотаріуса нотаріального округу Ненецького автономного округу Кальчишкова М.І. на запит адвоката Вельможка О.А. вбачається, що зазначеним нотаріусом довіреність від імені ОСОБА_5 на ім?я ОСОБА_4 22 жовтня 2015 року за реєстровим номером 4973 не посвідчувалась. Таких реєстрових номерів у вказаного нотаріуса не існує. (т. 1 а.с. 70). З відповіді Федеральної нотаріальної палати Російської Федерації від 21 вересня 2018 року вбачається, що бланк серії 50АА9694605 (на бланку з цим номером видано довіреність від 22 жовтня 2015 року) був виданий нотаріусу Дмитровського нотаріального округу Московської області Ревенковій Н.Л. 30 листопада 2016 року.(т.1 а.с. 171). З копії висновку експерта № 4-251 від 27 серпня 2018 року вбачається, що підпис та короткий рукописний напис в графі «подпись» в довіреності від 22 жовтня 2015 року, виконані ймовірно не ОСОБА_5 , а іншою особою. Відповісти на запитання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатню кількість наданого порівняльного матеріалу. (т. 1 а.с. 210). За договором дарування будинку від 15 травня 2017 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченком В.М., ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Архангельського нотаріального округу 22 жовтня 2015 року № 4973, діяв ОСОБА_4 , подарував ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 31,1 кв.м., розташований на земельній ділянці площею 0,06 га (т. 1 а.с. 57). 15 травня 2017 року право власності на будинок було зареєстроване за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 58). 07 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, яким забезпечено виконання зобов?язань ОСОБА_2 за договором позики від 07 червня 2017 року, іпотекою житлового будинку АДРЕСА_1 (т.2 а.с. 13, 16). 23 травня 2018 року позивачем подано заяву про залучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2018 року залучено до участі у цивільній справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 . Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_1 . Згідно із статтями 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц). Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. Односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом. Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК Українидо правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. За частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. У частині першої статті 244 ЦПК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається з матеріалів справи на підтвердення тих обставин, що у ОСОБА_5 , як власника житлового будинку АДРЕСА_1 не було волевиявлення уповноважувати ОСОБА_4 розпоряджатися цим будинком позивач надала відповідь приватного нотаріусу нотаріального округу Ненецького автономного округу Кальчишкова М.І. з якої вбачається, що довіреніссть від 22.10.2015 року на підставі якої ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 подарувати вищезазначений житловий будинок ОСОБА_2 за реєстровим номером 4973 ним не посвідчувалась та таких реєстрових номерів у нотаріуса не існує. Згідно виписки з відкритої частини реєстру довіреностей, розміщеного на сайті Федеральної нотаріальної палати РФ https://www.reestr-dover.ru, відомості про довіреність за реєстровим номером 4973, яка посвідчена 22 жовтня 2015 року приватним нотаріусом нотаріальної палати Архангельскої області Кальчишковим М.І., відсутні. (т.1 а.с. 69). З відповіді Федеральної нотаріальної палати Російської Федерації від 21 вересня 2018 року вбачається, що бланк серії 50АА9694605 (на бланку з цим номером видано довіреність від 22 жовтня 2015 року) був виданий нотаріусу Дмитровського нотаріального округу Московської області Ревенковій Н.Л. 30 листопада 2016 року.(т.1 а.с. 171). З копії висновку експерта № 4-251 від 27 серпня 2018 року вбачається, що підпис та короткий рукописний напис в графі «подпись» в довіреності від 22 жовтня 2015 року, виконані ймовірно не ОСОБА_5 , а іншою особою. Відповісти на запитання в категоричній формі не виявилось можливим через недостатню кількість наданого порівняльного матеріалу. (т. 1 а.с. 210). З огляду на зазначене, задовольняючи позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, встановивши наявність належних та допустимих доказів того, що довіреність, видана від імені ОСОБА_5 , ним не видавалась, є підробленою, дійшов правильного висновку про те, що дана обставина свідчить, що оспорюваний договір дарування, укладений від імені ОСОБА_5 , не відповідає його волі, тому наявні підстави для визнання його недійсним. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону. Крім того, на адресу апеляційного суду 03 квітня 2020 року позивач направила копію висновку Київськрого науково-дослідного інституту судових експертиз від 03.12.2019 року № 10700/19-34/10701/19-33/31416-31418\19-33, який міститься в матеріалах справи (т. 2 а.с. 126-122) з висновку якого вбачається, що бланк із серійним номером АА9693605 на якому виконано текст довіреності від 22 .10.2015 року було виготовлено у 2016 році, а текст цієї довіреності, підписи на ньому та відтиск печатки нотаріуса виконані після змиву та підчистки з цього бланку іншого тексту та відтиску печатки. Таким чином зазначений висновок експерта підтверджує дані, які містяться у відповіді Федеральної нотаріальної палати Російської Федерації від 21 вересня 2018 року, які були досліджені та встановлені судом першої інстанції. Відповідно до статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат має право звертатися з адвокатськими запитами, при цьому не встановлено обмежень та особливого порядку із зверненням із запитом до суб`єтів звернення в іншій державі. Цивільно-процесуальний Кодекс України також не встановлює обмежень чи особливого порядку для надання доказів, отриманих з інших держав. З огляду на зазначене довід апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неналежності та недопусимості вищезазначених доказів є необгрунтованим та безпідставним. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, що визначають різницю між нікчемним і оспорюваним правочином, і не застосовуються до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. З огляду на зазначене,не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що договір дарування житлового будинку, який укладений на підставі довіреності, не може бути визнаний недійсним, якщо позивач не заявляє вимоги про визнання недійсною довіреності. Позивачка у позовній заяві зазначила той факт, що довіреність від 22.10.2015 року є підробленою та ОСОБА_5 її не видавав, як підставу позову про визнання недійсним договору дарування, укладеного від його імені на підставі такої довіреності. Суд першої інстанції, встановивши той факт, що довіреність, видана від імені ОСОБА_5 , останнім не видавалась та є підробленою, дійшов правильного висновку про те, що дана обставина свідчить, що оспорюваний договір дарування, укладений від імені ОСОБА_5 , не відповідає його волі, тому наявні підстави для визнання його недійсним. Оскільки позивачка не заявляла позовних вимог до ОСОБА_1 , остання не була стороною оспорюваного договору, суд першої інстанцій правильно визначив її процесуальний статус як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, що відповідало частині першій статті 53 ЦПК України. Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , про її залучення у справі в якості третьої особи є спірним та не заслуговує на увагу. За змістом статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості по вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до положень ст. ст. 129, 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під рзписку. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручили, повертається до суду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що "приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц)". Із справи відомо, що суд першої інстанції розглянув справу 04 лютого 2020 року за відсутності учасника справи третьої особи ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями протоколу судового засідання (т. 2 а. с. 51). Повістки про виклик до суду першої інстанції для участі у розгляді справи 02 вересня 2019 року, 04 лютого 2020 року, які були направлені ОСОБА_1 , їй не вручені та повернуті до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (т. 1 а. с. 31, т. 1 а.с. 48). Відомостей про вручення ОСОБА_1 повістки про виклик до суду першої інстанції для участі у розгляді справи 02 вересня 2019 року, 04 лютого 2020 року у матеріалах справи немає. Відомостей про вручення ОСОБА_1 ухвали про залученні її у справі в якості третьої особи без самостійних вимог немає Враховуючи викладене, суд розглянули справу за відсутності належного повідомлення учасника справи третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_1 . За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими та дають підстави для висновку, що судом при розгляді справи порушені вимоги процесуального законодавства, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Згідно з п. 3 ст. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обгрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує апеляційну скаргу підставою не повідомлення її про участь у розгляді справи у суді першої інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 . Інші доводи апеляційних скарг в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком суду, невірного розуміння скаржниками вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При вирішенні питання про стягнення з відповідачів судового збору та витрат на професійну правничу допомогу суд керується наступним. Статтею 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Стаття 137 ЦПК України вказує, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхі дних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано акт розрахунку та узгодження вартості послуг за договором про надання правничої допомоги від 08.05.2019 року (а.с. 198), копії прибуткового касового ордеру та квитанції про сплату ОСОБА_3 на користь адвоката Вельможка О.О. 9900 гривень. З вищевказаних документів вбачається, що адвокатом Вельможком О.О. ОСОБА_3 складались процесуальні документи, а також адвокат брав участь в судових засіданнях. Статтею 141 ч. 8 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Стаття 137 ЦПК передбачає також, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до висловленої Верховним Судом у постанові від 09.07.2019 року по справі № 923/726/18 позиції від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Сукупність наступних обставин: цивільна справа розглядалась судом в порядку загального позовного провадження, що обумовило необхідність брати участь в судових засіданнях; справа має істотне значення для сторін, адже пов?язана з захистом правом власності, дозволяє суду віднести цю справу до категорії середньої складності. Відповідачами не подавалось клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, заявлені витрати пов?язані з розглядом справи, а сума у 9900 гривень, на переконання суду, є співмірною та пропорційною заявленим вимогам та складності справи, фактичне понесення позивачем таких витрат підтверджено, тож у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, ці витрати разом із судовим збором належить стягнути з відповідачів на користь позивача в повному обсягу в рівних частках. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишає без задоволення, рішення суду першої інсанції скасовує з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 . Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2020 року у цій справі скасувати. Прийняти нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Валерій Михайлович, ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору дарування житлового будинку задовольнити. Визнати недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 15 травня 2017 року, яким ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , подарував ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченком Валерієм Михайловичем 15 травня 2017 року за №

537. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 352,40 гривень судового збору та 4950 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 352,40 гривень судового збору та 4950 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 25 серпня 2020 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Кочеткова І.В.Маловічко С.В.