Постанова 4824 № 757/52728/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 757/52728/23-ц Головуючий у 1 інстанції: Головко Ю.Г. провадження №22-ц/824/2818/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 27 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., при секретарі: Курченко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, - в с т а н о в и в : У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому зазначав, що Сокальським районним судом Львівської області, Апеляційним судом Львівської області та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було порушено його права, гарантовані ст.8, 40, 55, 56 Конституції України шляхом постановлення незаконних ухвал по справі №454/1667/14-ц, в результаті чого його було позбавлено доступу до правосуддя та порушено його права. Тому, просив суд стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь кошти в сумі 1 000 000 грн матеріальної шкоди та 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаргу обґрунтовано тим, що суддя в ухвалі неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: - чи згідно вимог ст.8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу; - чи згідно вимог ст.55 Конституції України права і свободи і громадянина захищаються судом; - чи на підставі вимог ст.56 Конституції України ОСОБА_1 , маю право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. - чи суди відносяться до органів державної влади; - чи на підставі вимог ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі на справи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями бездіяльністю судів (суддів); - до яких нормативних документів відносяться постанови Пленуму Верховного суду України; - які обставини встановлено в: - Рішенні Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997 року; - Рішенні Конституційного Суду У країни № 12-рп від 3.10.2001 року; - Рішенні Конституційного Суду України №15-рп від 9.07.2002 року; - ст.26, 27, 28 , ч.2 ст.177 ЦПК України; 2) в ухвалі має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суддя вважає встановленими, а саме: - що норми Конституції України Конституція України не мають найвищу юридичну силу ; - що згідно вимог ст..55 Конституції України права і свободи і громадянина не захищаються судом; - що на підставі вимог ст.56 Конституції України він не маю право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. - що суди не відноситься до органів державної влади; - що на підставі вимог Конституції України юрисдикція судів не поширюється на справи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями бездіяльністю судів (суддів) ; - постанови Пленуму Верховного суду України мають більшу юридичну силу ніж Конституція України, Закони України; - Що суддя Печерського районного суду м.Києва має право не виконувати: - Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997 року;? Рішення Конституційного Суду України №12-рп від 3.10.2001 року; - Рішення Конституційного Суду України №15-рп від 9.07.2002 року ; - Норми ст.26,27,28, ч.2 ст.177 ЦПК України ; - Постанову Верховного Суду України від 01.03.2017 року по справі №6-3139цс16; - Ухвалу Львівського апеляційного суду від 17.02.2021 року справа №454/3511/13-к : - Ухвалу Львівського апеляційного суду від 19.07.2021 року, провадження №22-ц-вп/811/4/21 : - Ухвалу Львівського апеляційного суду від 21.01.2022 року, провадження №22-ц-вп/811/1/22 : - Ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.11.2011 року по справі №6-29587 св 11 ; - Ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2011 року по справі №6-30485 св 11 ; - Ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.04.2012 року по справі №6-47902 св 11 ; - Ухвалу колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2013 року по справі №6-33243св 12 ; - Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016 року по справі №454/709/16-ц; - Постанову Великої палати Верховного Суду від 15.12.2020 року справа №752/17832/14-ц; - Ухвалу Верховного Суду від 11.10.2021 року по справі №454/2468/21; - Ухвалу Верховного Суду від 10.05.2022 року по справі №463/1053/22; - Ухвалу Верховного Суду від 13.05.2022 року по справі №454/673/22 ; - Ухвалу Верховного Суду від 16.06.2022 року по справі №454/551/22; - Ухвалу Верховного Суду від 10.11.2022 року по справі №454/2857/22; - Ухвалу Верховного Суду від 12.05.2023 року по справі №463/1733/23; - юрисдикція судів не поширюється на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої постановленим незаконного судового рішення, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації; 4) в ухвалі має місце порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, а саме: - На підставі Статті 8 Конституції України згідно якої « В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.» Вважає, що суддя Печерського районного суду м.Києва зобов`язаний був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії і розглянути його позовну заяву по суті або підставі ст.8 Конституції України вказати в ухвалі, що права позивача не порушувались і не порушуються, але цього не було зроблено, в результаті чого було порушено норми даної статті. - На підставі Статті 40 Конституції України, згідно якої « Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.» Суддя Печерського районного суду м.Києва зобов`язаний був вказати в ухвалі докази: - що норми Конституції України Конституція України не мають найвищу юридичну силу ; - що згідно вимог ст.55 Конституції України права і свободи і громадянина не захищаються судом; - що на підставі вимог ст.56 Конституції України він не маю право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. - що суди не відноситься до органів державної влади; - що на підставі вимог Конституції України юрисдикція судів не поширюється на справи про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями бездіяльністю судів (суддів); - Що суддя Печерського районного суду м.Києва має право не виконувати: - Рішенні Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997 року; - Рішенні Конституційного Суду У країни № 12-рп від 3.10.2001 року; - Рішенні Конституційного Суду України №15-рп від 9.07.2002 року; - ст.26,27,28 , ч.2 ст.177 ЦПК України; що не було зроблено в результаті чого було порушено норми даної статті; - На підставі Статті 55 Конституції України згідно якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади , органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вказує, що суддя Печерського районного суду м.Києва мав захистити його права, передбачені ст.56 Конституції України або на підставі ст.55 Конституції України вказати в ухвалі, що його ( ОСОБА_1 ) позбавлено прав, гарантованих ст.40, 56 Конституції України або його права не порушувались і не порушуються, але цього не було зроблено, в результаті чого було порушено норми даної статті. Суддя Печерського районного суду м.Києва підставі вимог ст.82 ЦПК України мав виконати: - Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.09.2016 року по справі №454/709/16-ц ; - Постанову Великої палати Верховного Суду від 15.12.2020 року, справа №752/17832/14-ц ; - Ухвалу Верховного Суду від 11.10.2021 року по справі №454/2468/21; - Ухвалу Верховного Суду від 10.05.2022 року по справі №463/1053/22; - Ухвалу Верховного Суду від 13.05.2022 року по справі №454/673/22 ; - Ухвалу Верховного Суду від 16.06.2022 року по справі №454/551/22; - Ухвалу Верховного Суду від 10.11.2022 року по справі №454/2857/22; - Ухвалу Верховного Суду від 12.05.2023 року по справі №463/1733/23, але цього не було зроблено в результаті чого було порушено норми даної статті. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що цивільна справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з вимогами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.186 ЦПК України до відкриття провадження у справі суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.186 ЦПК України, чи підсудна справа даному суду, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в цивільній справі, встановлених цим Кодексом. Встановлено, що предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленими процесуальними рішеннями. Позивач вказував, що Сокальський районний суд Львівської області згідно ухвали суду у справі №454/1667/14 відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Апеляційного суду м. Києва про стягнення моральної шкоди. 28.07.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у справі №454/1667/14 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилила, а ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 16.06.2014 року залишила без змін. Встановлено, що 18.08.2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в справі №6-33372ск14 ухвалив відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до апеляційного суду м. Києва про стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 16.06.2014 року і ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28.07.2014 року залишено без змін. У березні 2017 року позивач звернувся до Сокальського районного суду Львівської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 16.06.2014 року в справі №454/1667/14-ц. 28.03.2019 року Сокальський районний суд Львівської області ухвалив закрити провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. 12.04.2022 року колегія судової палати з розгляду цивільних справ Львівського Апеляційного суду по вказаній справі постановила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу від 28.03.2019 року залишити без змін. 08.11.2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по вказаній справі відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Позивач вказував, що його заяву про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами не розглянуто, в результаті чого він позбавлений доступу до правосуддя та прав гарантованих Конституцією України. Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позовних вимог є, по суті, оскарження процесуальних дій суддів Сокальського районного суду Львівської області, Львівського апеляційного суду та Вищого спеціалізованого суду України, а саме, незгода з процесуальними рішеннями у справі №454/1667/14-ц. За ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Відповідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами стст.1166, 1167 Цивільного кодексу, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто. виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.1173, 1174 цього кодексу). Згідно з ч.11 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.1, 11 ст.49 Закону «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду та суддів, який за своєю суттю, є засобом, що гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини з питання імунітету суддів зауважував, що такий імунітет має законну мету, оскільки є засобом забезпечення належного здійснення правосуддя (рішення у справах «Ернст та інші проти Бельгії», №33400/96, § 47-57, від 15.07.2003 року, «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» №20347/03, § 36, від 12.03.2009 року). Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом. Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Учинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст.1176 ЦК України. Зокрема, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду/судді, які не пов`язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто, це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених ст.1176 ЦК, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України). Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах: від 21.11.2018 року, ухваленій у справі №757/43355/16-ц, від 13.03.2019 у справі №462/32/17, від 20.11.2019 року у справі №454/3208/16-ц, ухвалі Верховного суду від 31.01.2022року у справі №204/736/21. За змістом §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду. З огляду на вищенаведене, зокрема, на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, суд першої інстанції вірно вважав, що позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Оскарження ухвалених у справі рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законодавством порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Відповідний правовий висновок викладений у постанові ВС від 24.11.2021 у справі №686/31901/19. Згідно з ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Проте, в зазначеному в позовній заяві випадку між ОСОБА_1 та Сокальським районним судом Львівської області, Львівським апеляційним судом та Вищим спеціалізованим судом України, такі правовідносини не виникли. Процесуальні дії суддів, законність і обґрунтованість рішень судів можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом. Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Так як позивач у поданому позові до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, просить відшкодувати йому матеріальну і моральну шкоду, завдану процесуальними рішенням судів щодо не розгляду його заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі №454/1667/14-ц, яка була предметом розгляду всіх судових інстанцій, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача щодо відшкодування шкоди не підпадають під випадки вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, то у відкритті провадження у справі суд вірно відмовив. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 13 березня 2024 року. Головуючий: Судді: