Постанова 4824 № 757/11850/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №757/11850/21 Головуючий у І інстанції Писанець В.А. Провадження №22-ц/824/7488/2021 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року позивач звернулася до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач не виконує умови договору позики, згідно з яким відповідач зобов`язалась повернути грошові кошти у розмірі 70000 доларів США до 19 січня 2019 року. Одночасно зі зверненням до суду з позовом, ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову посилаючись на те, що у випадку задоволення позовних вимог позивач у порядку примусового виконання судового рішення зможе звернути стягнення на майно ОСОБА_4 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно існують реальні ризики того, що відповідач зможе відчужити зазначену квартиру з метою уникнення виконання рішення суду. Таким чином, вжиття заходів забезпечення позову необхідні для подальшого виконання можливого рішення суду у даній справі. На підставі викладеного в заяві про забезпечення позову, ОСОБА_2 просила суд першої інстанції вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 09 лютого 2016 року, номер запису про право власності 13265449, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 822849980000. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (РНОНМ 822849980000), яка належить ОСОБА_3 . Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначає, що він є власником трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 травня 2006 року, виданого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим №4-305, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 17 травня 2006 року за реєстровим №5633. З 1983 року постійно проживав в наведеній квартирі та ніс усі витрати по її утриманню до листопада 2018 року, поки шахраї силою не викинули його з квартири. У липні 2017 року скаржнику стало відомо, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на цю квартиру зареєстровано за невідомою особою, а саме ОСОБА_3 , на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 09 лютого 2016 року, посвідченого Приватним нотаріус КМНО Маматовою В.В. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2017 року було витребувано у приватного нотаріуса копії документів, на підставі яких право власності на належну скаржнику квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 . З наданих нотаріусом копій документів вбачається, що ОСОБА_5 , начебто, був власником цієї квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 травня 2006 року, виданого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою за реєстровим №4-305. 29 грудня 2015 року державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Бондаренко А.В. зареєструвала вказану вище квартиру як власність ОСОБА_6 на підставі зазначеного вище свідоцтва про право на спадщину. При цьому реєстратор, у порушення вимог ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не перевірила відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав (БТІ м. Києва), відомостям, що містяться у поданих документах, а саме не подала запит до БТІ м. Києва про отримання інформаційної довідки на квартиру та, відповідно, не отримала з БТІ м. Києва цю довідку. 21 січня 2016 року між громадянкою Ізраїлю ОСОБА_7 та громадянином Угорщини ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки на забезпечення укладеного тоді ж договору позики, за яким в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 . Ці договори було посвідчені також приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маматовою В.В. 19 лютого 2016 року між зазначеними особами було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ОСОБА_3 набула право власності на вищевказану квартиру в рахунок виконання зобов`язання, що виникло в ОСОБА_5 на підставі договору позики на суму 95000 грн., посвідченим приватним нотаріусом КМНО Маматовою В.В. 21 січня 2016 року. 05 вересня 2017 року скаржник звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус КМНО Маматова В.В., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування квартири з чужого незаконного володіння. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 у цивільній справі №757/51379/17-ц за заявою ОСОБА_1 в порядку забезпечення наведеного позову було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . 18жовтня 2017 року за заявою ОСОБА_1 щодо незаконного заволодіння належною йому квартирою Печерським УП ГУ НП у м. Києві порушене кримінальне провадження за №12017100060005232. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року у цивільній справі №757/51379/17-н задоволено вказаний позов до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус КМНО Маматова В.В., та витребувано на користь скаржника у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 . Це рішення районного суду вступило в закону силу 02 березня 2021 року, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_3 залишена без задоволення а наведене рішення Печерського районного суду м. Києва залишено без змін. З матеріалів справи вбачається, що суду було надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, тобто на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 19-21). У порушення вимог наведених норм процесуального права та Постанови Пленуму ВСУ, суд не надав оцінку наведеній інформаційній довідці №246852925 від 04 березня 2021 року де в розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію» якої міститься номер запису про обтяження: 26623930 від 13 червня 2018 року, з якого вбачається, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03 листопада 2017 року у цивільній справі №757/51379/17-ц на квартиру АДРЕСА_1 було накладено арешт та Особа, в інтересах якої встановлено обтяження: ОСОБА_1 . Тобто, суд не взяв до уваги та не надав оцінку тому, що між скаржником та ОСОБА_3 існував судовий спір щодо квартири та на час постановлення оскаржуваної ухвали, а також судом першої інстанції не встановлено чи дійсно між сторонами у даній справі існує спір. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому зазначено, що основні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що він є власником квартири АДРЕСА_1 , арешт на цю квартиру порушує його право власності, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.02.2020 в цивільній справі № 757/51379/17-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_3 задоволено повністю, суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_9 на вказану квартиру, а також вирішив витребувати спірну квартиру з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . Разом з тим на даний час власником вищевказаної квартири є ОСОБА_3 , оскільки 09.02.2016 ОСОБА_3 (іпотекодержатель) уклала з ОСОБА_10 (іпотекодавцем) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого ОСОБА_3 отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду про припинення права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру відсутнє. Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення. На підставі викладеного у відзиві, просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомляли. Так, відповідно до ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, враховуючи наступне. Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду та не забезпечить ефективний захист порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке. Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину. Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець,оскільки обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися майном може призвести до незворотніх наслідків. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Суд першої інстанції, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, не встановив всі обставини, що мають значення для справи та не встановив кому саме належить право власності на нерухоме майно, на яке було накладено арешт, а тому дійшов помилкового висновку, що заявлені вимоги щодо забезпечення позову є обґрунтованими та співмірними із заявленими позовними вимогами. Окрмі того, суд першої інстанції не з`ясував чи вчиняються відповідачем дії спрямовані на відчуження належного йому нерухомого майна, що призвело до передчасного висновку про наявність достатніх правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на все нерухоме майно відповідача. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що з метою мінімізації можливих зловживань із забезпеченням позову, суду має бути надане підтвердження існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; забезпечення позову має бути обґрунтованим, тобто заявник повинен обґрунтувати, чому невжиття заходів забезпечення може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду та як саме; вид забезпечення позову повинен бути відповідати позовним вимогам та їхньому обсягу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Окрім того, позивачем у справі не було повідомлено суд першої інстанції про наявність спору щодо нерухомого майна, на яке позивач просила накласти арешт, тоді як суду апеляційної інстанції було надано копію рішення суду Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, згідно з яким витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно, суди вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову не повинні обмежувати право володіння нерухомим майном законними власника. Таким чином, колегія суддів вважає, що скаржник спростував наведені висновки суду першої інстанції інстанції та довів неправильність застосування ним норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування ухваленого ним судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, відповідно апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 149, 150, 157, 374, 376, 382, 383, 384 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, задовольнити. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у даній справі відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 травня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: