Постанова 4818 № 623/278/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2020 року м. Харків Справа № 623/278/20 Провадження № 22-ц/818/2028/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Кругової С.С., суддів Тичкової О.Ю., Пилипчук Н.П. секретаря Кучер Ю.Ю., Учасники справи: Позивач: ОСОБА_1 , Відповідач: Другий апеляційний адміністративний суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2020 року (суддя першої інстанції Герцова О.М.), у цивільній справі за позовом про стягнення збитків, спричинених незаконним рішенням органу державної влади,- в с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 3000 грн. на підставі ст.55, 56 Конституції України та ч.1 ст.15, п.2 ст.16, ч.1 ст.23 ЦК України, оскільки постановою №К/9901/17239/19 від 9 серпня 2019 року Касаційний адміністративний суд визнав незаконною ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року за його позовом до Касаційного адміністративного суду в справі №520/5024/19, тобто відповідачем було вчинено моральну шкоду позивачу. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження за його позовом до Другого апеляційного адміністративного суду про стягнення збитків, спричинених незаконним рішенням органу державної влади. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена не по суті заявленого позову та не обґрунтована законом. Вважає неправомірним посилання суду на практику європейських судів, оскільки вона суперечить національному законодавству. Зазначає, що суди, як органи судової влади, зобов`язані реалізувати свої повноваження в установлених межах та у відповідності до законів, за порушення чого вони несуть судову відповідальність як суб`єкт права, що їх порушив, а держава тільки відшкодовує потерпілому нанесену державним органом шкоду. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України до апеляційного суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України (частина 1 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Отже, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа. Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. За змістом частини першої-третьої статті 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Конституцією України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права, вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється і, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ст.ст. 126, 129). Згідно із зазначеними положеннями Конституції України судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов`язаних із розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному процесуальним законодавством і ст. 129 Конституції України. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Особа розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист вільно, на власний розсуд; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, включно з тими, які власне обґрунтовують як право на пред`явлення вимог (право на позов), так і право на пред`явлення вимог до конкретного відповідача (відповідачів) та обов`язок такого конкретного відповідача (відповідачів) відповідати за пред`явленим до нього позовом; обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 12, 13 ЦПК України). Таким чином, про захист своїх порушених прав особа може звернутися до суду не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом, правомірній вимозі відповідає обов`язок належного відповідача (відповідачів) усунути порушення права. На законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року). Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Аналогічна позиція міститься і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.01.2018 по справі № 454/1008/16-ц. Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Отже, законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді чи суду під час здійснення правосуддя шляхом подання апеляційної та касаційної скарги на судове рішення, яке громадянин вважає таким, що прийняте з порушенням норм права. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Предметом нового судового розгляду не можуть бути ухвалені у іншій справі судові рішення або процесуальна діяльність судді при їх ухваленні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскарження судових рішень у спосіб, обраний позивачем, шляхом пред`явлення позову до суду, нормами чинного законодавства України не передбачено. Дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись виключно у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій та рішень до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. В даному випадку, позивач у вимогах позову ставить питання про відшкодування моральної шкоди завданої на його думку незаконною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року і просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000 грн. Колегія суддів вважає, що вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави. Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 листопада 2018 року справа №757/43355/16-ц, закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України; пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України). Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам ст.263 ЦПК України. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального законодавства, тобто постановлена з додержанням вимог закону, а тому підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду, у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий С.С. Кругова Судді О.Ю. Тичкова Н.П. Пилипчук повний текст постанови складено 20 серпня 2020 року