Ухвала КЦС ВС № 369/7339/17

Ухвала 31 березня 2020 року місто Київ справа № 369/7339/17 провадження № 61-5589ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, стягнення нарахованих процентів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій, ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») суми інфляційний втрат у розмірі 46 979, 00 грн; трьох проценти річних від простроченої суми - 16 486, 35 грн; невиплачених відсотків за договором банківського вкладу від 17 квітня 2015 року № SАМDNWFD0070578475800 - 31 827, 32 грн; невиплачені відсотки за договором банківського вкладу від 15 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070572231801 - 102 666, 48 грн, неодержаного доходу (упущеної вигоди) - 52 459, 48 грн, а всього - 250 418, 63 грн. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 46 780, 00 грн, три проценти річних від простроченої суми - 15 329, 92 грн, невиплачені відсотки за договором банківського вкладу від 17 квітня 2015 року № SАМDNWFD0070578475800 - 29 601, 04 грн, невиплачені відсотки за договором банківського вкладу від 15 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070572231801 - 95 333, 16 грн, неодержаний дохід (упущена вигода) - 47 709, 75 грн. Здійснено розподіл судових витрат. Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2019 року доповнено рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року абзацом такого змісту: «Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 199, 60 грн, три проценти річних від простроченої суми у розмірі - 1 156, 43 грн, розмір невиплачених відсотків за договором банківського вкладу від 17 квітня 2015 року № SАМDNWFD0070578475800 - 2 226, 28 грн, розмір невиплачених відсотків за договором банківського вкладу від 15 квітня 2015 року № SAMDNWFD0070572231801 - 7 333, 32 грн, розмір неодержаних доходів (упущеної вигоди) - 4 749, 73 грн». Суд першої інстанції при вирішенні зазначеного спору врахував, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2015 року змінено кредитора за зазначеними договорами із ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , визнано право ОСОБА_1 на банківські вклади за цими правочинами. Також враховано, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 стягнуто банківські вклади у розмірі 200 000, 00 грн та 5 000, 00 дол. США, пеню у розмірі 10 000, 00 грн та 5 000, 00 грн. ОСОБА_1 21 грудня 2015 року повідомив ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну кредитора у зобов`язаннях відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2015 року; 23 грудня 2015 року направив заяву з вимогою повернення належних йому коштів, що розміщені на банківських рахунках в національній та іноземній валюті. Проте, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за банківськими вкладами не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, що є підставою для задоволення позову. Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмір 9 736, 40 грн та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 3 153, 31 грн, разом - 12 889, 71 грн. В іншій частині позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, проте, суд першої інстанції невірно визначив період їх нарахування та не врахував, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року набрало чинності 25 квітня 2017 року, тобто прострочення банком грошового зобов`язання почалося з 26 квітня 2017 року. Щодо вимог про стягнення невиплачених відсотків за договорами вкладу суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не надав докази тієї обставини, що проценти банком нараховано, проте не виплачено, а тому такі вимоги є недоведеними. Вимоги позову про відшкодування завданих позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди суд апеляційної інстанції також визнав недоведеними, оскільки надана позивачем копія листа іншого банку, у якому повідомлено щодо умов розміщення банківського вкладу та розмір відсотків, не є достатнім доказом на підтвердження реальної можливості розміщення позивачем вкладу в іншій банківській установі. ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 19 березня 2020 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову, ухвали в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених вимоги, в іншій частинні рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справа є Верховний Суд. Згідно із частини першої статті 391 ЦПК України касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. ІІІ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню. Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначної (справа незначної складності) Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позовні вимоги ОСОБА_1 пред`явлено на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102, 00 грн. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних, невиплачених відсотків, упущеної вигоди. Ціна позову у справі складає 250 418, 63 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102, 00 грн х 250 = 525 500, 00 грн). Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа із зазначеним предметом спору не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Ураховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 5 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. Правова проблема, що вирішувалася судами у цій справі, не становила для них значної складності. Урахувавши усі обставини цієї справи, Суд визнає, що ця справа є такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто за визначенням є малозначною справою). Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у касаційній скарзі зазначило, що справа є малозначною, проте для банку має виняткове значення. Такі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки не мають належного обґрунтування. Отже, заявником неналежно обґрунтовано в чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом. Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95). З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 5 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів, стягнення нарахованих процентів за договором банківського вкладу та штрафних санкцій, за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Погрібний А. С. Олійник В. В. Яремко