Ухвала КГС ВС № 906/46/17

УХВАЛА 20 серпня 2020 року м. Київ Справа № 906/46/17 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі № 906/46/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Публічного акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» (далі - ПАТ «БМЗ «Прогрес», скаржник) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національний банк України; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Суднобудівний завод «Залів», про звернення стягнення 359 948 000,00 грн. на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ: ПАТ «БМЗ «Прогрес» 03.08.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням клопотання про виправлення описки від 03.08.2020), в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 (повний текст виготовлений 30.06.2020) у справі №906/46/17 повністю, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Крім того, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, звільнити його від сплати судового збору та вирішити питання про зупинення виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №906/46/17. Розглянувши матеріали касаційної скарги, суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки наведену касаційну скаргу подано 03.08.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, перевіряти матеріали цієї скарги слід, зважаючи на приписи Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 року (далі - ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, серед іншого, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України. Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним. Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України. Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга не містить посилань на підставу (підстави) для відкриття касаційного провадження, передбачену частиною другою статті 287 ГПК України. В обґрунтування своєї правової позиції ПАТ «БМЗ «Прогрес» у касаційній скарзі посилається на те, що оскаржуване судове рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтується на обставинах справи, оскільки прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме - статей 2, 14, 46, 236, 237, 238, частини четвертої статті 269, частин першої, четвертої статті 300 ГПК України, статей 3, 17, 18, 19, 39 Закону України «Про іпотеку». Також скаржник вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Але при цьому здійснює посилання на постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №910/18719/17, від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, від 28.03.2020 у справі №44/9519/12. Отже, Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки у порушення цього пункту, у ній не зазначено конкретні підстави касаційного оскарження з посиланням на конкретний пункт (пункти), передбачений частиною другою статті 287 ГПК України. Слід відзначити і те, що ПАТ «БМЗ «Прогрес» у поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Водночас також зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Верховний Суд відзначає, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими положеннями ст. 308 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті. Аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень (передати справу повністю або частково на новий розгляд, ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції тощо). З огляду на викладене скаржнику необхідно конкретизувати предмет касаційного оскарження у відповідності до частини першої статті 287 ГПК України та відповідно оформити прохальну частину касаційної скарги. Також згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір». За приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Згідно положень пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертаючись з касаційною скаргою у даній справі, скаржник просив скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №906/46/17, якою позов задоволено частково та в рахунок часткового погашення заборгованості звернено стягнення на майно іпотекодавця у сумі 359 94800, 00 грн., у зв`язку з чим розмір судового збору, з урахуванням обмеження у 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання касаційної скарги становить у 413 400,00 грн. [(206 700,00 х 200%]. Натомість скаржником не надано доказів сплати судового збору, у встановленому Законом порядку та розмірі, а заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку із скрутним матеріальним становищем ПАТ «БМЗ «Прогрес». Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Згідно з частиною другою цієї статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або звільнення від його сплати є вичерпним. Касаційний господарський суд, зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»). Враховуючи положення статті 129 Конституції України, відповідно до яких основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, вказане клопотання задоволенню не підлягає. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору. Проте, скаржником не надано жодних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, зокрема і щодо оплати судового збору. Суд касаційної інстанції зазначає, що позивач є суб`єктом господарських правовідносин, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, є юридичною особою, що може отримувати грошові кошти з різних джерел, а тому має вживати всі заходи щоб забезпечувати можливість неухильного виконання останнім покладених на нього нормами ГПК України процесуальних обов`язків щодо оформлення касаційної скарги. Отже, посилання ПАТ «БМЗ «Прогрес» на неможливість сплати судового збору у зв`язку з тяжким матеріальним становищем не є підставою для звільнення від сплати судового збору в силу статті 8 Закону України «Про судовий збір». Окрім цього, відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні з описом вкладення. Однак з тексту касаційної скарги та додатків до неї не вбачається направлення Публічному акціонерному товариству «Суднобудівний завод «Залів» копії цієї скарги і доданих до неї документів. Отже, скаржником не зазначено та не додано доказів, на підставі яких можна достовірно встановити факт направлення усім учасникам справи копій касаційної скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з описом вкладення. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Враховуючи вищевикладене касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України. З огляду на викладене, Касаційний господарський суд зазначає, що ПАТ «БМЗ «Прогрес» необхідно: конкретизувати предмет касаційного оскарження; зазначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України; надати докази (зокрема, описи вкладення) на підтвердження обставин направлення Публічному акціонерному товариству «Суднобудівний завод «Залів» копії касаційної скарги і доданих до неї документів, яка у них відсутня; надати оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у сумі 413 400, 00 грн., за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом: - Отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102; - Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; - Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); - Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; - Код класифікації доходів бюджету: 22030102; - Найменування податку, збору, платежу: "Судовий збір (Верховний Суд, 055)". Касаційний господарський суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України. Подані скаржником разом з касаційною скаргою клопотання у цій справі будуть розглянуті після усунення недоліків касаційної скарги. Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, - У Х В А Л И В:

1. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» про звільнення від сплати судового збору - відмовити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі № 909/46/17 - залишити без руху.

3. Надати Публічному акціонерному товариству «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул.О.Копиленка,6.

4. Роз`яснити Публічному акціонерному товариству «Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова