Постанова 4854 № 420/4924/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4924/19 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М. Дата і місце ухвалення: 19.02.2020р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А.І. - Ступакової І.Г. при секретарі - Черкасовій Є.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Малиновського районного суду м.Одеси про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Малиновського районного суду м.Одеси, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №157-ОС/к від 19 липня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; - зобов`язати керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси видати наказ про звільнення ОСОБА_1 - секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси із займаної посади 05.07.2019р. відповідно до ч.3 ст.86 Закону України «Про державну службу», ч.3 ст.38 КЗпП України згідно поданої письмової заяви від 05.07.2019р.; - зобов`язати відповідального за ведення трудових книжок працівника служби управління персоналом Малиновського районного суду м. Одеси внести відповідні виправлення до особової картки та у трудову книжку ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.07.2019р. ним подано до Малиновського районного суду м. Одеси письмову заяву про звільнення його з посади секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси з 05 липня 2019 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України - у зв`язку з порушенням роботодавцем прав працівника, передбачених статтями 2-1, 39, 38, 44, 50, 52, 57, 67, 62, 106, 79, 74, 110, 106 КЗпП України. Однак, листом від 08.07.2019р. керівник апарату Малиновського районного суду м.Одеси Савенко В.А. відмовила ОСОБА_1 у звільненні з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, та наголосила на необхідності приступити до виконання трудових обов`язків. При цьому, відповідачем не враховано, що чинним законодавством, зокрема ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник наділений правом у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю. Законодавством не передбачено обов`язку працівника зазначати, які саме норми законодавства порушені роботодавцем відносно нього; значення має сам факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність. Незважаючи на це, наказом керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №157-ОС/к від 19.07.2019р. «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку з вчиненням державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Зазначений наказ ОСОБА_1 вважає незаконним, оскільки при неодноразовому поданні ним заяв про звільнення його із займаної посади на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України та неналежному їх розгляді відповідачем, відсутні підстави для висновку про вчинення працівником дисциплінарного проступку - тривалої відсутності (прогулу) на службі протягом 5 робочих днів без поважних на те причин. ОСОБА_1 зазначив, що з 05.07.2019р. він працевлаштований у іншому державному органі та належним чином повідомив керівництво Малиновського районного суду м.Одеси про розірвання трудових відносин. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення від 19.02.2020р. та ухвалити нове судове рішення - про задоволення поданого ним позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам позивача, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому, строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно відмовляти у звільненні або змінювати правову підставу розірвання трудового договору. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що при зверненні ОСОБА_1 до Малиновського районного суду м.Одеси із заявою від 05.07.2019р. про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, він зазначав про конкретні факти порушення роботодавцем законодавства про працю, які проігноровано відповідачем. Зокрема, роботодавцем систематично порушувався трудовий розпорядок, що виразилося не веденні обліку робіт працівника в позаробочий час, у вихідні та неробочі дні; всупереч волі ОСОБА_1 роботодавець змушував його починаючи з 31.05.2019р. продовжувати з ним трудові відносини та унеможливив вільно обирати місце роботи; неодноразово мали місце несвоєчасні виплати заробітної плати; порушено порядок надання щорічної основної відпустки. Також, апелянт посилається на те, що він не здійснював дисциплінарного проступку у вигляді прогулу без поважних причин у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р., оскільки з 05 липня 2019 року ОСОБА_1 працював в іншому державному органі. Роботодавець, в свою чергу, проти реального волевиявлення працівника дійшов висновку, що ОСОБА_1 мав продовжувати проходження державної служби та виконувати посадові обов`язки секретаря судового засідання Малиновського районного суду м.Одеси. Малиновський районний суд м.Одеси подав письмовий відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що в поданій ОСОБА_1 заяві від 05.07.2019р. не наведено належного обґрунтування підстав для звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. Позивач наводить перелік статей КЗпП України, які нібито не дотримано роботодавцем, проте не вказує суті порушень та обставин, при яких ним було виявлено такі порушення. Керівництво Малиновського районного суду м.Одеси не допустило бездіяльності щодо розгляду заяви позивача від 05.07.2019р. , оскільки листом від 08.07.2019р. його повідомлено про відмову в задоволенні поданої заяви про звільнення з посади секретаря судового засідання Малиновського районного суду м.Одеси за ч.3 ст.38 КЗпП України з підстав необґрунтованості такої заяви. Сам лише факт зазначення про порушення норм трудового законодавства без його обґрунтування не може слугувати належною підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення особи з державної служби. Також, відповідач просить суд врахувати, що при зверненні з даним позовом до суду ОСОБА_1 не заперечує факт його відсутності на роботі у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р., що дає підстави для висновку про вчинення працівником дисциплінарного проступку - тривалої відсутності (прогулу) на службі протягом 5 робочих днів без поважних на те причин, враховуючи, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про перебування його у трудових відносинах з Малиновським районним судом м.Одеси у вказаний період. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 20.04.2015р. ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси (категорія «В»). (т.І а.с.22) 20.05.2019р. ОСОБА_1 звернувся до керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси із письмовою заявою про звільнення його із займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.38 КЗпП України (за угодою сторін) з 31.05.2019р. (т.І а.с.16) Наказом керівника апарату Малиновського районного суду м.Одеси від 20.05.2019р. №100-ОС/к позивача звільнено із займаної посади секретаря судового засідання за угодою сторін з 31.05.2019р. відповідно до п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. З вказаним наказом позивача ознайомлено 23.05.2019р. (т.І а.с.102) 23.05.2019р. позивач відкликав подану ним 20.05.2019р. заяву про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.38 КЗпП України та просив звільнити його із займаної посади з 31.05.2019р. на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України - у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. (т.І а.с.17) Листом від 28.05.2019р., за підписом керівника апарату, Малиновський районний суд м. Одеси повідомив ОСОБА_1 про надходження на електронну адресу суду заяви позивача від 23.05.2019р. про звільнення із займаної посади за ч.3 ст.38 КЗпП України та відсутність фактів невиконання відповідачем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. (т.І а.с.21) 03.06.2019р. та у період з 05.06.2019р. по 07.06.2019р. позивач був відсутній на робочому місці, про що консультантами Малиновського районного суду м.Одеси Пислар С.В. та Медловською Н.В. складено відповідні акти. (т.І а.с.104-115) Наказом керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №134-ОС/к від 07.06.2019р. «Про звільнення ОСОБА_1 » секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси звільнено із займаної посади 07.06.2019р. за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено: акти про відсутність на робочому місці за період з 03.06.2019р. по 07.06.2019р., лист Лиманського ВП ГУНП в Одеській області від 07.06.2019р. №45/7042, лист КУ «Лиманська центральна районна лікарня» Лиманської районної ради Одеської області від 07.06.2019р. №781, погодження у встановленому порядку. (т.І а.с.23) 01.07.2019р. позивач звернувся до відповідача із заявою про направлення йому трудової книжки на відділення №20 Нової пошти за адресою: вул. Мала Арнаутська, 119, м. Одеса. (т.1 а.с.183) Листом від 02.07.2019р. за №09/527/2019 позивачу було направлено трудову книжку та копію наказу №134-ОС/к від 07.06.2019р. (т.1 а.с.153) Наказом Малиновського районного суду м.Одеси від 04.07.2019р. №148-ОС/к «Про скасування наказу №134-ОС/к від 07.06.2019р. «Про звільнення ОСОБА_1 », на виконання вимоги Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя від 03.07.2019р., відповідачем скасовано наказ №134-ОС/к від 07.06.2019р. «Про звільнення ОСОБА_1 ». (т.І а.с.30) Листом від 04.07.2019р. №09/542/2019 позивача повідомлено про скасування наказу від 07.06.2019р. №134-ОС/к та про необхідність приступити до виконання своїх службових обов`язків секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси з 05.07.2019р. (т.І а.с.39) Позивач не заперечує факт отримання вказаного листа відповідача. 05.07.2019р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із повторною заявою, у якій просив звільнити його з посади секретаря судового засідання Малиновського районного суду м.Одеси на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку із порушенням роботодавцем його прав, що передбачені статтями 2-1, 39, 38, 44, 50, 52, 57, 67, 62, 106, 79, 74, 110 та ін. КЗпП України. (т.І а.с.24) При цьому, 05.07.2019р. станом на 09 год. 15 хв., 11 год. 30 хв., 15 год. 10 хв. та 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без повідомлення причин неявки, про що консультантами суду Пислар С.В. та Бачинською С.О. складено відповідні акти. (т.І а.с.118-121) Листом від 05.07.2019р. за №09/547/2019 позивача повідомлено про необхідність приступити до виконання обов`язків за посадою секретаря судового засідання. (т.І а.с.156) У період з 08.07.2019р. по 10.07.2019р. консультантами суду Пислар С.В. та Бачинською С.О. знову зафіксовано факт відсутності на робочому місці державного службовця - секретаря судового засідання ОСОБА_1 , про що складено відповідні акти від 08.07.2019р. (3 акти), від 09.07.2019р. (3 акти) та від 10.07.2019р. (3 акти). (т.І а.с.122-130) Листами від 08.07.2019р. за №09/551/2019 та від 09.07.2019р. №09/563/2019 позивача додатково повідомлено відповідачем про необхідність приступити до виконання обов`язків за посадою секретаря судового засідання. (т.І а.с. 40-43) При цьому, у листі від 08.07.2019р. за №09/551/2019 ОСОБА_1 , також, повідомлено про відмову йому у звільненні з підстав, передбачених ч.3 т.38 КЗпП України. Зокрема, зазначено, що у його заяві від 05.07.2019р. міститься лише перелік норм права, однак не вказано жодного факту порушення роботодавцем його прав, як працівника Малиновського районного суду м.Одеси. (т.І а.с.40-41) У листі від 09.07.2019р. №09/563/2019, адресованому позивачу, керівник апарату Малиновського районного суду м.Одеси зазначив, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Малиновським районним судом м.Одеси. При цьому, 08.07.2019р. та 09.07.2019р. він не прибув на робоче місце та не приступив до виконання взятих на себе трудових обов`язків. Наголошено на необхідності повідомити про причини відсутності на роботі та звернено увагу позивача, що прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин є дисциплінарним проступком у відповідності до пункту 12 частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу». (т.І а.с.42-43) Наказами керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси від 10.07.2019р. №131-ОД/к та №132-ОД/к «Про відкриття дисциплінарного провадження» відкрито дисциплінарні провадження по факту відсутності секретаря судового засідання ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин. Комісію з розгляду дисциплінарних справ у строк до 18.07.2019р. зобов`язано надати керівнику апарату Малиновського районного суду м.Одеси висновок та пропозиції. Підставами для прийняття наказів від 10.07.2019р. №131-ОД/к та №132-ОД/к зазначено: службову записку судді Леонова О.С. від 23.05.2019р., доповідну записку консультанта суду Пислар С.В. від 10.07.2019р., акти від 03.06.2019р., 04.06.2019р., 05.06.2019р., 06.06.2019р., 08.07.2019р., 09.07.2019р. та від 10.07.2019р. (т.І а.с.31-32) Про відкриття дисциплінарних проваджень відносно ОСОБА_1 позивача повідомлено листами від 10.07.2019р. №09/567/2019 та №09/566/2019. (т.І а.с.163-164) Протягом усього часу проведення дисциплінарного провадження стосовно секретаря судового засідання Малиновського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 останній був також відсутній на робочому місці, про що свідчать акти від 11.07.2019р., 12.07.2019р., 15.07.2019р., 16.07.2019р., 17.07.2019р., 18.07.2019р. (т.І а.с.131-148) 18.07.2019р. дисциплінарною комісією Малиновського районного суду м. Одеси складено висновки, якими встановлено, що секретар судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 вчинив дисциплінарний проступок, передбачений п.12 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», зокрема: - у період з 03.06.2019р. по 07.06.2019р. ОСОБА_1 не з`являвся до Малиновського районного суду м.Одеси на своє робоче місце, чим не виконував обов`язки державного службовця, не дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку; - у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р. ОСОБА_1 не з`являвся до Малиновського районного суду м.Одеси на своє робоче місце, чим не виконував обов`язки державного службовця, не дотримувався правил внутрішнього трудового розпорядку. (т.І а.с.86-98) Згідно пропозицій дисциплінарної комісії від 18.07.2019р. керівнику апарату Малиновського районного суду м. Одеси було запропоновано застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби секретаря судового засідання ОСОБА_1 (т.І а.с.99-100) Наказом керівника апарату Малиновського районного суду м.Одеси від 19.07.2019р. №157-ОС/к «Про звільнення ОСОБА_1 » секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 19.07.2019р. відповідно до ч.4 ст.87 Закону України «Про державну службу». Підставою для винесення вказаного наказу зазначено: листи від 04.07.2019р. №09/542/2019, від 05.07.2019р. №09/547/2019, від 10.07.2019р. №09/567/2019; акти про відсутність на робочому місці за період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р.; пропозиції дисциплінарної комісії; висновки дисциплінарної комісії від 18.07.2019р.; погодження в установленому порядку. (т.І а.с.34) Листом від 19.07.2019р. вих.№09/598/2019 керівником апарату Малиновського районного суду м.Одеси повідомлено позивача про звільнення його із займаної посади наказом від 19.07.2019р. №157-ОС/к. Зазначений лист позивачем отримано 23.07.2019р. (т.І а.с.173, 175) Наказом Малиновського районного суду м. Одеси №182-ОС/к від 13.08.2019р. було внесено зміни до наказу №157-ОС/к від 19.07.2019р. в частині підстави звільнення, а саме: звільнено ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». (т.ІІ а.с.233) Не погоджуючись з правомірністю наказу №157-ОС/к від 19.07.2019р. про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку з вчиненням дисциплінарного проступку (прогулу), позивач звернувся до суду з даним позовом, вважаючи, що його звільнення має відбутися з інших підстав - за його заявою про звільнення від 05.07.2019р. на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що саме лише визначення факту порушення норм трудового законодавства без його обґрунтування не може слугувати належною підставою для прийняття роботодавцем рішення про звільнення особи з державної служби на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. За висновками суду першої інстанції, підстави для звільнення ОСОБА_1 з посади секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси за ч.3 ст.38 КЗпП України не вбачаються, оскільки позивачем не наведено у заяві від 05.07.2019р. конкретних фактичних обставин, які б доводили порушення роботодавцем трудового законодавства. При цьому, суд зазначив, що відповідач не допустив бездіяльності щодо розгляду заяви позивача від 05.07.2019р., адже листом від 08.07.2019р. за №09/551/2019 ОСОБА_1 повідомлено про те, що у задоволенні заяви про звільнення його із займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України було відмовлено з підстави її необґрунтованості. При наданні правової оцінки правомірності наказу керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №157-ОС/к від 19 липня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » суд першої інстанції зазначив, що вчинення позивачем дисциплінарного проступку (прогул без поважних причин) у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р. підтверджується належними та допустимими доказами, наданими відповідачем, та не спростовано ОСОБА_1 . Суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання позивача на те, що подання ним вперше 23.05.2019р. та повторно 05.07.2019р. заяв про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України звільняє його від виконання трудових обов`язків державного службовця в Малиновському районному суді м.Одеси, зазначивши, що станом на 05.07.2019р. питання звільнення ОСОБА_1 не було вирішено відповідачем, а тому останній мав продовжити після 05.07.2019р. виконання службових обов`язків. Однак, будучи достеменно обізнаним про продовження перебування на державній службі, позивач припустився порушення службової дисципліни, за що його обґрунтовано притягнено до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади за п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу». Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, у зв`язку з цим, про відсутність підстав для їх задоволення. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Пунктом 1 частини 1 статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк. Правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовується лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця. Таким чином, підстави припинення служби діляться на загальні, передбачені Кодексом законів про працю України, та спеціальні, передбачені відповідними спеціальними законами України. Спеціальні підстави припинення державної служби містяться у статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII, яка передбачає, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені статтями 36, 38-41, 45 КЗпП України. Зокрема, частиною 1 статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Таким чином, працівник вправі вимагати розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк за власним бажанням, лише при наявності для цього поважних причин. Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. За змістом цієї норми право на розірвання трудового договору за власним бажанням працівник може реалізувати, як власне волевиявлення, але за наявності обов`язкової умови - якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Тобто, звертаючись з відповідною заявою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України працівник повинен навести конкретні обставини, які, на його думку, є порушенням законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з тим, аби роботодавець зміг надати оцінку обґрунтованості поданої заяви з прийняттям відповідного рішення: про задоволення заяви та звільнення працівника за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України або відмовити у звільненні на підставі вказаної норми з наведенням мотивів прийняття такого рішення. Варто зазначити, що звільнення із зазначених працівником підстав не є безумовним обов`язком адміністрації, якщо остання заперечує такі порушення. На користь такого висновку колегії суддів свідчать і положення ст.38 КЗпП України, згідно якої звільнення за власним бажанням може бути двох основних видів: звільнення з поважних причин (ч.3 ст.38) та звільнення без поважних причин (ч.1 ст.38). Відрізняються вони тим, що у першому випадку працівник не зобов`язаний повідомляти адміністрацію про звільнення за два тижні. Він має право звільнитися хоча б і в день подання відповідної заяви - частина 3 статті 38 КЗпП України зобов`язує власника звільнити працівника, що має поважні для цього причини, у строк, про який той просить. Причини розірвання трудового договору працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній вправі відмовити у звільненні. При цьому, підставою для безумовного застосування ч.3 ст.38 КЗпП України є сам факт порушення по відношенню до працівника трудового законодавства, що спонукало його до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. З вказаного у сукупності слідує, що при поданні заяв про звільнення з посади секретаря судового засідання Малиновського районного суду м.Одеси від 23.05.2019р. та від 05.07.2019р. на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України ОСОБА_1 повинен був навести факти конкретних порушень вчинених відповідачем, як роботодавцем, які, на його думку, свідчать про не виконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Однак, дослідивши зміст заяв ОСОБА_1 від 23.05.2019р. та від 05.07.2019р. колегією суддів встановлено, що в них відсутні посилання на допущенні Малиновським районним судом м.Одеси порушення вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. В заяві від 23.05.2019р. ОСОБА_1 обмежився лише посиланням на ч.3 ст.38 КЗпП України, а в заяві від 05.07.2019р. позивач вказав на порушення роботодавцем його прав, що передбачені статтями 2-1, 39, 38, 44, 50, 52, 57, 67, 62, 106, 79, 74, 110 та ін. КЗпП України, без вказівки в чому саме такі порушення виявилися, коли їх допущено та чим це підтверджується. Відсутність в поданих заявах про звільнення конкретних фактів порушення Малиновським районним судом м.Одеси по відношенню до ОСОБА_1 трудового законодавства, на думку колегії суддів, надало відповідачу підстави для висновку про необґрунтованість поданих заяв та відмовити у їх задоволенні. При зверненні з позовом до суду та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 вже наводить порушення законодавства про працю, які, на його думку, порушено Малиновським районним судом м.Одеси по відношенню до нього. Колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки обґрунтованості наведених ОСОБА_1 порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю, оскільки вони не зазначались позивачем при зверненні до Малиновського районного суду м.Одеси із заявами від 23.05.2019р. та від 05.07.2019р. та їх наявність чи відсутність не досліджувалася і не могла бути досліджена відповідачем при розгляді таких заяв. Більше того, підставою для відмови у задоволенні заяв позивача про звільнення його на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України зазначено Малиновським районним судом м.Одеси саме необґрунтованість поданих заяв. Конституційний Суд України в мотивувальній частині Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його обсяг та зміст ними буде реалізовано. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволення заяви працівника про його звільнення з підстави порушення роботодавцем норм чинного законодавства фактично означатиме визнання роботодавцем порушень, визначених у заяві. Однак, в силу відсутності у заяві як конкретних порушень, так і їх обґрунтування це не залишає суб`єкту владних повноважень іншої альтернативи крім відмови у задоволенні заяви. З іншого боку, її задоволення не відповідало б принципам обґрунтованості та повноти, а тому відповідач у даному випадку вчинив правомірні в контексті ч.2 ст.2 КАС України дії, оскільки ОСОБА_1 мав повідомити про конкретні порушення, а відповідач мав право та обов`язок провести перевірку конкретних фактів. З цих підстав колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси видати наказ про звільнення секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 із займаної посади 05.07.2019р. відповідно до ч.3 ст.86 Закону України «Про державну службу», ч.3 ст.38 КЗпП України згідно поданої письмової заяви від 05.07.2019р., не підлягає задоволенню. Що ж до вимог позову про визнання протиправним та скасування наказу керівника апарату Малиновського районного суду м. Одеси №157-ОС/к від 19 липня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. За правилом пункту 12 частини другої статті 65 Закону №889-VIII дисциплінарним проступком є прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Згідно з частиною п`ятою статті 66 Закону №889-VIII звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами

1. З, 7, 9-11, 13. 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону. На підставі пункту 5 частини другої статті 65 вказаного Закону дисциплінарним проступком є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень. За правилами статті 68 Закону №889-VIII дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення. Дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»: зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії. Згідно із частинами першою, дев`ятою - одинадцятою статті 69 Закону №889-VIII для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія). Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку. Частиною першою статті 74 вказаного Закону передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення. У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення (частини перша і друга статті 77 Закону України «Про державну службу»). Згідно з пунктом 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. Отже, з наведених положень Закону України «Про державну службу» вбачається, що за прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, державний службовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності з накладенням суб`єктом призначення або керівником державної служби на такого державного службовця дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Спірним наказом керівника апарату Малиновського районного суду м.Одеси від 19.07.2019р. №157-ОС/к «Про звільнення ОСОБА_1 » секретаря судового засідання Малиновського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку з встановленням дисциплінарною комісією відсутності позивача на робочому місці у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р. При зверненні з даним позовом до суду ОСОБА_1 не заперечує факт відсутності його на роботі у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р., а також дотримання відповідачем процедури притягнення до його дисциплінарної відповідальності. Свої вимоги в цій частині ОСОБА_1 обґрунтовує виключно тим, що у зв`язку з поданням ним 05.07.2019р. заяви про звільнення з займаної посади на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, він підлягав звільненню в той же день та не мав обов`язку виходити на роботу та виконувати свої посадові обов`язки у період з 08.07.2019р. по 18.07.2019р. Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був обізнаний про відмову в задоволенні поданої ним заяви про звільнення від 05.07.2019р. та про необхідність приступити до виконання його посадових обов`язків. Більше того, листами від 08.07.2019р. за №09/551/2019 та від 09.07.2019р. №09/563/2019 позивача було повідомлено відповідачем про необхідність приступити до виконання обов`язків за посадою секретаря судового засідання. При цьому, у листі від 09.07.2019р. №09/563/2019, адресованому позивачу, керівник апарату Малиновського районного суду м.Одеси зазначив, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Малиновський районним судом м.Одеси, однак 08.07.2019р. та 09.07.2019р. він не прибув на робоче місце та не приступив до виконання взятих на себе трудових обов`язків, тому звернено увагу позивача, що прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин є дисциплінарним проступком у відповідності до пункту 12 частини першої статті 65 Закону України «Про державну службу». Як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки станом на 05.07.2019р. питання звільнення ОСОБА_1 не було вирішено відповідачем, а тому з вказаної дати позивач мав продовжити виконання службових обов`язків із можливістю одночасного звернення до суду за захистом своїх порушених прав на звільнення саме за ч.3 ст.38 КЗпП України. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують, ґрунтуються на помилковому тлумаченні ним норм матеріального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції від 19.02.2020р. колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 19 серпня 2020 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова