Постанова 4801 № 130/2296/17

Справа № 130/2296/17 Провадження № 22-ц/801/1259/2020 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2020 рокуСправа № 130/2296/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів (повернення депозиту) за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Заярного А. М. від 09 серпня 2018 року (повний текст рішення складено 16 серпня 2018 року), - встановив: У вересні 2017 року позивача звернувся до суду з цим позовом, за яким просив визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) та стягнути на його користь заборгованість в сумі 134 427 грн 00 к., яка складається з: 50000 грн 00 к. суми вкладу, 40550 грн 30 к. процентів; 3398 грн 63 к. трьох процентів річних, 12100 грн 00 к. інфляційних витрат, а також 20000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 25 жовтня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладеного договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN1000738809265 тип вкладу «Стандарт на 6 місяців» у відділенні банку в м. Сімферополь по вул. Героїв Аджимушкая, 1 на суму 50000 грн 00 к. зі сплатою 17 процентів річних на строк до 25 квітня 2014 року включно, який підлягав автоматичному продовженню до одного року, якщо до закінчення строку дії вкладу вкладник не заявив про своє бажання забрати вклад. 25 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з листом щодо повернення вкладу та нарахованих процентів, а також надання копії договору, на що отримав відповідь про неможливість повернення суми коштів з депозитного рахунку у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. В подальшому він неодноразово звертався до відповідних органів для отримання суми банківського вкладу та нарахованих процентів відповідно до умов договору депозиту, але грошей за вкладом не отримав. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто на корить ОСОБА_1 заборгованість за депозитним вкладом № SAMDN 01000738809265 від 25 жовтня 2013 року, що утворилась станом на 25 вересня 2017 року і складається із: 50000 грн 00 к. суми вкладу (депозиту), 40550 грн 30 к. процентів, 3398 грн 63 к. трьох процентів річних,12100 грн 00 к. інфляційних витрат. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішення мотивовано тим, що факт укладення договору депозиту та внесення коштів за ним підтверджений заявою ОСОБА_1 № SAMDN 01000738809265 на оформлення вкладу «Стандарт на 6 місяців» та оригіналом квитанції за підписом касира ЕЦП AGR 000000049860578 Кримського відділення №82 від 25 жовтня 2013 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума вкладу, проценти за період з 25 березня 2013 року до 25 вересня 2017 року, інфляційні втрати та три проценти річних за весь період прострочення зобов`язання, відповідно до розрахунку ОСОБА_1 . У стягненні відшкодування моральної шкоди суд відмовив, тому що стаття 4 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює такий вид відповідальності за порушення прав споживачів лише у разі, якщо така шкода завдана внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону, або ця шкода заподіяна продукцією, яка є небезпечною для життя та здоров`я людей. Відхиляючи доводи відповідача про недоведеність позовних вимог та неможливість виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу, які укладались на території Автономної Республіки Крим через її тимчасову окупацію суд першої інстанції виходив із того, що договір був укладений із юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», яка зареєстрована у м. Дніпро, а тому припинення діяльності її філій чи структурних підрозділів не припиняє зобов`язань, в тому числі за договорами банківського вкладу (депозиту), що були укладені у філіях, які припинили свою діяльність. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати це рішення в частині, у якій позовні вимоги були задоволені та постановити у цій частині нове рішення про відмову у позові. В решті рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що заява на оформлення вкладу та квитанція про внесення грошових коштів на депозит не підтверджують наявність таких коштів після закінчення строку вкладу і не можуть бути доказом невиконання банком зобов`язання з повернення вкладу і процентів після закінчення строку договору. Суд безпідставно взяв до уваги як доказ знаходження коштів на рахунках банку копію виписки від 10 вересня 2014року та копію довідки від 20 травня 2014 року, оскільки ці документи не містять обов`язкових реквізитів ПАТ КБ «ПриватБанк», печатки банку, ці копії ніким не завірені. Крім того, позивач неправильно порахував суму річних за весь період прострочення зобов`язання, оскільки такий період з 25 червня 2015 року по 25 вересня 2017 року становить не 827 днів, а 824 дні, помилково нарахував проценти за користування кредитом після закінчення строку дії договору в розмірі, передбаченому договором, замість нарахування процентів у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу. Суд першої інстанції також безпідставно стягнув витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн 00 к., тому що у справі не має договору про надання такої допомоги та документів, які підтверджують сплату цієї суми позивачем. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю з огляду на таке. Суд установив, що 25 жовтня 2013 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу (депозиту) № SAMDN1000738809265, тип вкладу «Стандарт на 6 місяців» у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Сімферополь по вул. Героїв Аджимушкая, 1, на суму 50000 грн 00 к. зі сплатою 17 процентів річних на строк до 25 квітня 2014 року включно, який підлягав автоматичному продовженню до одного року, якщо до закінчення строку дії вкладу вкладник не заявив про своє бажання забрати вклад. На виконання умов договору того ж дня ОСОБА_1 вніс зазначену суму в касу відділення банку, що підтверджується квитанцією за підписом касира ЕЦП AGR 000000049860578. 25 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з листом щодо повернення вкладу та нарахованих процентів, а також надання копії договору, на що отримав відповідь про неможливість повернення суми коштів з депозитного рахунку у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. В подальшому він неодноразово звертався до відповідних органів для отримання суми банківського вкладу та нарахованих процентів відповідно до умов договору депозиту, але грошей за вкладом не отримав. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення). Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція),в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Судом першої інстанції встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджується копією квитанції про розміщення коштів у сумі 50000 грн 00 к. на депозитний рахунок № НОМЕР_1 . Оригінал заяви на оформлення вкладу «Стандарт на 6 місяців» та оригінал квитанції про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок містяться на а. с. 58, 59 у Т. 1 справи. 25 червня 2015 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак листом банку від 30 червня 2015 року йому було відмовлено в повернені коштів у зв`язку із припиненням діяльності українських банківських установ та їх підрозділів на території Криму. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанцією, яка містить всі необхідні реквізити, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, однак ця вимога ПАТ КБ «ПриватБанк» виконана не була, виходив з того, що сторонами дотримана письмова форма договору банківського вкладу та, керуючись статтями 625, 1059, 1060, 1061 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення внесених за договором коштів, інфляційних втрат та трьох процентів річних за час прострочення зобов`язання. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується із правовим висновком, викладеним зокрема у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц, а тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що позивачем не доведено факту наявності грошових коштів на рахунку. При цьому, хоча суд першої інстанції і послався на копію виписки від 10 вересня 2014року та копію довідки від 20 травня 2014 року, які ніким не завірені і не мають обов`язкових реквізитів банку, однак з урахуванням приписів статтей 12, 81 ЦПК України саме ПАТ КБ «ПриватБанк» мав довести факт зняття позивачем грошових коштів із депозитного рахунку після закінчення строку договору. Разом з тим не можна погодитись із висновком суду першої інстанції про період та розмір нарахування процентів за вкладом, з огляду на таке. У постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15 Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, оскільки договір банківського вкладу (депозиту), який підлягав автоматичному продовженню, якщо до закінчення строку дії вкладу вкладник не заявив про своє бажання забрати вклад, був припинений у зв`язку зі зверненням ОСОБА_1 до банку 25 червня 2015 року про повернення депозиту, то проценти у встановленому договором розмірі - 17 % річних повинні нараховуватись до 24 червня 2015 року. З 25 червня 2015 року по 25 вересня 2017 року проценти необхідно нараховувати у розмірі, визначеному Наказом Голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» № 07 від 05 січня 2004 року «Про затвердження і введення з 06 січня 2004 року нової редакції типових бланків договорів за послугами для фізичних осіб» по вкладах «до вимоги» в гривні, доларах США і Євро - 1,0 процент річних. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти, виходячи із такого розрахунку: - з 25 березня 2014 року (дата з якої позивачу припинено нарахування та виплата процентів) по 24 червня 2015 року, всього 457 днів, у розмірі 17 % річних, що становить 50000 грн 00 к. Х 17 % / 365 Х 457 = 10642 грн 47 к.; - з 25 червня 2015 року по 25 вересня 2017 року, всього 824 дні, у розмірі 1 % річних, що становить 50000 грн 00 к. Х 1 % / 365 Х 824 = 1128 грн 76 к. Суд першої інстанції також помилково розрахував кількість днів прострочення зобов`язання, за які нараховуються три проценти річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України - 827 днів, замість 824 дні, а отже сума процентів за прострочення грошового зобов`язання становить 50000 грн 00 к. Х 3 % / 365 Х 827 = 3043 грн 63 к. Щодо витрат на правничу допомогу адвоката, то апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про їх недоведеність та неспівмірність зі складністю справи, часом та обсягом послуг, наданих адвокатом, тому що на підтвердження таких витрат відповідно до приписів частини другої та третьої статті 137 ЦПК України адвокат Чоловський О. М. надав угоду № 50 про надання послуг адвоката у цій справі від 13 жовтня 2016 року із визначеною сумою оплати в розмірі 7000 грн 00 к., розрахунок витрат на надання правничої допомоги, яким містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також квитанцію про сплату зазначеної суми. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги ПААТ КБ «ПриватБанк» відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України не заявляло. Разом з тим, згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Звертаючись із позовом до суду ОСОБА_1 визначив ціну позову у розмірі 134427 грн 00 к. До стягнення з відповідача на його користь підлягає загальна сума - 76914 грн 86 к. (50000 грн 00 к. сума вкладу + 12100 грн 00 к. інфляційні втрати + 10642 грн 47 к. проценти, нараховані за час дії депозитного договору, + 1128 грн 76 к. проценти, нараховані після закінчення строку договору, + 3043 грн 63 к. три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання). Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4005 грн 17 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката (7000 грн. 00 к. / 134427 грн 00 к. Х 76914 грн 86 к.). З такого ж розрахунку необхідно виходити при обрахуванні суми судового збору, яка підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України (1600 грн 00 к. / 134427 грн 00 к. Х 76914 грн 86 к. = 915 грн 47 к.). Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 серпня 2018 року змінити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за депозитним вкладом № SAMDN 01000738809265 від 25 жовтня 2013 року, що утворилась станом на 25 вересня 2017 року у розмірі 76914 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот чотирнадцять) грн 86 к., з яких 50000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 к. сума вкладу, 12100 (дванадцять тисяч сто) грн 00 к. інфляційні втрати, 10642 (десять тисяч шістсот сорок дві) грн 47 к. проценти, нараховані за час дії депозитного договору, 1128 (одна тисяча сто двадцять вісім) грн 76 к. проценти, нараховані після закінчення строку договору, 3043 (три тисячі сорок три) грн 63 к. три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання); а також 5836 (п`ять тисяч вісімсот тридцять шість) грн 11 к. у відшкодування судових витрат, з яких: 915 (дев`ятсот п`ятнадцять) грн 47 к. витрати по сплаті судового збору, 4005 (чотири тисячі п`ять) грн 17 к. витрати на оплату правничої допомоги адвоката. У решті рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. С. Панасюк Судді О. Ю. Береговий Т. М. Шемета