LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 48172-1560/10

від 13.08.2020 ·

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 2-1560/10Головуючий у 1-й інстанції Коломієць Н.З. Провадження № 22-ц/817/607/20 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 серпня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Сташків Б. І., Щавурська Н. Б., з участю секретаря - Роніш Л.В. представника апелянта - Вітіва В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 2-1560/10 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року, постановлену суддею Коломієць Н.З., у справі за заявою ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Заява мотивована тим, що рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2010 року (справа № 2-1560/10) стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 722148.70 грн., що еквівалентно 91000 дол. США та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення справи. В грудні 2010 року ОСОБА_3 отримав виконавчий лист та передав його на виконання у відділ ДВС Чортківського районного управління юстиції. 29 лютого 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_3 повернуто виконавчий лист без виконання, оскільки державним виконавцем майна у боржника, на яке можна було б звернути стягнення боргу, не виявлено. У виконавчому листі № 2-1560/10 зазначено, що він може бути пред`явлений до виконання в строк до 18 грудня 2013 року. Таким чином строк пред`явлення виконавчого листа до виконання пропущено. Вказує, що заявнику стало відомо, що в боржника з`явилося майно, на яке можна звернути стягнення. Враховуючи наведене просив, поновити строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання. Поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа по справі №2-1560/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення боргу. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що розгляд даної справи відбувся за відсутності апелянта. Вказує, що відсутність у заявника відомостей про майно боржника не відноситься до поважних причин пропуску строку подання виконавчого документа до виконання. Крім того, апелянту з лютого 2008 року на праві приватної власності належала земельна ділянка (державний акт серії ЯД №219897 від 21 лютого 2008 року). Також, безпідставне поновлення строків порушує принцип юридичної визначеності. Враховуючи наведене, просить скасувати ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні заяви про поновлення строку на виконання виконавчого листа. 28 травня 2020 року ОСОБА_3 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Відзив мотивований тим, що 29 лютого 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_3 повернуто виконавчий лист без виконання, оскільки державним виконавцем майна у боржника, на яке можна було б звернути стягнення боргу, не виявлено. Однак, ОСОБА_3 стало відомо про те, що за ОСОБА_2 зареєстроване нерухоме майно, а сам боржник у добровільному порядку рішення суду не виконує. Звертає увагу, що після задоволення заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання виконавчий лист було передано до примусового виконання та вжиті заходи щодо примусового виконання, зокрема, продаж земельної ділянки через аукціон. В судовому засіданні представник апелянта - адвокат Вітів В.А. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені у ній. Інші учасники по справі в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Крім того 07 серпня 2020 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено наступні обставини. В провадженні Чортківського районного суду перебувала цивільна справа № 2-1560/10 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення боргу. Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2010 року задоволено позовні вимоги та стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 722148.70 грн., що еквівалентно 91000 дол. США, та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с.4-5). В грудні 2010 року ОСОБА_3 отримав виконавчий лист та передав його на виконання у відділ державної виконавчої служби Чортківського районного управління юстиції. 13 січня 2011 року постановою головного державного виконавця Бураковського Р.Є. відкрито виконавче провадження згідно вказаного виконавчого листи № 2-1560/10 (а.с.8). 29 лютого 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_3 повернуто виконавчий лист без виконання, оскільки державним виконавцем майна у боржника, на яке можна було б звернути стягнення боргу, не виявлено (а.с.7). У виконавчому листі № 2-1560/10 зазначено, що він може бути пред`явлений до виконання в строк до 18 грудня 2013 року (а.с.6). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент набрання рішенням законної сили), виконавчі листи та інші судові документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом трьох років, починаючи з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі, якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Згідно ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в ч.1 цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Процесуальний порядок поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання встановлений ч.2 ст.433 ЦПК України, а саме: заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання, якщо виконавчий документ виданий іншими органами (посадовими особами). Виходячи з аналізу зазначених норм права, суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, до виконання, повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин зробити висновок про їх поважність або неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2010 року з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 стягнуто 722148.70 грн., що еквівалентно 91000 дол. США та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Вказане рішення набрало законної сили 18 грудня 2010 року. У грудні 2010 ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про видачу виконавчого листа, який видано 21 грудня 2016 року. 11 січня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до відділу ДВС Чортківського районного управління юстиції із заявою про примусове виконання рішення суду. Таким чином, ОСОБА_3 , як стягувач, вчинив усі необхідні дії для виконання рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2010 року. Однак, 29 лютого 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_3 повернуто виконавчий лист без виконання, оскільки державним виконавцем майна у боржника, на яке можна звернути стягнення боргу, не виявлено. За таких обставин станом на 29 лютого 2016 року ОСОБА_3 (стягувачу) не було відомо про наявність майна у ОСОБА_2 (боржника). Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 пропустив з поважних причин строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки з постанови ДВС від 29 лютого 2016 року вбачалося, що у боржника відсутнє майно. При цьому, ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі вказує та визнає, що під час виконавчого провадження йому на праві приватної власності належала земельна ділянка (державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №219897 від 21 лютого 2008 року). Отже ОСОБА_3 , отримавши постанову державного виконавця про повернення виконавчого листа, добросовісно вважав, що в боржника відсутнє майно, на яке можна було б звернути стягненя, що не відповідало дійсності. Дізнавшись, що у боржника фактично є майно, на яке можна звернути стягнення, ОСОБА_3 звернувся із заявою про поновлення строку пред"явлення виконавчого листа до виконання. Колегія суддів вважає дану обставину поважною та достатньою для поновлення строку. Суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст.129-1 Конституції України). Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). За змістом статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно допуску до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуації, що суперечить принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язались поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Глоба проти України» №15729/07 від 5 липня 2012 року вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції серед іншого (inter alia) захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній із сторін. Відповідно виконанню судових рішень не можна перешкоджати, відмовляючи у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконує вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд першої інстанції вірно з`ясував обставин справи, перевірив обставини звернення стягувача до органу примусового виконання судового рішення та підстави повернення виконавчого листа, а тому дійшов правильного висновку про обґрунтованість поданої заяви. При цьому колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_3 , як стягувач, вчинив усі необхідні дії для виконання рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 07 грудня 2010 року. Апеляційний суд вважає, що на стягувача не слід покладати тягар негативних наслідків пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки 29 лютого 2016 року державним виконавцем повернуто виконавчий лист без виконання, у зв`язку з відсутністю майна боржника, проте, судом встановлено, що під час виконавчого провадження боржнику на праві приватної власності належала земельна ділянка (державний акт про право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №219897 від 21 лютого 2008 року). Також Апеляційний суд враховує те, що у частині другій статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 2 червня 2016 року) закріплено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 % суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати. Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15 травня 2019 року № 2-р(її)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами. Положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення. Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що визначенням положеннями частини другої статті 26 Закону обов`язкової сплати авансового внеску особою, на користь якої ухвалене судове рішення, як необхідної умови початку примусового виконання цього рішення органом державної виконавчої служби, покладено на цю особу фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень, що не гарантує доступу для кожної такої особи до вказаної системи, отже, не забезпечує в усіх випадках і за будь-яких умов повного та своєчасного виконання цього рішення, його обов`язковості. Конституційний Суд України зазначив, що держава має позитивний обов`язок забезпечувати виконання судового рішення, проте визначеним положеннями частини другої статті 26 Закону правовим регулюванням щодо обов`язкового авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, такий обов`язок держави перекладено на вказану особу, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_3 , що при спробі повторно пред`явити виконавчий лист (у період з 02 червня 2016 року по 15 травня 2019 року), останньому необхідно було сплатити авансовий внесок в розмірі 2 % від суми стягнення, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, що покладало на стягувача значний фінансовий тягар. Також колегія суддів враховує поганий стан здоров"я заявника, який є особою з інвалідністю другої групи внаслідок війни, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 від 24 травня 2018 року. Враховуючи гарантії, закріплені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 18 ЦПК України, зважаючи на поважність причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність поважних причин для його поновлення. Безпідставними є доводи апелянта про те, що оскаржувана ухвала прийнята судом за його відсутності, оскільки неявка учасників справи не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином колегія суддів вважає, що ухвала Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року є законною та обґрунтованою. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови - 18 серпня 2020 року. Головуючий Судді

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»