Постанова 4857 № 380/1502/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1502/20 пров. № А/857/6329/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Бруновська Н.В. суддя Глушко І.В. секретар судового засідання Мельничук Б.Б. за участю: представник відповідача Бехарська Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гавдик З.В., м.Львів, ) від 22 квітня 2020 року у справі № 380/1502/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Галицького відділу Державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась в суд першої інстанції з позовом до Сихівського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Сихівський ВДС), в якому просила: - визнати протиправною і скасувати постанову Сихівського ВДВС про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.12.2014 року у виконавчому провадженні №44977885; - визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Сихівського ВДВС про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06.02.2020 року у виконавчому провадженні №58534541. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 24 грудня 2014 року Сихівський ВДВС у виконавчому провадженні №44977885 виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору. 10 лютого 2019 року на адресу ТзОВ «Сегежа Пекеджинг України» надійшла постанова державного виконавця Сихівського ВДВС про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06 лютого 2020 року у виконавчому провадженні №58534541. Ця постанова винесена при примусовому виконанні постанови Сихівського ВДВС №44977885. Нею звернено стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 на користь Сихівського ВДВС для сплати виконавчого збору у сумі 211786,74 грн. У той же час, в постанові державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06.02.2020 року у виконавчому провадженні №58534541 вказується, що вона винесена на виконання постанови від 15 жовтня 2014 року в рамках виконавчого провадження №44977885, яке на даний момент закрито, що є неправомірним. Позивач зазначав, що у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06 лютого 2020 року у виконавчому провадженні №58534541 Поряд з цим, позивач вказував, що 06 березня 2019 року постановою приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни від 06 березня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 58557781 на підставі виконавчого листа № 2-104/10, виданого 17 березня 2010 року Сихівським районним судом м. Львова. Відповідно, на час подання позову виконавче провадження за виконавчим листом № 2-104/10, виданим 17.03.2010 року Сихівським районним судом м. Львова, здійснюється приватним виконавцем Ільчишин Л.В. Позивач вважав, що у випадку подвійного стягнення і виконавчого збору на користь Сихівського ВДВС м. Львів, і особистої винагороди приватному виконавцю Ільчишин Л.В., права боржника ОСОБА_1 будуть порушені, оскільки в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» збір за проведення виконавчих дій буде стягнуто в подвійному розмірі. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року до розгляду справи у якості співвідповідача залучено Галицький відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - Галицький ВДВС). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправною і скасовано постанову Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про відкриття виконавчого провадження №58534541 від 05.03.2019 року щодо стягнення на користь Сихівського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області 211786,74 грн. виконавчого збору. - визнано протиправною і скасовано постанову Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжреогінального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника №58534541 від 06.02.2020 року. - в іншій частині позовних вимог відмовлено. - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжреогінального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (ЄДРПОУ 35009295, м.Львів, пр. Ч.Калини, 109) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Сихівський ВДВС подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить суд скасувати оскаржене рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України. Примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору. Оскільки боржником рішення суду виконано не було, у відповідності до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Отже, апелянт вважає, що адміністративний позов є необґрунтованим та безпідставним, дії державної виконавчої служби законними та правомірними. Позивач в судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Представник відповідача в судовому засіданні вимоги скарги підтримує, просить їх задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з огляду на наступне. Як встановлено судом, 24 грудня 2014 року Сихівський ВДВС виніс постанову про стягнення з боржника, позивачки у справі, виконавчого збору в сумі 211786,74 грн. у виконавчому провадженні №44977885. 05 березня 2019 року Галицький ВДВС у м. Львові виніс та скерував сторонам постанову про відкриття виконавчого провадження №58534541 щодо стягнення на користь Сихівського ВДВС виконавчого збору в сумі 211786,74 грн. 06 лютого 2020 року державний виконавець Сихівського ВДВС Бехарська Тетяна Михайлівна винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (позивачки у справі) у виконавчому провадженні №58534541. Позивач не погоджувалась з рішеннями відповідача, відтак звернулась в суд з позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що постанова від 05.03.2019 року винесена Галицьким ВДВС у м. Львові, про відкриття виконавчого провадження №58534541 щодо стягнення на користь Сихівського ВДВС цього ж виконавчого збору в сумі 211786,74 грн. є протиправною та підлягає скасуванню з підстав, що така винесена на виконання постанови від 24.12.2014 року Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про стягнення з боржника (позивачки у справі) виконавчого збору в сумі 211786,74 грн. у виконавчому провадженні №44977885, тобто протягом стоку більшого ніж 4 роки, притому що законом такий строк, де стягувачем є держава або державний орган, встановлений не більше як протягом трьох місяців. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з врахуванням наступного. При цьому апеляційний суд надає оцінку висновкам суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У силу статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Як визначено ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, втрати годувальника тощо може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. За приписами частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Спір у цій справі виник у зв`язку з невизначеністю правового режиму застосування судами частини другої статті 27 та частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до Законів України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і «Про виконавче провадження», яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню. Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена. Так, положення частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Вказані положення частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Натомість частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону України «Про виконавче провадження» , результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. За таких обставин при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. У той же час в постанові державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 06 лютого 2020 року у виконавчому провадженні №58534541 вказується, що вона винесена на виконання постанови від 15 жовтня 2014 року в рамках виконавчого провадження №44977885, яке на даний момент закрито, що є неправомірним. Відтак, у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника 06.02,2020 року у виконавчому провадженні №58534541 При цьому, 06 березня 2019 року постановою приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни від було відкрито виконавче провадження № 58557781 на підставі виконавчого листа № 2-104/10. виданого 17.03.2010 року Сихівським районним судом м. Львова. 06 березня 2019 року року приватним виконавцем Ільчишин Л.В. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди. Відповідно на даний час виконавче провадження за виконавчим листом № 2-104/10. виданим 17 березня 2010 року Сихівським районним судом м. Львова, здійснюється приватним виконавцем Ільчишин Л.В. У випадку подвійного стягнення і виконавчого збору на користь Сихівського ВДВС м. Львів, і особистої винагороди приватному виконавцю ОСОБА_2 , права боржника ОСОБА_1 будуть порушені, оскільки в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» збір за проведення виконавчих дій буде стягнуто в подвійному розмірі. Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з. ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального, однак допустив помилкове застосування норм матеріального права, а тому оскаржене рішення в частині мотивування слід змінити. Згідно ч.2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до абзацу другого частини другої статті ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Згідно частини четвертої цієї ж статті зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Керуючись ст. ст. 229, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Сихівського відділу Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) задовольнити частково, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 380/1502/20 змінити в частині викладених мотивів. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. І. Довга судді Н. В. Бруновська І. В. Глушко Повне судове рішення складено 19 серпня 2020 року