Постанова 4802 № 156/967/19

Справа № 156/967/19 Головуючий у 1 інстанції: Нєвєров І. М. Провадження № 22-ц/802/758/20 Категорія: 39 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 серпня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 22 травня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з даним позовом, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що 16 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (далі ЗАТ КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач також зазначав, що за умовами вказаного договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 21 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом в анкеті-заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, унаслідок чого станом на 31 липня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 24 474 грн 36 коп., яка складається з тіла кредиту 1 687 грн 56 коп.; процентів за користування кредитом 19 245 грн 16 коп.; пені та комісії 1 900 грн, а також штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 141 грн 64 коп. (процентна складова). Ураховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 березня 2007 року у розмірі 24 474 грн 36 коп. та відшкодувати йому понесені судові витрати по сплаті судового збору. Заочним рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 22 травня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» кредитну заборгованість у розмірі 1 687 грн 56 коп. та 134 грн 47 коп. судових витрат по сплаті судового збору. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «Приватбанк», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду у частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках за користування кредитом, пені, комісії та штрафів скасувати та ухвалити нове рішення про їх задоволення, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення процентів за користування кредитом, пені, комісії та штрафів, не відповідає обставинам справи, якими підтверджено факт укладення сторонами спору кредитного договору та погодження ними усіх його істотних умов, в тому числі щодо сплати цих платежів. Тому, на думку позивача, йому безпідставно було відмовлено у їх стягненні. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавала. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи. За змістом ч. ч. 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 21 серпня 2020 року, дата складення повного судового рішення. Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Як вбачається з матеріалів справи, за умовами вказаного договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 250 грн, а не 21 600 грн, як про це зазначає позивач у позовній заяві у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.14). У анкеті-заяві зазначено, що відповідач погоджується, що ця анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також вказувала, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Факт отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується наданим банком розрахунком кредитної заборгованості. З розрахунку банку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 липня 2019 року становить 24 474 грн 36 коп., а саме: по тілу кредиту 1 687 грн 56 коп.; по процентах за користування кредитом 19 245 грн 16 коп.; по пені та комісії 1 900 грн, по штрафах - 500 грн (фіксована частина) та 1 141 грн 64 коп. (процентна складова) (а.с.6-13). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 цього Кодексу встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У даному випадку умови договору приєднання розроблені позивачем по справі АТ КБ «Приватбанк», тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Банком як доказ укладення договору з відповідачем суду надано анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 16 березня 2007 року наявної в матеріалах справи, процентна ставка визначена у розмірі 1,9 % на місяць на залишок заборгованості за кредитом, проте як вбачається з розрахунку кредитної заборгованості, процентна ставка визначена у розмірі 22,8 % річних і надалі по розрахунку збільшується до 43,2 % річних. З огляду на те, що визначена за договором процентна ставка у розмірі 1,9 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом в подальшому збільшувалася банком в односторонньому порядку, тому враховуючи періодичне використання відповідачем кредитних коштів та погашення кредиту, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині стягнення на користь банку з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом. Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) та сплати комісії за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентах за користування кредитом, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 березня 2007 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Разом з тим, у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 342/180/17. Як встановлено судом першої інстанції, анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку від 16 березня 2007 року не містить даних щодо домовленості сторін договору про сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Не містять матеріали справи і доказів про те, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які знаходяться в матеріалах справи, визнавались відповідачем як беззаперечні умови кредитного договору. Крім того, згаданий Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 березня 2007 року шляхом підписання анкети-заяви. Встановивши, що сторони по справі не обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог банку в частині стягнення на його користь з відповідача заборгованості за пенею, комісією, а також штрафів, і правомірно відмовив у їх задоволенні. Із приєднаного до матеріалів справи розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31 липня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту на звітну дату становить 1 687 грн 56 коп., враховуючи ту обставину, що відповідач фактично отримала та використовувала кошти перераховані банком на її кредитну картку, але не повернула їх, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку цієї суми заборгованості, та задовольнив вимогу банку у цій частині. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на користь банку відсотків за користування кредитом, оскільки відсоткова ставка була визначена на рівні 1,9 % на місяць, про що зазначено в самій анкеті-заяві не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем на підтвердження заявлених вимог докази є суперечливими за своїм змістом, а наведені розрахунки не узгоджуються з інформацією, яка надавалась самим банком. Приєднана позивачем до позовної заяви виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 не є беззаперечним доказом того, що це був рух по коштах саме за договором б/н від 16 березня 2007 року, оскільки в даній виписці зазначено номер картки НОМЕР_1 , яка видана 16 лютого 2007 року, тоді як відповідно до умов договору відповідачу видана картка № 5457081953632937 16 березня 2007 року. Зокрема, як вбачається з наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 відповідачу було встановлено кредитний ліміт 21 600 грн, який в подальшому зменшувався до 1 690 грн і в даній довідці картка вказана під № НОМЕР_1 (а.с.51). Слід зазначити, що зазначений кредитний ліміт в 21 600 грн, був змінений 16 лютого 2007 року, тобто ще до підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 16 березня 2007 року, а в самій анкеті -заяві встановлений кредитний ліміт 250 грн. Також з виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що кредитний ліміт 21 600 грн встановлений 16 лютого 2007 року. При цьому як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 16 березня 2007 року(а.с.6-13) АТ КБ «Приватбанк» вказує про те, що ОСОБА_1 заборгувала 24 474 грн 36 коп., з яких 1687 грн 56 коп. тіла кредиту. За змістом позовної заяви та апеляційної скарги банк не обґрунтовує, яким чином при встановленому в договорі ліміті кредиту 250 грн, ОСОБА_2 використала 1 687 грн 56 коп. банківських коштів. Банк належними та допустимими доказами не довів, що ОСОБА_1 було надано кошти, які б перевищили ліміт, який вказав банк у долученій ним до позовної заяви довідці (а.с.51). Крім того як вбачається з виписки за договором (а.с.40-50) АТ КБ «Приватбанк» періодично здійснювалось списання з рахунку ОСОБА_1 на погашення простроченої заборгованості, відсотків, штрафів, хоча можливість такого списання, у наданих позивачем доказах, які б були підписані відповідачем не була передбачена. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 19 245 грн 16 коп. суперечить умовам кредитування, обумовлений сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена в анкеті-заяві становить 1,9 % на місяць. Проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі (22,8 % на рік), так і у підвищеному розмірі, а саме: 30 % та 43,2 % на рік. Посилання в апеляційній скарзі на відповідні правові висновки, висловлені Верховним Судом, до уваги не приймаються, так як у даній справі фактичні обставини відмінні від обставин у справах, що були предметом розгляду Верховного Суду. Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав зазначену вище правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування. Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 22 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді: