Постанова 4824 № 754/181/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2020 року м. Київ справа №754/181/19 провадження № 22-ц/824/8148/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Бабко В.В., у справі за позовом Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті членських внесків,- ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року АГК «Радосинь» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті членських внесків. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 31 березня 2005 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір № 307 експлуатації власників гаражного боксу АГК «Радосинь». Відповідно до свідоцтва про право власності ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно статуту АГК «Радосинь» розміри внесків і паїв, порядок та терміни сплати внесків і паїв, а також відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати визначається загальними зборами. Відповідач відмовлявся сплачувати щомісячні членські внески в установленому статутом кооперативу та загальними зборами членів кооперативу та станом на 01 грудня 2018 року у нього утворилася заборгованість по сплаті членських внесків у розмірі 3752,50 грн з яких: заборгованість по сплаті членських внесків з урахуванням індексів інфляції - 2774,04грн, 3 % річних за період 2016-2018 років - 112,07 грн, цільових внесків в сумі 17,00 грн (за отримання дозволу на викиди), 150 грн (на ремонт асфальтного покриття) та пені в розмірі 699,39 грн. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_1 на користь АГК «Радосинь» заборгованість по сплаті членських внесків в розмірі 3752,50 грн., судовий збір та судові витрати у вигляді правової допомоги. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року позов АГК «Радосинь» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АГК «Радосинь» заборгованість по сплаті членських внесків в розмірі 3752,50 грн., понесені судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги в розмірі 6800 грн. та судовий збір в розмірі 1762 грн. Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 18 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд першої інстанції розглянув справу у його відсутність без належного його повідомлення про день, час та місце розгляду справи. Також не направив на його поштову адресу копію позовної заяви, що позбавило його права подати відзив на позовну заяву. Судом першої інстанції не враховано співмірність та розумність затрат на правничу допомогу і ціни позову, що не відповідає вимогам ч. 4 ст. 141 ЦПК України. Зазначає, що суд помилково дійшов висновку про наявність достовірних та достатніх доказів, які б свідчили про правомірність наданих позивачем розрахунків та визначення розміру щомісячних членських внесків за період 2016-2018 років. Суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, проігнорував вимоги статті 258 ЦК України, оскільки така вимога позивачем заявлена з пропуском строку позовної давності. Також вважає помилковим висновок суду про стягнення з нього судового збору, оскільки він є споживачем послуг та звільнений від сплати судового збору, посилаючись на ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів». Суд залишив поза увагою те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів членів кооперативу від 30 жовтня 2014 року, на яких був неправомірно визначений список членів кооперативу з правом ухвального голосу. Починаючи з 30 жовтня 2014 року управління кооперативом здійснюється неправомочними особами, які проголосили себе членами кооперативу з правом ухвального голосу і не мали права приймати рішення щодо затвердження кошторисів щомісячних витрат. У відзиві на апеляційну скаргу представник АГК «Радосинь» - Решнюк А.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що ОСОБА_1 не навів аргументованих доводів в своїй апеляційній скарзі, які б давали підстави для скасування заочного рішення суду. Також ним не надано доказів належного виконання обов`язків, як члена кооперативу та дотримання статуту кооперативу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 червня 2020 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Установлено, що ОСОБА_1 є членом кооперативу АГК «Радосинь» та власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , який знаходиться на території кооперативу АГК «Радосинь». Відповідно до свідоцтва про право власності ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 26 березня 2010 року. 31 березня 2005 року між АГК «Радосинь» та ОСОБА_1 укладено договір №307 експлуатації власників гаражного боксу АГК « Радосинь . Згідно із п. 1.1. договору № 307 визначено, що предметом договору є спільна діяльність сторін щодо експлуатації гаражного боксу на території авто-гаражного кооперативу по АДРЕСА_1 , а також охорони транспортних засобів, які належать власникам за рахунок їх членських внесків. Відповідно до п. 2.2.1 та п. 2.2.7 договору № 307 передбачений обов`язок власника гаражного боксу дотримуватись статуту кооперативу, виконувати рішення загальних зборів та правління АГК, своєчасно сплачувати АГК внески та обов`язкові платежі, встановлені рішенням правління АГК та державою. Згідно із п. 3.3. договору № 307 визначено, що при несвоєчасній оплаті власником платежів, передбачених п. 2.2.7., власник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від затриманих платежів за кожен день прострочення. Відповідно до протоколу б/н загальних зборів членів Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосинь» від 05 листопада 2013 оку обрано Головою кооперативу Бойка В.П. та прийнято рішення про проведення ревізії в кооперативі на предмет членства. Рішенням Київського апеляційного суду міста Києва від 22 травня 2014 року визнано збори легітимними і зобов`язано Державного реєстратора зареєструвати Головою кооперативу Бойка В.П. Згідно із п. 9.6 Статуту кооперативу редакції 2007 року було проведено опитування власників гаражних боксів на предмет зарахування їх вступних внесків, як пайові і оформлено «Актом звірки пайових внесків» (при сплаті названих вступними) згідно наказу №27-П від 28.11.2014. 26 грудня 2014 Зборами членів кооперативу, протокол №3, були затверджені щомісячні внески на 2015 рік для власників гаражних боксів. 12 березня 2015 Зборами членів кооперативу, протокол №2, були затверджені щомісячні внески з червня 2015 року для власників гаражних боксів. 29 грудня 2015 Зборами членів кооперативу, протокол №10, були затверджені щомісячні внески на 2016 рік для власників гаражних боксів. 28 грудня 2016 Зборами членів кооперативу, протокол №4, були затверджені щомісячні внески на 2017 рік для власників гаражних боксів. 21 грудня 2017 Зборами членів кооперативу, протокол №3, були затверджені щомісячні внески на 2018 рік для власників гаражних боксів. Прийняті рішення про розмір місячних внесків на 2016-2018 роки та проведення опитування через опитувальні листи, не суперечать Статуту як в редакції від 2007 року та і в редакціях, які в подальшому змінювались та затверджувались Рішеннями загальних зборів Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «Радосінь», Статуту в новій редакції 2016 року. Задовольняючи позовні вимоги АГК «Радосинь» суд першої інстанції виходив з їх доведеності. Апеляційний суд в складі колегії суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені в Законі України «Про кооперацію». Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням. Кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про кооперацію» основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків. Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання перед АГК «Радосинь» по сплаті членських внесків за 2016-2018 роки у визначеному АГК «Радосинь» розмірі. Доказів виконання покладених на ОСОБА_1 обов`язків по сплаті членських внесків та інших обов`язкових платежів матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АГК «Радосинь» заборгованості з урахуванням інфляції, трьох процентів річних та пені, в загальній сумі 3 752,50 грн. Суд відхиляє посилання ОСОБА_1 про відсутність підстав для стягнення з нього заборгованості, оскільки управління кооперативом здійснюється неправомочними особами з огляду на те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2018 року визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів членів кооперативу від 30 жовтня 2014 року, на яких було визначено список членів кооперативу з правом ухвального голосу. Як убачається, рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 20 вересня 2018 року частково задоволений позов ОСОБА_3 до АГК "Радосинь" про визнання недійсними рішення загальних зборів членів АГК "Радосинь". Визнане недійсним і скасоване рішення загальних зборів членів кооперативу "Радосинь" від 30 жовтня 2014 року, оформлені протоколом №

1. Проте, позовні вимоги АГК "Радосинь" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості обґрунтовані рішеннями загальних зборів АГК "Радосинь" про затвердження місячних внесків для власників гаражних боксів від 26 грудня 2014 року, 12 березня 2015 року, 29 грудня 2015 року, 26 грудня 2016 року , 21 грудня 2017 року. Такі рішення загальних зборів АГК "Радосинь" ОСОБА_1. не оскаржив в судовому порядку, а також не надав судових рішень про визнання цих рішень недійсними за позовами інших осіб. Не заслуговують на увагу і посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального закону в частині ухвалення заочного рішення. Вказаному надана оцінка судом першої інстанції в ухвалі Деснянського районного суду м. Києва від 18 березня 2020 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду від 25 вересня 2018 року (т. 1 ас. 254-255). Також колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 6 вказаної статті передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріали справи не містять доказів неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу. Таких доказів не надано ОСОБА_1 і до апеляційної скарги. Окрім цього, варто зауважити, що зменшення витрат на професійну правничу допомогу можливо лише за умови подання суду до початку дебатів відповідного клопотання протилежної сторони, а не за власною ініціативою суду. При цьому тягар доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат. Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18. Також у додатковій постанові Верховного Суду по справі №926/1795/18 від 24 грудня 2019 року зазначається, що: «у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях,.. які суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям». Суд також критично оцінює доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно помилкового стягнення з нього судового збору у розмірі 1762 грн. Аргументуючи вказаний довід апеляційної скарги, відповідач посилається на ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» Згідно з ч.3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Обов`язок звільнення споживача, право якого порушене і який саме у зв`язку з цим подає позов, від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції також встановлений Верховним Судом України, що міститься в його Постановах від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17; від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17, правові висновки в яких відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» - мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин ( ч. 4 ст. 263 ЦПК України). При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в п. 3.1 мотивувальної частини свого рішення від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013: «Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. У вказаній справі ОСОБА_1 є відповідачем, а тому в силу вимог Закону на нього не розповсюджується дія правових норм, які регулюють питання звільнення позивачів від сплати судового збору за подання позовів, що стосуються порушення їх прав як споживачів. Окрім цього, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо пропуску строку позовної давності при зверненні до суду з вимогою про стягнення пені, виходячи з наступного. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Згідно з ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лишена заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, 6 травня 2019 року звертався до суду з заявою про відкладення розгляду справи ( а.с.72), але до ухвалення рішення у справі заяву про застосування позовної давності не подавав, підстави для застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені на стадії апеляційного розгляду відсутні. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд помилково дійшов висновку про наявність достовірних та достатніх доказів, які б свідчили про правомірність наданих позивачем розрахунків та визначення розміру щомісячних членських внесків за період 2016-2018 років відхиляються колегією суддів, оскільки, переглядаючи справу, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд ОСОБА_1 , однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, недоведені належними та допустимими доказами та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи заяву представника АГК «Радосинь» - Решнюка А.В. про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат за послуги адвоката в розмірі 5 000 грн, колегія суддів вважає, що вказана заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Велика Палата у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала, що така вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК застосовується і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Як убачається, адвокат Решнюк А.В. здійснює представництво інтересів АГК «Радосинь» на підставі договору про надання правової допомоги від 20 лютого 2020 та ордеру Серії АА № 1031755 від 09 червня 2020 року. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвокатом Решнюком А.В. до суду апеляційної інстанції, окрім іншого, подано копію акту виконаних робіт № А20-06 від 09.06.2020 та Реєстр документів АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві, який, на його переконання, свідчить про сплату АГК «Радосинь» адвокату 5000 грн. за надання правової допомоги згідно договору від 20.02.2020. Положення цивільного процесуального кодексу України вказують, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наданий Реєстр документів не містить обов`язкових реквізитів, які передбачені для оформлення банківських документів, визначених Інструкцією про ведення касових операцій банками України, а тому не може слугувати доказом, у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України, який беззаперечно підтверджує оплату послуг адвоката. Таким чином, відсутність належного доказу сплати за послуги надання правничої допомоги дають підстави для відмови у задоволенні заяви про стягнення коштів за послуги адвоката. В зв`язку з тим, що ціна позову в справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Деснянського районного суду м.Києва від 25 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус