Постанова 4822 № 720/2243/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 серпня 2020 року м. Чернівці справа № 720/2243/18 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. суддів Литвинюк І.М., Одинака О.О. секретаря Конецької Д.Г. з участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 учасники справи позивач ОСОБА_4 відповідачі Новоселицька міська рада об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року, головуючий у першій інстанції Оленчук І.В. встановила: ОСОБА_4 у грудні 2018 року звернулася до суду з позовом до Новоселицької міської ради, ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право власності, договору недійсними частково, визнання права власності. Зазначала, що внаслідок смерті батька ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 . Справа №720/2243/18 Головуючий у 1 інстанції Оленчук І.В. Провадження №22-ц/822/488/20 Доповідач Половінкіна Н.Ю. Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли непрацездатна мати ОСОБА_2 та неповнолітня донька ОСОБА_4 , які постійно проживали з спадкодавцем на час смерті. ОСОБА_4 у грудні 2001 року до Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області подано заяву про прийняття спадщини. Державним нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Чайка О.М. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом 11 грудня 2001 року, зареєстроване в реєстрі за номером 2186 на право на земельну частку (пай) у розмірі 2,51 в умовних одиницях кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності асоціації селянських господарств «Маяк», що знаходиться в с.Маршинці Новоселицького району Чернівецької області, право на майновий пай у загальному пайовому фонді сільськогосподарського підприємства СВК «Маяк», що знаходиться у с.Маршинці Новоселицького району Чернівецької області. Постановою державного нотаріуса Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Бежан К.О. від 21 грудня 2018 року №753/02-14/643/2001, 02-31/643/2001 відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , оскільки заявником не подано документ, що посвідчує право власності на майно. Житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , є майном колгоспного двору. Право власності на майно колгоспного двору мають члени двору ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 у рівних частках. Стало відомо, що ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 12 липня 2000 року №28/1. ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вчинено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року. Просила визнати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, в частині Ѕ недійсним. Визнати п.1 договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683, в частині передачі у власність Ѕ житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , недійсним. Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року, в частині Ѕ недійсним. Визнати право власності ОСОБА_4 на 1/6 частину житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що складаються з житлового будинку літ.А, літньої кухні літ.Б, літ.І, сараїв літ.В, Д, Ж, З, К, гаражу літ.Г, воріт з хвірткою №2, огорожі №3, 4, 5, в порядку спадкувнаня за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Визнати право власності ОСОБА_4 на 1/3 частину житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що складаються з житлового будинку літ.А, літньої кухні літ.Б, літ.І, сараїв літ.В, Д, Ж, З, К, гаражу літ.Г, воріт з хвірткою №2, огорожі №3, 4, 5, як співвласника члена колгоспного двору. Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 1 жовтня 2019 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 . Під час розгляду справи ОСОБА_4 , зменшила позовні вимоги, просила визнати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, в частині 1/3 недійсним. Визнати п.1 договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683, в частині передачі у власність 1/3 житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , недійсним. Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року, в частині 1/3 недійсним. Визнати право власності ОСОБА_4 на 1/12 частину житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що складаються з житлового будинку літ.А, літньої кухні літ.Б, літ.І, сараїв літ.В, Д, Ж, З, К, гаражу літ.Г, воріт з хвірткою №2, огорожі №3, 4, 5, в порядку спадкувнаня за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Визнати право власності ОСОБА_4 на ј частину житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що складаються з житлового будинку літ.А, літньої кухні літ.Б, літ.І, сараїв літ.В, Д, Ж, З, К, гаражу літ.Г, воріт з хвірткою №2, огорожі №3, 4, 5, як співвласника члена колгоспного двору. Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року позов задоволено, визнано свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, в частині 1/3 недійсним. Визнано п.1 договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683, в частині передачі у власність 1/3 житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , недійсним. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року, в частині 1/3 недійсним. Визнано право власності ОСОБА_4 на 1/12 частину житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що складаються з житлового будинку літ.А, літньої кухні літ.Б, літ.І, сараїв літ.В, Д, Ж, З, К, гаражу літ.Г, воріт з хвірткою №2, огорожі №3, 4, 5, в порядку спадкувнаня за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Визнано право власності ОСОБА_4 на ј частину житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що складаються з житлового будинку літ.А, літньої кухні літ.Б, літ.І, сараїв літ.В, Д, Ж, З, К, гаражу літ.Г, воріт з хвірткою №2, огорожі №3, 4, 5, як співвласника члена колгоспного двору. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, чинність рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 12 липня 2000 року №28/1, яким оформлено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , припинення договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 3683, неналежність способу захисту, обраного ОСОБА_4 . Вказує на пропуск ОСОБА_4 строку позовної давності, про що зроблено заяву ОСОБА_2 , ненадання оцінки акту опису майна від 1 липня 2000 року, за яким ОСОБА_4 не має претензій до житлового будинку. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_4 до Новоселицької міської ради, ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право власності, договору недійсними частково, визнання права власності, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст. 120, ч.2 ст. 123 ЦК Української РСР, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215,ч.1 ст.316, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321, ч.1 ст.328, ч.1 ст.391, ч.ст.392, ч.1 ст.1301 ЦК України та дійшов висновку, що підлягає захисту право ОСОБА_4 на ј частку у майні колгоспного двору житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 , на спадкування після смерті батька ОСОБА_6 1/12 частки житлового будинку та господарських і побутових споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 . На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що члени колгоспного двору ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_4 набули право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в рівних частках по ј. Суд першої інстанції вважав, що свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683, свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , видане приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року, порушують право власності ОСОБА_4 на ј частки домоволодіння АДРЕСА_1 як члена колгоспного двору та право на спадкування своєї 1/12 частки домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_6 . Водночас суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_4 не було відомо про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_7 договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 3683, відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Встановлено, що внаслідок смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 у грудні 2001 року до Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області подано заяву про прийняття спадщини. Державним нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Чайка О.М. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом 11 грудня 2001 року, зареєстроване в реєстрі за номером 2186 на право на земельну частку (пай) у розмірі 2,51 в умовних одиницях кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності асоціації селянських господарств «Маяк», що знаходиться в с.Маршинці Новоселицького району Чернівецької області, право на майновий пай у загальному пайовому фонді сільськогосподарського підприємства СВК «Маяк», що знаходиться у с.Маршинці Новоселицького району Чернівецької області. Також ОСОБА_4 у грудні 2018 року звернулася до Новоселицької державної нотаріальної контори чернівецької області з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , що складається з житлового будинку по АДРЕСА_1 . Постановою державного нотаріуса Новоселицької державної нотаріальної контори Чернівецької області Бежан К.О. від 21 грудня 2018 року №753/02-14/643/2001, 02-31/643/2001 відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , оскільки заявником не подано документ, що посвідчує право власності на майно. ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 12 липня 2000 року №28/1. ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вчинено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3683. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року. На підставі частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Визначення суспільної групи господарства урегульовано Технічними вказівками по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, затвердженими Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 27 червня 1972 року, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 13 квітня 1979 року №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26. За змістом п.20 Вказівок суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім`ї. Глава сім`ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім`ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім`ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім`ї, відносяться до господарства колгоспників. Господарства пенсіонерів, які не мають працюючих членів сім`ї відносяться до тієї суспільної групи, до якої ці особи відносилися до переходу на пенсію. Таким чином, господарства пенсіонерів, які мають працюючих членів сім`ї, але які не є працюючими членами колгоспу, відносяться до суспільної групи відповідно робочих, службовців, кустарів чи селян-одноосібників. З приєднаних до матеріалів справи погосподарських книг вбачається, що станом на квітень 1991 року членами господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , що відноситься до суспільної групи колгоспників, були ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_4 , з яких ОСОБА_6 був членом колгоспу «Маяк». На підставі ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. За змістом абз.2 п.13 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу №56 від13 грудня 1995 року, чинна на час виникнення правовідносин, після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою. Відповідно до абз. 2 п.18 Інструкції в свідоцтві на право власності, яке видано колгоспному двору, вказується, що будинок належить колгоспному двору і зазначається голова цього двору. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», та в підпункті «г» пункту 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах права приватної власності», правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Украіни передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року. На підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Отже, норми п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців. На підставі частини 1 та 2 ст.524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. За змістом ч.1 ст.529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. На підставі ч.1 та 2 ст.548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. За змістом ч.1 та 2 ст.549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Частиною 2 ст.553 встановлено, що вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Судом першої інстанції встановлено, що мати ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_5 , неповнолітня донька ОСОБА_4 , є такими, що прийняли спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_6 як такі, що фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. До матеріалів справи приєднано акт опису майна від 1 липня 2000 року, відповідно якого ОСОБА_5 отримано майно із господарства ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не мають претензій до іншого майна та будинку. Оскільки спадкодавцем ОСОБА_6 набуто право на ј майна колгоспного двору, то до складу спадщини ввійшла ј житлового будинку з належними до нього господарськими і побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а відтак ОСОБА_4 набуто право в порядку спадкування після смерті батька на 1/12 частину спірного майна. Відповідно до ч. 1 ст. 1301 Цивільного кодексу України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. В абз.3 п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст.1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. За змістом ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Згідно із вимогами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_4 суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що свідоцтвом про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданим Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, договором між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 довічного утримання, посвідченим приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрованим в реєстрі за номером 3683, свідоцтвом про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , виданим приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Чайка О.М. 16 жовтня 2018 року, порушується право власності ОСОБА_4 на ј частки домоволодіння АДРЕСА_1 як члена колгоспного двору та право на спадкування 1/12 частки домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_6 . Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на обрання ОСОБА_4 неналежного способу захисту шляхом визнання свідоцтва про право власності, договору недійсними частково, оскільки судом першої інстанції встановлено набуття ОСОБА_4 права власності на ј частку майна колгоспного двору житлового будинку з належними до нього господарськими і побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , обраний спосіб захисту забезпечує захист права ОСОБА_4 як власника ј частки майна колгоспного двору. Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 12 липня 2000 року №28/1, яким оформлено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. На підставі ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У п.11 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Відповідно до абз.1.2 п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 заявлено про сплив позовної давності. Відповідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов`язково має бути зазначене в протоколі судового засідання. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. ОСОБА_4 звертаючись до суду з позовом зазначала, що не знала про порушення свого права власності на частку у спірному майну і саме з цієї причини не зверталася за його захистом до суду. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 не було відомо про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року, вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_7 договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Новоселицького районного нотаріального округу Чернівецької області Бежан Д.С. 2 листопада 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за номером 3683. У матеріалах справи відсутні докази факту, що ОСОБА_4 мала об`ективну можливість дізнатись про отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Маршинецькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області 24 жовтня 2000 року. ОСОБА_2 , навпаки, не посилається на те, що інформацію про порушення ОСОБА_4 отримати раніше. У такому разі суду першої інстанції дійшов обгрунтованго висновку про доведеність факту, що ОСОБА_4 дізналася про порушення свого права власності на частку у житловому будинку з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 у грудні 2018 року. За таких обставин рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України, колегія суддів постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 11 серпня 2020 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді І.М. Литвинюк О.О. Одинак