Постанова 4808 № 343/532/20

Справа № 343/532/20 Провадження № 22-ц/4808/863/20 Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючої Пнівчук О.В. суддів: Томин О.О., Ясеновенко Л.В. з участю секретаря Турів О.М., розглянувши у відкритому судовому засідання справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 27 квітня 2020 року, в складі судді Лицура І.М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Свої вимоги мотивувала тим, що з відповідачем ОСОБА_1 перебувала в шлюбі, який зареєстрований 09 лютого 2010 року Мельнице-Подільською селищною радою Борщівського району Тернопільської області, актовий запис №3. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач посилаючись на те, що спільне життя з відповідачем не склалось, у них виявились різні погляди на життя та сімейні відносини, шлюб носить формальний характер, подальше спільне життя з відповідачем є неможливе, просила шлюб розірвати, сина ОСОБА_5 залишити на проживанні з нею. Рішенням Долинського районного суду від 27 квітня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 09 лютого 2010 року в Мельнице-Подільській селищній раді Борщівського району Тернопільської області за №3, розірвано. Неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на проживанні з матір`ю - ОСОБА_3 . Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права. Зазначила, що рішення Долинського районного суду від 27 квітня 2020 року в частині задоволення вимоги щодо розірвання шлюбу між сторонами є законним і в цій частині її довіритель його не оскаржує. Що стосується вимоги про залишення дитини проживати з матір`ю, то така вимога на думку представника апелянта, є незаконною і такою, яка підлягає розгляду судом. Зазначила, що чинним сімейним законодавством не передбачено право позивача на залишення дитини на проживанні з нею, а тільки закріплює право батьків на визначення місця проживання дитини, а тому на думку представника апелянта, позивач повинна була звернутись з вимого про визначення місця проживання дитини з нею, а не про залишення дитини з нею. Суд першої інстанції не дослідив чи існував між сторонами спір щодо визначення місця проживання дитини, і у випадку відсутності такого спору, справа підлягала б закриттю у порядку п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України. Представник апелянта зазначила, що її довірителю не було відомо, які саме позовні вимоги ставить позивач, оскільки ухвалу про відкриття провадження він не отримував, про розгляд даної справи дізнався з офіційного сайту судової влади України, де було зазначено про розгляд справи про розірвання шлюбу, а тому відповідач з метою не затягувати розгляд справи про розірвання шлюбу, вирішив визнати таку позовну вимогу, не знаючи що позивач зазначила ще одну позовну вимогу, а саме залишити дитину проживати з нею. В заяві про визнання позову відповідачем ОСОБА_1 чітко вказано, що ним визнається вимога лише щодо розірвання шлюбу. Також, на думку представника апелянта, до участі в справі не було залучено орган опіки та піклування, який мав дати висновок щодо доцільності проживання дитини з матір`ю. Судом не було враховано вимоги ч.4 ст.19 СК України, яка передбачає, що при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Судом не враховано думку дитини, судом першої інстанції взагалі не досліджувалось дане питання. Представник апелянта вважає, що суд першої інстанції не дослідив питання доцільності розгляду двох позовних вимог, заявлених позивачем в одному провадженні і в супереч ч.6 ст.188 ЦПК України не роз`єднав позовні вимоги, виділивши одну з об`єднаних вимог в самостійне провадження. Позивачкою також не було сплачено судовий збір за вимогу про залишення дитини на проживанні з нею. Представник апелянта просила рішення суду в частині залишення дитини на проживанні з матір`ю скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 зазначила, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Відповідач повністю визнав позов, проти задоволення його не заперечував, про що особисто розписався у заяві про визнання позову. У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що сторони на протязі двох років проживають окремо, подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін, а тому шлюб між сторонами слід розірвати, а неповнолітнього сина ОСОБА_5 залишити на проживанні з матір`ю. З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони 09 лютого 2010 року зареєстрували шлюб у Мельнице-Подільській селищній раді Борщівського району Тернопільської області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №3. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 від 20.08.2013 року, видане Малотур`янською сільською радою Долинського району Івано-Франківській області (а.с. 7). Згідно довідки про склад сім`ї, виданою виконавчим комітетом Тростянецької сільської ради №168 від 05.03.2020 року малолітній син сторін ОСОБА_5 проживає разом з матір`ю, позивачкою по справі ОСОБА_3 . Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного Кодексу. Згідно з вимогами ст. 112 СК України, при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Так, згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що подальше подружнє життя суперечитиме інтересам сторін, а тому збереження сім`ї є неможливим. Як вбачається з матеріалів справи, пред`являючи позов про розірвання шлюбу, ОСОБА_3 також просила неповнолітнього сина, ОСОБА_4 залишити на проживанні з нею, а також не змінювати прізвище ОСОБА_1 . Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, які стосувалися виключно правовідносин щодо розірвання шлюбу, і фактично вирішив спір про місце проживання неповнолітньої дитини, не заслуговують на увагу. Позивачем заявлялась вимога про залишення проживання малолітнього сина сторін із матір`ю, а не вимога про встановлення місця проживання неповнолітньої дитини. Проживання дитини з матір`ю не позбавляє батька приймати участь у вихованні та розвитку дитини. Згідно з частиною 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Відповідно до статті 19 СК України під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Водночас місцевим судом під час розгляду цієї справи не вирішувалось питання про визначення місця проживання дитини. Згідно заяви ОСОБА_1 про визнання позову, відповідач повністю визнав заявлені до нього позовні вимоги, а саме не заперечив проти розірвання шлюбу, просив суд не надавати строк на примирення, а також зазначив, що після розірвання шлюбу не будуть порушені його особисті та майнові права, а також права дитини. За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Матеріали справи не містять доказів про наявність такого спору між сторонами станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції. ОСОБА_1 не подавав до місцевого суду своїх заперечень щодо проживання спільної дитини разом із матір`ю, апеляційна скарга, подана ним на рішення місцевого суду, доказів наявності спору щодо питання про залишення проживання дитини з матір`ю також не містить. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15 січня 2020 року справа № 200/952/18 провадження № 61-14859св19. Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, ґрунтується принципах справедливості, добросовісності та розумності, доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду не спростовують, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-383, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 27 квітня 2020 року без зміни. Постанова набирає законної сили з часу її прийняття, однак може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 18 серпня 2020 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: О.О. Томин Л.В. Ясеновенко