Постанова 4801 № 149/483/19

Справа № 149/483/19 Провадження № 22-ц/801/1426/2020 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вергелес В. О. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2020 рокуСправа № 149/483/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Панасюка О. С., Шемети Т. М., за участі секретаря Кирилюк Л. М. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишина Ольга Петрівна, про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 05 червня 2020 року у м. Хмільник суддею цього суду Вергелесом В. О., дата складання його повного тексту не відома, В С Т А Н О В И В: В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину та про визнання права власності на майно, мотивуючи його тим, що 03 серпня 1980 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , під час якого вони набули у спільну сумісну власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, нежитлові будівлі та споруди загальною площею 2229,60 кв. м., земельну ділянку площею 0,1000 га, земельну ділянку площею 0,1110 га та земельну ділянку 0,9913 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та після його смерті відкрилась спадщина на належну йому частку вказаного нерухомого майна, яке він заповів дочці - ОСОБА_2 . В грудні 2017 року позивачу стало відомо про те, що дочка в грудні 2015 року в нотаріальному порядку оформила право власності на усе нерухоме майно, в тому числі і на належну ОСОБА_1 частку в спільному сумісному майні подружжя. Пославшись на викладене та на те, що ОСОБА_2 замість успадкування Ѕ частки спільного сумісного майна подружжя, що належало ОСОБА_5 , оформила право спадщини на все вказане майно, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О.П., зареєстровані в реєстрі за № № 1134, 1136, 1138, 1140, 1142, спадкова справа № 18/2015; та визнати за нею право власності на Ѕ частку: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 до яких входять: житловий будинок літ. А, підвал літ. П/А, веранда літ. а, хлів літ. Б, вбиральня літ. Г, колодязь літ. К, огорожа № 1, басейн літ. Д; нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв. м., що знаходяться по АДРЕСА_2 , до яких входить: майстерня літ. А загальною площею 1129,4 кв. м., навіс літ. а, кузня літ. Б загальною площею 83 кв. м., склад літ. В загальною площею 136,5 кв. м., склад літ. в, убиральня літ. Д, естакада літ. Ж, майстерня літ. М,М1,М2 загальною площею 880,7 кв. м., ганок, криниця літ. К, криниця літ. Н, огорожа № 1, огорожа № 2, огорожа № 3, ворота № 4; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0974 та земельної ділянки площею 0,1110 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0975, які розташовані по АДРЕСА_2 , а також земельної ділянки площею 0,9913 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0365, яка розташовані по АДРЕСА_2 . В травні 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому визнала пред`явлений позов та не заперечувала проти ухвалення рішення в підготовчому провадженні. Також в травні 2019 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_3 про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, мотивована тим, що рішення по суті заявлених позовних вимог може вплинути на його майнові права, оскільки на підставі нотаріально посвідченого договору дарування частки нерухомого майна від 19 вересня 2017 року він є власником 53/100 частки нежитлових будівель та споруд, а також земельної ділянки, на якій розташоване вказане нерухоме майно, що знаходяться по АДРЕСА_2 . Ухвалою суду першої інстанції від 24 травня 2019 року вказану заяву задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 06 червня 2019 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивач була обізнана із фактом відкриття спадщини, а також про наявність заповіту, згідно з яким її покійний чоловік ОСОБА_1 усе своє майно заповів доньці, однак до нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва на частку у спільному майні подружжя не зверталася. Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 червня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_4 , оскільки він також є власником частини нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_2 . Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2019 року в прийнятті визнання відповідачем позову відмовлено з огляду на те, що згідно позовних вимог, позивач, серед іншого, просить визнати за нею право власності на нерухоме майно, власниками якого на час розгляду справи також є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отже прийняття судом визнання позову відповідачем, порушуватиме їх право власності. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 червня 2020 року позовні вимоги задоволено, визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О. П., зареєстровані в реєстрі за № № 1134, 1136, 1138, 1140, 1142, спадкова справа № 18/2015. Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частку: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 до яких входять: житловий будинок літ. А, підвал літ. П/А, веранда літ. а, хлів літ. Б, вбиральня літ. Г, колодязь літ. К, огорода № 1, басейн літ. Д; нежитлових будівель та споруд загальною площею 2229,6 кв. м., що знаходяться по АДРЕСА_2 , до яких входить: майстерня літ. А загальною площею 1129,4 кв. м., навіс літ. а, кузня літ. Б загальною площею 83 кв. м., склад літ. В загальною площею 136,5 кв. м., склад літ. в, убиральня літ. Д, естакада літ. Ж, майстерня літ. М, М1, М2 загальною площею 880,7 кв. м., ганок, криниця літ. К, криниця літ. Н, огорожа № 1, огорожа № 2, огорожа № 3, ворота № 4; земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0974, земельної ділянки площею 0,1110 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0975, земельної ділянки площею 0,9913 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0365, які розташовані по АДРЕСА_2 . Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. У поданому на апеляційну скаргу відзиві, позивач зазначила, що оскаржуване ОСОБА_3 рішення вважає законним, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 03 серпня 1980 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, про що в книзі реєстрації актів зроблено запис № 108, прізвище чоловіка та дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_1 (а. с. 39, т. 1). Згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 від 08 квітня 1997 року, виданим на підставі рішення виконкому Хмільницької міської Ради народних депутатів № 10 від 31 січня 1997 року, та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим станом на 22 березня 2006 року КП "ВООБТІ", інвентаризаційна справа № 4394, реєстровий № 4214 ОСОБА_5 був власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 40, 42-46, т.1). Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомості від 30 грудня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Милещенко О. Л., зареєстрованого в реєстрі за № 65; реєстраційного посвідчення ВООБТІ від 02 квітня 2001 року; декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26 грудня 2011 року; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 744097, виданого 25 лютого 2013 року, зареєстрованого у реєстраційній службі Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області; витягу № 744676 від 25 лютого 2013 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 47-53, 53-57, 136-137, т.1) ОСОБА_5 належали нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 2229,6 кв. м., що розташовані по АДРЕСА_2 , до складу яких входить: майстерня літ. "А", загальною площею 1129,4 кв. м., навіс літ. "а", кузня літ. "Б", загальною площею 83 кв. м., склад літ. "В", загальною площею 136,5 кв. м., склад літ. "в", убиральня літ. "Д", естакада літ. "Ж", майстерня літ. "М", М1", "М2", загальною площею 880,7 кв. м. ганок, криниця літ. "К", криниця літ. "Н", огорожа номер 1, огорожа номер 2, огорожа номер 3, ворота номер 4. 18 січня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки реєстраційний № 2467 від 04 жовтня 2006 року ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯИ № 219439 на право власності на земельну ділянку для комерційного використання площею 0,9913 га, кадастровий номер 0510900000:00:001:0365, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 64, т. 1). Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0503559062015 від 20 листопада 2015 року державна реєстрація права власності вказаної земельної ділянки за ОСОБА_5 здійснена 18 січня 2010 року (а. с. 65-66, т. 1). 16 листопада 2011 року на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Хмільницької міської ради від 28 квітня 2011 року ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЛ № 797368 на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га., кадастровий номер 0510900000:00:001:0974, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0503559082015 від 20 листопада 2015 року державна реєстрація права власності вказаної земельної ділянки за ОСОБА_5 здійснена 07 грудня 2011 року (а. с. 58-60, т. 1). 07 грудня 2011 року на підставі рішення 9 сесії 6 скликання Хмільницької міської ради від 28 квітня 2011 року ОСОБА_5 видано державний акт серії ЯЛ № 797369 219439 на право власності на земельну ділянку для індивідуального садівництва площею 0,1110 га., кадастровий номер 0510900000:00:001:0975, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0503559072015 від 20 листопада 2015 року державна реєстрація права власності вказаної земельної ділянки за ОСОБА_5 здійснена 07 грудня 2011 року (а. с. 61-63, т. 1). 26 квітня 2013 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право, про що ним складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Юрчишиною О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 257 (а. с. 68. т. 1, а. с. 12, т. 2). Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 56 років в місті Хмільнику Вінницької області (а. с. 67, т.1). З матеріалів спадкової справи № 18/2015 (а. с. 2-100, т.2) встановлено, що 05 травня 2015 року ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Юрчишиній О. П. заяву про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_5 (а. с. 5, т. 2). 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Юрчишиній О. П. заяву про те, що від одержання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя вона відмовляється та повідомляє, що їй відомий зміст заповіту від імені ОСОБА_5 (а. с. 17, т. 2). 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Вінницької області Юрчишиною О. П. видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлого ОСОБА_5 , зокрема: свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 1134, на нежитлові будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_2 до яких входить: майстерня літ. "А", загальною площею 1129,4 кв. м., навіс літ. "а", кузня літ. "Б", загальною площею 83 кв. м., склад літ. "В", загальною площею 136,5 кв. м., склад літ. "в", убиральня літ. "Д", естакада літ. "Ж", майстерня літ. "М", М1", "М2", загальною площею 880,7 кв. м. ганок, криниця літ. "К", криниця літ. "Н", огорожа номер 1, огорожа номер 2, огорожа номер 3, ворота номер 4 (а. с. 52-57, т. 2); свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 1142, на земельну ділянку для комерційного використання площею 0,9913 га, кадастровий № 0510900000:00:001:0365, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 80-88, т. 2); свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 1138, на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га, кадастровий № 0510900000:00:001:0974, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , (а. с. 66-72, т. 2); свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 1140, на земельну ділянку для індивідуального садівництва площею 0,1110 га., кадастровий № 0510900000:00:001:0975, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 73-79, т. 2); свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 1136, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 58-65, т. 2). 21 лютого 2017 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу НВО 385250, за умовами якого передала останньому у власність 13/1000 частки нежитлових будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_2 , а саме склад літ. "В" загальною площею 42,6 кв. м. (а. с. 171, т.1). 19 вересня 2017 року ОСОБА_2 (як дарувальник) уклала з ОСОБА_3 (як обдарованим) договір дарування частки нерухомого майна, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13497905109, за умовами якого передала безоплатно у власність останнього 53/100 часток з належних їй 987/1000 часток нежитлових будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_2 . Відчужувана за цим договором частка складається з: майстерні загальною площею 1129,4 кв. м., зазначеної в документі, що посвідчує право власності літерою "А" та навісу літера "а", та становить 520/1000 часток від цілого об`єкту нерухомого майна (а. с. 110-112, т. 1). 19 вересня 2017 року ОСОБА_2 (як дарувальник) уклала з ОСОБА_3 (як обдарованим) договір дарування земельної ділянки, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1306705205109, за умовами якого передала безоплатно у власність останнього земельну ділянку площею 0,2237 га, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 0510900000:00:001:1439, в межах згідно з планом, розташовану по АДРЕСА_2 (а. с. 113-115, т. 1). Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 09 січня 2019 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 лютого 2007 року, розірвано (а. с. 116, т. 1). 16 березня 2020 року Відділ у Хмільницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом № 3-302/0-0.25-662/149-20 повідомив ОСОБА_3 про те, що 30 грудня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_2 було проведено державну реєстрацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510900000:00:001:0365 та утворено земельні ділянки з кадастровими номерами 0510900000:00:001:1412 та 0510900000:00:001:1413. 17 липня 2017 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_2 було проведено державну реєстрацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0510900000:00:001:1412 та утворено земельні ділянки з кадастровими номерами 0510900000:00:001:1439 та 0510900000:00:001:1438 (а. с. 202, т. 3). Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно є підставою для державної реєстрації прав власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва (п.9 ч.1 ст. 27 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина 3 ст. 368 ЦК України визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Статтями 34, 71 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У пункті 3 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, зазначено, що одержання частки у спільному майні є правом того із подружжя, хто є живим. Той із подружжя, хто є живим, має право подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Не має права відмовитись від своєї частки у спільному майні той із подружжя, який пережив, на користь інших спадкоємців, оскільки його частка не входить до складу спадкового майна. Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одно із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майном, не входить до складу спадщини. Тому, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. У разі, якщо майно, яке зареєстроване за спадкодавцем, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, той з подружжя, хто є живим, може подати заяву про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Неподання такої заяви не змінює правового режиму майна, яке входить до складу спадщини. Відповідно, заява одного із подружжя, хто є живим, про те, що він не претендує на одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки майно є особистою приватною власністю спадкодавця, підтверджує правовий статус майна померлого, як його особистого майна. З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 у заяві від 01 вересня 2015 року, поданій до приватного нотаріуса, не вказала, що спадкове майно є особистою приватною власністю спадкодавця, від права на належну їй частку у спільному майні подружжя не відмовлялась, отже приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу безпідставно та протиправно видано ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом на 1/2 частку спільного майна подружжя, яке належить ОСОБА_1 . Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 569/1287/15-ц та від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що до спорів про поділ спільного майна подружжя після смерті одного з подружжя застосовуються норми спадкового права, відповідно до яких спадкоємці зобов`язані прийняти спадщину протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини, оскільки у цій справі по суті заявлених позовних вимог не розглядається спір про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а оскаржуються свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом, які видані на майно, яке не входило до складу спадщини та належало позивачу ще до відкриття спадщини. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлено всього об`єму спільного майна подружжя, апеляційним судом також відхиляються, оскільки місцевий суд розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Водночас, апеляційний суд вважає, що місцевим судом протиправно залишено поза увагою, що на час вирішення ним спору відповідно до договору купівлі-продажу від 21 лютого 2017 року та договорів дарування від 19 вересня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної власності уже належали відповідно 13/1000 та 520/1000 частки нежитлових будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_2 , а останньому також - земельна ділянка площею 0,2237 га, розташована за тією ж адресою, тому рішенням про задоволення позовних вимог у цій справі будуть порушені їх права та охоронювані інтереси. У цій справі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є власниками частини спірного майна, залучені до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, процесуальні права та обов`язки яких, не є тотожними з процесуальними правами і обов`язками відповідачів, передбаченими статтею 49 ЦПК України, а є значно вужчими, тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, в порушення вимог закону, не залучив їх до участі в справі як співвідповідачів. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. ч. 1, 3 статті 51 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Відповідно до статті 175 ЦПК України позивач формулює позовні вимоги і зобов`язаний зазначити належний склад відповідачів у позові, а суд, згідно вимог статті 197 ЦПК України - вирішити питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача. Згідно з частинами першою, шостою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті. Отже, апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб як відповідачів, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Апеляційний суд звертає увагу, що з листа Відділу у Хмільницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 3-302/0-0.25-662/149-20 від 16 березня 2020 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510900000:00:001:0365, право власності на Ѕ частину якої рішенням суду першої інстанції визнано за ОСОБА_1 , з моменту оформлення ОСОБА_2 права власності на спадкове майно і до часу звернення з цим позовом, була двічі поділена на інші земельні ділянки, частина яких передана у власність третім особам, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що не заперечувалось учасниками справи у судовому засіданні. Водночас, у цій справі, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є власниками частини спірного майна, на яке визнано право власності за позивачем, не приймали участь в якості відповідачів, отже суд першої інстанції не звернув належної уваги на склад учасників у справі, не роз`яснив позивачу право на залучення цих осіб співвідповідачами та уточнення позовних вимог. За таких обставин рішення суду першої інстанції, без урахування зазначеного вище, не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих на майно, частину якого було відчужено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку майна, до якого також входить (входило) майно, належне ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 07 серпня 2019 року у справі 296/4492/16-ц та від 17 червня 2020 року у справі № 580/2004/14-ц. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). За таких обставин, у зв`язку з відмовою у задоволенні частини позовних вимог та частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд вважає за необхідне судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви в розмірі 5750, 00 грн залишити за нею, а в розмірі 3704,20 грн - стягнути з відповідача, водночас, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги в розмірі 8625,00 грн стягнути з позивача на користь третьої особи - ОСОБА_3 . На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 червня 2020 року скасувати в частині визнання частково недійсними: свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Юрчишиною О.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1134, спадкова справа № 18/2015, згідно якого ОСОБА_2 є спадкоємцем нежитлових будівель та споруди загальною площею 2229,6 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_2 та у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку цих будівель та споруд; свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого у реєстрі за № 1142, на земельну ділянку для комерційного використання площею 0,9913 га, кадастровий № 0510900000:00:001:0365, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку цієї земельної ділянки. У задоволенні цих позовних вимог відмовити. В частині стягнення судових витрат змінити це рішення суду, зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви з 9454,20 грн до 3704,20 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) судовий збір в розмірі 8625,00 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О.В. Ковальчук Судді : О. С. Панасюк Т. М. Шемета Повний текст постанови виготовлено 25 серпня 2020 року