Постанова 4812 № 490/2860/20

20.08.20 22-ц/812/1326/20 Провадження №22-ц/812/1326/20 ПОСТАНОВА Іменем України 20 серпня 2020 року м. Миколаїв справа № 490/2860/20 Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого Коломієць В.В. суддів Тищук Н.О., Шаманської Н.О., із секретарем судового засідання Цуркан І.І., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 22 червня 2020 року під головуванням судді Черенкової Н.В., повний текст ухвали складений цього ж дня, В С Т А Н О В И В У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення. Позивач зазначав, що 18 червня 2019 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 157 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на строк до 18 травня 2022 року включно. 21 травня 2020 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 , не розірвавши з ним в установленому порядку договір оренди від 18 червня 2020 року, уклала на це саме приміщення договір оренди від 01 квітня 2020 року з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 . Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати укладений із ФОП ОСОБА_3 договір оренди - недійсним. 19 червня 2020 року позивач подав заяву про забезпечення позову в якій просив заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також будь-яким фізичним чи юридичним особам, які діють в інтересах та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чинити йому та його представникам перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями загальною площею 157 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо користування даними приміщеннями, посилаючись на те, що невжиття цих заходів порушить його права, оскільки унеможливить в майбутньому використовувати орендовані приміщення у спосіб та з метою та які він розраховував укладаючи договір оренди та зробить неможливим виконання рішення у разі задоволення його позову. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також будь-яким фізичним чи юридичним особам, які діють в інтересах та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чинити перешкоди ОСОБА_1 та його представникам у користуванні нежитловими приміщеннями, загальною площею 157 м.кв., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо користування нежитловими приміщеннями загальною площею 157 м.кв., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати зазначену ухвалу суду. На думку апелянта, дозволяючи ухвалою про забезпечення позову одночасне перебування у приміщенні двох осіб, які вважають себе орендарями вищезазначеного нежитлового приміщення, суд створює невизначеність у питанні використання у господарській діяльності орендованого приміщення за колом осіб та загострює існуючий у сторін конфлікт. Як вказує апелянт, оскаржувана ухвала дозволяє позивачу безоплатне користування приміщенням та ще й без порядку визначення використання приміщення, що суперечить правовій природі договору оренди, за яким наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а зобов`язуючи не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні спірним приміщенням, суд фактично вирішує спір по суті на користь позивача, що не допускається відповідно до вимог ч. 10 ст 150 ЦПК України. Крім того, на думку апелянта, відсутні підстави для забезпечення позову у застосований судом спосіб, оскільки невжиття такого забезпечення не зробить неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову ОСОБА_1 . Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Кириличенко О.А. - підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотельчук Ю.І. - просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з`явилася, від неї надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, також просила задовольнити апеляційну скаргу. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 149, 150 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести, що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Між тим, позивач не обґрунтував, а суд не перевірив у чому полягають об`єктивні ризики невиконання чи утруднення виконання майбутнього можливого рішення суду у справі про визнання договору оренди недійсним у разі невжиття обраного позивачем та застосованого судом способу забезпечення позову як заборона відповідачам чинити перешкоди позивачу та його представникам у користуванні нежитловими приміщеннями, що були передані їх власником ОСОБА_2 у користування ФОП ОСОБА_3 за спірним договором оренди. До того ж, встановивши таку заборону, суд першої інстанції, фактично вирішив спір між сторонами. Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представників сторін у суді апеляційної інстанції 18 червня 2019 року ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 157 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з власником цього приміщення - ОСОБА_2 . За умовами цього договору вказане приміщення було передано в оренду з метою здійснення у ньому господарської діяльності, а саме, розміщення у ньому медичного центру. В цьому приміщенні розташований медичний центр, в якому до теперішнього часу здійснює діяльність, пов`язану з медичною практикою, дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка є фізичною особою-підприємцем. Отже, дійшовши висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не здійснив належної оцінки співмірності заходу забезпечення позову, що застосовується судом, на відповідність вимог, на забезпечення яких він вживається; не взяв до уваги інтереси орендодавця ОСОБА_2 , права якої можуть бути порушені у зв`язку із фактичним наданням позивачу та його представникам можливості безстроково та безоплатно користуватися її власністю та не врахував того, що обраний захід забезпечення позову не повинен мати наслідком втручання у господарську діяльність суб`єкта господарювання. Таким чином, ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому у відповідності до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України в цій частині вона підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 а також будь-яким фізичним чи юридичним особам, які діють в інтересах та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чинити перешкоди ОСОБА_1 та його представникам у користуванні нежитловими приміщеннями, загальною площею 157 м.кв., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвала суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо користування нежитловими приміщеннями в апеляційному порядку не окаржувалася. Понесені апелянтом судові витрати у зв`язку з апеляційним оскарженням вказаної ухвали відшкодуванню не підлягають, оскільки розподіл судових витрат здійснюється за наслідками розгляду справи по суті. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2020 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також будь-яким фізичним чи юридичним особам, які діють в інтересах та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чинити перешкоди ОСОБА_1 та його представникам у користуванні нежитловими приміщеннями, загальною площею 157 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 а також будь-яким фізичним чи юридичним особам, які діють в інтересах та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , чинити перешкоди ОСОБА_1 та його представникам у користуванні нежитловими приміщеннями, загальною площею 157 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий: В.В. Коломієць Судді Н.О. Тищук Н.О. Шаманська Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року