Постанова Полтавський апеляційний суд № 528/187/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 528/187/20 Номер провадження 22-ц/814/1900/20Головуючий у 1-й інстанції Шевченко В. М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2020 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі: Головуючого судді: Обідіної О.І. Суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О.В. розглянула в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області в складі судді Шевченко В.М. від 11 червня 2020 року, повний текст рішення складено 11.06.2020 року, по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А : В березні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.08.2010 року в сумі 65490,51 грн., яка складається: з заборгованості за тілом кредиту - 43441,90 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 43441,90 грн., пені - 11168,40 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит - 7285,42 грн. та штрафів в сумі 500 грн. та 3094,79 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 25.08.2010 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В зв`язку з неналежним виконанням умов договору, станом на 09.01.2020 року утворилась вищевказана заборгованість, яку банк і просив стягнути з позичальника. Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 11 червня 2020 року в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Відмова в задоволенні позову вмотивована недоведеністю банком досягнення згоди між сторонами щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені та штрафу, які б встановлювались договором за погодженням сторін, що, в свою чергу, виключає підстави для задоволення вимог в цій частині. Також суд дійшов висновку щодо необґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема вказує, що суд не взяв до уваги, що позичальник фактично отримав кредитні кошти, якими користувався протягом тривалого часу та йому неодноразово перевипускалась кредитна картка, а отже жодних підстав відмовляти у стягненні виданих коштів та відсотків за користування кредитом немає. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення останньої. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 25.08.2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, згідно умов якого, останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитний договір укладено шляхом підписання Анкети-заяви позичальника. Заявляючи вимоги до позичальника, банк вказував, що в зв`язку з неналежним виконанням останнім умов договору станом на 09.01.2020 року, згідно наданого позивачем розрахунку, утворилась заборгованість в розмірі 65490,51 грн., яка складається з: заборгованість за тілом кредиту - 43441,90 грн. (в тому числі 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту); заборгованість за простроченим тілом кредиту - 43441,90 грн., пені - 11168,40 грн., заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит - 7285,42 грн. та штрафів в сумі 500 грн. та 3094,79 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що надані банком на підтвердження позову докази не містять підтверджень, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також про те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме, у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Також суд встановив необґрунтованість вимог про стягнення коштів за простроченим тілом кредиту, з огляду на відсутність заборгованості за поточним тілом кредиту. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, зроблено висновок про те, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що з огляду на вищевказані обставини та зміст статей 633, 634 ЦК України слід вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою договору, оскільки вони не підписані відповідачем, а також з урахуванням того, що ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, а відтак не можливо зробити однозначний висновок про те, що позичальник , підписуючи анкету-заяву , приєднався саме до тих Умов та Правил, посиланням на які обґрунтовані вимоги банку. Отже, відсутні достатні правові підстави вважати, що сторони дійсно обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, - останнім суду надано не було. Зва вказаних обставин, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача , не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами25.08.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Крім того, сама по собі роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які-б доводили факт приєднання позичальника саме до тих Умов та правил, які приєднані банком до позовної заяви та на підставі яких останнім здійснено розрахунок заборгованості за користування кредитом, що узгоджується з вищезазначеною практикою Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами. Також колегія суддів звертає увагу на те, що при зверненні до суду в наданому банком розрахунку заборгованості, останній вказував на відсутність заборгованості за тілом кредиту, разом з тим зазначав про наявність заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 43441,90 грн. Разом з цим, з наданих банком Умов та Правил надання банківських послуг не вбачається такого правового поняття як «прострочене тіло кредиту» і підстав, за яких останнє підлягає нарахуванню та стягненню з позичальника. Крім того, не містить такої графи як «прострочене тіло кредиту» надана банком роздруківка заборгованості за період з 01.05.2013 р. по21. 05.2015 р. Така графа як «тіло кредиту поточне» та «тіло кредиту прострочене» на звітну дату з`явилась лише в роздруківці, починаючи з 01.06.2015 р. При цьому, такі розбіжності в підходах банку до нарахування кредитної заборгованості в ході судового розгляду усунуті не були. Одночасно, банком не надано доказів, що саме в тих Умовах та Правилах, редакція яких діяла на час підписання кредитного договору в 2010 р. існувало таке поняття як «прострочене тіло кредиту» та були визначені підстави для відповідальності у вигляді нарахування та стягнення простроченого тіла кредиту. За вказаних обставин, суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню. У зв`язку з чим не підлягає задоволенню і стягнення з позичальника 7285 грн. як заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, оскільки по справі відсутні будь-які об`єктивні дані про існування самого простроченого кредиту у вигляді заборгованості за простроченим тілом кредиту. Таким чином, вірно встановивши обставини по справі та правильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга не спростовує висновки суду першої інстанції та не містить посилання на обставини, з якими законодавство пов`язує підстави для скасування чи зміни судового рішення. Так, твердження банку щодо фактичного звільнення судом боржника від сплати заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки, як вбачається з наданого розрахунку заборгованості боржником під час дії кредитною карткою було погашено заборгованості за тілом кредиту на суму більш ніж 97000 грн. та здійснено інші платежі. При цьому, в наданих позивачам роздруківках зазначено про повну відсутність заборгованості по тілу кредиту, заборгованості по нарахованих відсотках та заборгованості за простроченими відсотками та не надано доказів про існування заборгованості за простроченим тілом кредиту, одночасно не доведено правових підстав для її нарахування. За вказаних обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення без змін, як постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 11 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року. Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.