Постанова 4808 № 344/21751/19

Справа № 344/21751/19 Провадження № 22-ц/4808/1019/20 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О. секретаря Маслей А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2020 року, вскладі судді Бородовського С.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, який вони уклали 15 жовтня 1994 року та від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що спільне життя з відповідачем не склалося, у них різні погляди на сімейне життя, втратили взаєморозуміння, через що відносини між ними змінилися в гіршу сторону. Позивач, посилаючись на те, що шлюбні відносини з відповідачем припинено, примирення між ними є неможливим, шлюб суперечить її інтересам просила розірвати шлюб, її прізвище змінити на дошлюбне « ОСОБА_4 », сина залишити на проживання з нею. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2020 року позов задоволено, розірвано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15.10.1994 року, актовий запис №12, визначено юридичне місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем проживання матері, прізвище позивача « ОСОБА_6 » змінено на дошлюбне « ОСОБА_4 ». Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що повістку про виклик до суду на 14:00 год. 08.07.2020 року, яку суд направив на його адресу, відповідач не отримував, судовий розгляд проведено без його участі. Вважає, що судом безпідставно не вжито заходів примирення подружжя, зважаючи та те, що він заперечував щодо розірвання шлюбу і мав намір подати до суду клопотання про вжиття заходів для примирення подружжя. Апелянт вказує, що суд не вирішуючи клопотань, всупереч ст. 83 ЦПК України, безпідставно взяв до уваги наданий позивачем терміновий припис стосовно кривдника серії АА №122862 від 23.04.2020 року та витяг з ЄДРД. Також судом не вирішено питання розподілу судових витрат. Просить рішення суду скасувати, вжити заходи щодо примирення подружжя шляхом зупинення розгляду справи і призначення подружжю строку для примирення, який не може перевищувати шести місяців, після закінчення строку для примирення ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про розірвання шлюбу відмовити. У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги з наведених у ній мотивів. Позивачка ОСОБА_2 заперечила доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам. Суд першої інстанції задовольняючи позов виходив з того, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 уклали шлюб, який зареєстровано 15.10.1994 року, актовий запис № 12, після укладення шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_6 » відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу Серія НОМЕР_1 (а.с. 5). За час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 29.06.2006 року. Відповідно до частини першої статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них. Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Згідно з ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Судом встановлено, що сторони проживають в одній квартирі, неповнолітній син ОСОБА_3 2006 року народження виявив бажання залишитися проживати з матір`ю. Зважаючи на те, що шлюб між сторонами носить формальний характер, подружні відносини між ними припинено, подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим та буде суперечити інтересам позивачки, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_8 про розірвання шлюбу. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального та процесуального права не вжив заходів щодо примирення сторін є необґрунтованими, виходячи з наступного. За змістом статті 111 СК України заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Крім того, пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов`язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. При цьому, колегія суддів враховує, що позов про розірвання шлюбу подано до суду у грудні 2019 року, провадження у справі відкрито 12 грудня 2019 року, рішення про розірвання шлюбу ухвалено 08 липня 2020 року, тобто через сім місяців після відкриття провадження у справі. У вказаний період часу сторони проживали в одній квартирі, ОСОБА_1 мав можливість вживати заходів щодо примирення із ОСОБА_2 , натомість як вбачається з матеріалів справи відносини між сторонами у вказаний період погіршилися. Так, згідно наданого позивачкою термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №122862 від 23.04.2020 року - 23 квітня 2020 року відповідач ОСОБА_1 за місцем проживання в АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_8 домашнє насильство (а.с.32). Крім того, згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань ОСОБА_2 звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме 18.03.2020 року в ході конфлікту між нею та її чоловіком ОСОБА_1 , вона отримала тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин голови (а.с.33). За таких обставин, висновок суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило інтересам позивачки, а відмова суду у розірванні шлюбу могла б свідчити про примушування ОСОБА_2 до шлюбу проти її волі. Посилання апелянта на те, що він не був повідомлений про розгляд справи 08.07.2020 року не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи наявна розписка про виклик відповідача у судове засідання призначене на 14:10 год. 08.07.2020 року (а.с. 24), крім того, ОСОБА_1 будучи присутнім у судовому засіданні в апеляційній інстанції не представив суду будь-яких доказів на підтвердження його заперечень щодо обґрунтованості вимог позивачки про розірвання шлюбу. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 08 липня 2020 року без зміни. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 жовтня 2020 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин