Постанова 4854 № 420/8095/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/8095/19 Категорія: 113030000 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А. І. - Ступакової І. Г. при секретарі - Черкасовій Є.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, Білорусі та Молдові в особі Пана Мартіна Пабло Едуардо Матеу Граніело про визнання протиправним та скасування рішення від 19.06.2019 №5/1/199, наказу №115 від 19.06.19, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, Білорусі та Молдові в особі Пана Мартіна Пабло Едуардо Матеу Граніело в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.06.2019 №5/1/199, визнати протиправним та скасувати наказ №115 від 19.06.19, зобов`язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що у рідному місті заявника організацією «Боко Харам» вбито майже всіх цивільних мешканців з причини релігійних переконань, адже мешканці м. Лагос (Штату Лагос) за релігійними переконаннями є християнами, а представники організації «Боко Харам» є радикальними мусульманами та мають на меті побудувати ісламську державу із законами шаріату. Також, позивач вказує, що він є християнином, при цьому під час нападу «Боко Харам» на його рідне місто заявнику вдалося вижити та покинути територію Федеративної Республіки Нігерія, проте він не може повернутись, адже у нього є побоювання щодо загрози його життю у зв`язку із релігійними переконаннями, оскільки він є християнином, а на території Нігерії діє терористичне угрупування «Боко Харам» (визнано таким резолюцією Генасамблеї ООН), яке вбиває цивільних осіб, що не є мусульманами. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Представництво Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні, Білорусі та Молдові в особі Пана Мартіна Пабло Едуардо Матеу Граніело про визнання протиправним та скасування рішення від 19.06.2019 №5/1/199, наказу №115 від 19.06.2019 р. зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. Наголошує, що причиною виїзду позивача з Нігерії стала діяльність радикального угрупування "Боко Харам", і у випадку повернення на Батьківщину його життя може бути у небезпеці. При цьому зазначає, що обов`язок встановлення всіх фактичних обставин особової справи не може перекладатися з відповідного працівника ДМС на особу, що звертається за захистом. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 25.05.2019 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Федеративної Республіки Нігерія, звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заява подана позивачем по причині того, що він не може повернутись до країни походження через небезпеку та загрозу життю заявника. Під час подання заяви ОСОБА_1 пояснював, що у його рідному регіоні діє радикальне ісламістське угруповання «Боко Харам» (Західноафриканська провінція Ісламської держави, офіційна назва - Jama'atu Ahlis Sunna Lidda'awati wal Jihad, що перекладається як Суспільство прихильників поширення вчення пророка та джихаду), яка здійснює численні напади на церкви, школи, поліцейські дільниці, а також викраденням та вбивством цивільного населення на північному сході Нігерії, саме там де мешкав заявник - м. Лагос (Штат Лагос). «Боко Харам» виступає проти західної освіти, західної культури та науки. На думку членів секти, будь-яка громадська та політична діяльність, пов`язана із західними цінностями, має бути заборонена, в тому числі: голосування на виборах, носіння сорочок та штанів, світську освіту. Уряд Нігерії, з точки зору «Боко Харам», «зіпсовано» західними ідеями та складається з «невіруючих», тому воно має бути повалено, а країна повинна управлятися на основі законів шаріату. У рідному місті заявника організацією «Боко Харам» було вбито майже всіх цивільних мешканців по причині релігійних переконань, адже мешканці м. Лагос (Штату Лагос) за релігійними переконаннями є християнами, а представники організації «Боко Харам» є радикальними мусульманами та мають на меті побудувати ісламську державу із законами шаріату. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є християнином, під час нападу « Боко Харам » на його рідне місто заявнику вдалося вижити та покинути територію Федеративної Республіки Нігерія, проте заявник не може повернутись, адже у нього є побоювання щодо загрози його життю у зв`язку із релігійними переконаннями по причині того, що він християнин, а на території Нігерії діє терористичне угрупування «Боко Харам» (визнано таким резолюцією Генасамблеї ООН), яке вбиває цивільних осіб, що не є мусульманами. 19.06.2019 р. Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області позивачу відмовлено в прийнятті заяви та викладено зазначене рішення органу владних повноважень у формі наказу №115, на підставі якого винесено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою. Яка потребує додаткового захисту. Не погодившись із зазначеним рішенням у формі повідомлення та наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні обґрунтовані приклади та обставини, які свідчать про переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України №3671-VI, відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди. При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо. Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 р. №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру. Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. З матеріалів справи, зокрема з протоколів співбесіди, вбачається, що на території Нігерії позивачу особисто ніхто не погрожував, свавільних арештів, насильницьких викрадень, фізичного насилля, морального знущання або погроз, переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань - ніколи не зазнавав, смертна кара чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства не може бути застосовано, жодних проблем з органами державної влади Нігерії не було. Позивач підтримує зв`язок з членами своєї родини, які проживають на території Нігерії . Близькі родичі не зазнають жодних проблем, які б свідчили про наявність будь-якої небезпеки, що також вказує на відсутність розшуку або перспективи переслідування позивача у випадку повернення на територію країни громадянської належності. При цьому, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, є суперечливими та непослідовними. Також під час проведення співбесід встановлено, що виїзд з країни громадянської належності, за словами позивача, відбувся з метою підписання контракту з футбольним клубом на території України в місті Харків. Повертатися до країни постійного проживання позивач не бажає через побоювання за власне життя у зв`язку з Біафро-нігерійським протистоянням (арк. 7 протоколу співбесіди від 18.06.2019). Таким чином колегія судів вважає, що позивач не має наявних умов для визнання біженцем згідно положень п.1, п.13 ст. Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» адже ним не доведено що він потребує захисту, оскільки змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози життю, безпеці чи свободи в країні походження і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані обставини свідчать, про те, що позивач бажає легалізуватися на території України з метою кращого життя, його життю і здоров`ю на Батьківщині нічого не загрожує, а відтак позивач не підпадає під критерії біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту. Крім того колегія суддів зазначає, що з моменту в`їзду в Україну (06.05.2018) до моменту звернення за міжнародним захистом (30.05.2019) позивач тривалий час перебував на території України нелегально, із заявами про оформлення документів для надання міжнародного захисту не звертався, чим порушив п.5 ст.5 вищезгаданого закону, згідно якого ще до закінчення строку перебування на території України останній повинен був звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. З приводу обставин зволікання із зверненням із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Верховний Суд у постанові по справі К9901/2164/17 від 14.03.2018 року, зробив висновок про те, що якщо дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, це свідчить про відсутність у особи реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження (акр. 6 постанови). При цьому колегія суддів зазначає, що з інформації по країні походження встановлено, що діяльність угрупування "Боко Харам" розповсюджена лише у північно-східних прикордонних районах Нігерії, а саме у Штатах Адамава, Борно і Йобе, у яких позивач не проживав під час свого перебування у Нігерії, що спростовує ймовірність того, що він може зазнати шкоди, фізичного чи іншого насильства з боку представників зазначеного угрупування у регіоні свого проживання. Крім того, державна влада Нігерії активно веде боротьбу з угрупуванням "Боко Харам" та досягає великого прогресу протистояння тероризму на північному сході країни. Інформація по країні походження підтверджує, що соціально-політична ситуація у Нігерії є стабільною, спостерігається зріст інвестицій та розвиток інфраструктури. З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача не дає підстав вважати, що позивач бажає залишитися в Україні саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності або у зв`язку із загрозою застосування щодо нього смертної кари чи виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги обґрунтовані доводами, яким Одеським окружним адміністративним судом надано правильну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 308,313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 19 серпня 2020 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова