Постанова 4811 № 438/257/13-ц

Справа № 438/257/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т. Провадження № 22-ц/811/4194/19 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія: 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. за участі секретаря: Фейір К.О. з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справицивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бориславського міського суду від 22 листопада 2019 року за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Бориславського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області Заяць Олеся Володимирівна, ОСОБА_3 на постанову про накладення штрафу від 11.09.2019 року у виконавчому провадженні №53862128 від 28.04.2017 року, - ВСТАНОВИЛА: ухвалою Бориславського міського суду від 22 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Бориславського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області Заяць Олеся Володимирівна, ОСОБА_3 на постанову про накладення штрафу від 11.09.2019 року у виконавчому провадженні №53862128 від 28.04.2017 р.. Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що штраф за наявність заборгованості по сплаті аліментів має цивільно - правову природу. Його слід розглядати як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, який має допоміжний стосовно основного зобов`язання характер, яким в даному випадку виступає рішення суду про стягнення аліментів. Враховуючи, що штраф у цивільному праві за своєю правовою природою є забезпеченням своєчасного виконання обов`язків боржника, накладення такого штрафу за прострочення є одним із видів цивільно -правової відповідальності. Просить ухвалу Бориславського міського суду від 22 листопада 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено , що боржник ОСОБА_1 20 листопада 2019 року звернувся до суду із скаргою на постанову про накладення штрафу від 11 листопада 2019 року у виконавчому провадженні №53862128 від 28 квітня 2017 року, в якій він просив поновити строк на оскарження постанови про накладення штрафу від 11.09.2019 року у виконавчому провадженні №53862128 від 28.04.2017 року; визнати незаконною та протиправною дію державного виконавця Бориславського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області Заяць Олесі Володимирівни у виконавчому провадженні №53862128 від 28.04.2017, яка полягає у накладенні на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 60285,85 гривень за несплату заборгованості по аліментах протягом 6 років у виконавчому провадженні №53862128 від 28.04.2017; визнати незаконною та скасувати постанову від 11.09.2019 державного виконавця Бориславського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області Заяць Олесі Володимирівни про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 60285,85 гривень за несплату заборгованості по аліментах протягом 6 років у виконавчому провадженні №53862128 від 28.04.2017 року. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Згідно зі статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду) (далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Судом встановлено, що в межах виконавчого провадження №53862128 постановою державного виконавця від 11 вересня 2019 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 60 285, 85 грн. у зв`язку несплатою останнім аліментів. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З урахуванням вищенаведеного, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №682/3112/18 (14-580цс19). Враховуючи вищенаведене, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Бориславського міського суду від 22 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 17 серпня 2020 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.