Постанова 4822 № 715/316/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 серпня 2020 року м. Чернівці справа № 715/316/18 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І. Н. суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б., секретар: Собчук І.Ю., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу - Тимофтій Леся Миколаївна, Чагорська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Цуренка В.А., дата складання повного тексту рішення 13 березня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Тимофтій Л. М. та Чагорська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, про визнання заповіту недійсним. Посилалась на те, що 13 червня 2013 року батько позивача ОСОБА_4 склав заповіт, яким належну йому земельну ділянку площею 0,51 га, розташовану на території Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, заповідав ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках кожному, а все інше майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_1 . Вказаний заповіт посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №

906. Після смерті ОСОБА_4 позивачу стало відомо про наявність іншого заповіту батька від 25 січня 2016 року, відповідно до якого спадкодавець заповідав Провадження №22-ц/822/592/20 Категорія 39 усе своє майно відповідачу ОСОБА_2 . Зазначений заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Загарюк І. Д. Позивач вказує на те, що зазначений заповіт необхідно визнати недійсним, оскільки він не відповідає внутрішній волі ОСОБА_4 : на час складення оспорюваного заповіту йому виповнилося 85 років, у нього розвивався віковий склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій, в зв`язку з чим він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, підпис та надпис від імені ОСОБА_4 в оспорюваному заповіті значно відрізняються від дійсного підпису та почерку спадкодавця, що свідчить про те, що такі надпис та підпис виконані іншою особою. Позивач просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 25 січня 2016 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області Загарюк І. Д. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Посилається на його незаконність та необґрунтованість, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначала, що висновок суду про те, що ОСОБА_4 не страждав на психічні захворювання є помилковим, оскільки відповідно до довідки Чернівецької обласної психіатричної лікарні від 18 травня 2018 року йому було встановлено діагноз легке мнестичне (пам`яті) зниження інтелекту - легкого ступеню, дисцикуляторна енцефалопатія з агресією, гіпертонічна хвороба ІІ ступеню, емоційно-побічні реакції, у зв`язку з чим призначено лікування. Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги клопотання про допит свідка ОСОБА_7 , яка могла б засвідчити факт стану психічного здоров`я ОСОБА_4 , а також підтвердити, що позивач допомагала та доглядала батька протягом останніх років його життя, тим самим дійшовши неправомірного висновку щодо фактичних обставин справи та надавши неправильну оцінку доказам по справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Постановою апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року - без змін. Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції посилався на те, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що оспорюваний заповіт не відповідав дійсній волі ОСОБА_4 , а також того, що підпис в заповіті не належить спадкодавцю. Зокрема, суд першої інстанцій вважав недоведеною ту обставину, що спадкодавець на час складення оспорюваного заповіту перебував у стані психічного розладу, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції з тих підстав, що вони зроблені з порушенням норм процесуального закону. Так, судом вірно встановлено, що ОСОБА_4 був батьком позивача ОСОБА_1 та дідом відповідача ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_4 склав три заповіти, останній з яких посвідчено 25 січня 2016 року. Відповідно до заповіту від 25 січня 2016 року ОСОБА_4 усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті й на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області зі слів ОСОБА_4 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноруч підписаний ним. Особу ОСОБА_4 встановлено, дієздатність перевірено. Заповіт ОСОБА_4 від 25 січня 2016 року зареєстровано в Спадковому реєстрі за № 4 (а. с. 9). Відповідно до довідки Чагорської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 16 березня 2018 року № 415 ОСОБА_2 проживає без реєстрації в господарстві дідуся ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 з січня 2016 року до теперішнього часу (а. с. 39). Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області від 15 березня 2018 року № 03-14/1490 мати відповідача ОСОБА_8 перебувала на обліку та доглядала за ОСОБА_4 як за особою похилого віку з 06 березня 2013 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 38). ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 85 років ОСОБА_4 помер (а. с. 34). Під час розгляду справи судом першої інстанції призначалося дві судові експертизи, а саме: посмертну судово-психіатричну та судову почеркознавчу, однак відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №338 від 12.09.2018 року, вказується, що дати категоричну відповідь на питання чи страждав ОСОБА_4 на час укладання заповіту 25.01.2016 року на психіатричний розлад та чи усвідомлював значення своїх дій та чи міг керувати ними, не представляється можливим. З метою з`ясування обставини належності підпису в оспорюваному заповіті ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Зазначену експертизу не було проведено в зв`язку з відсутністю правових підстав для її виконання визначеною судом експертною установою (а.с.183). У зв`язку з цим судом першої інстанції ухвалою від 18.02.2019 року було відновлено провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13.03.2019 року, про що було повідомлено учасників процесу, зокрема позивача ОСОБА_1 (а.с.186, 190). Про те, остання відмовилася від одержання повістки про виклик до суду (а.с.189), що в силу ч.9 ст.130 ЦПК України визначає її обізнаність та належне повідомлення. Про те, відмова від одержання повістки засвідчена відділенням зв`язку лише 26.03.2019 року, про що не могло бути відомо суду на час ухвалення 13.03.2019 рішення по суті спору, отже підтверджує обґрунтування апеляційної скарги в частині відсутності у суду відомостей щодо належного повідомлення позивача. Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Таким чином, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового в межах вимог та доводів сторін, підтверджених належними та допустимими доказами. Обґрунтування позовних вимог зводиться до двох взаємовиключних підстав для визнання заповіту недійсним: за правилами ч.1 ст.215 й ч.3 ст.203 ЦК України з підстав відсутності внутрішньої волі особи, яка укладає заповіт, з відповідним наслідками, передбаченими ч.2 ст.1257 ЦК України, та ч.1 ст.225 ЦК України. Частина 1 ст. 55 Конституції України гарантує кожному громадянину право на оскарження в суді рішень. За змістом ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За змістом ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Можливість захисту порушеного права у справі, за яким звернувся позивач, залежить від встановлення судом належного способу та можливості їх відновлення, а також встановлення психічного стану особи на час оспорюваного заповіту й належності підпису заповідачу ОСОБА_4 , що є обставинами, які мають значення для правильного вирішення спору. Щодо обставин, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Крім, того частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи. За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу. Крім того, в силу п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: психічний стан особи. Як вбачається із висновків судово-психіатричного експерта №338 від 12.09.2018 року, категорично встановити наявність психічного розладу та дати відповідь, чи усвідомлював значення своїх дій й міг керувати ними ОСОБА_4 на час підписання заповіту 25.01.2016 року не представилось можливим. Отже, твердження позивача, що психічний стан ОСОБА_4 унеможливлював йому віддавати звіт своїм діям та керувати ними є недоведеними, зводяться до припущень, а покази свідків на предмет встановлення такого є недопустимими доказами, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог на підставі таких обґрунтувань. Далі, судом першої інстанції залишилася не виконаною ухвала про призначення судово-почеркознавчої експертизи від 18.12.2018 року за клопотанням позивача. Усуваючи вказані Верховним судом у постанові по цій справі від 20.05.2020 року процесуальні недоліки, які з отриманням її копії стали відомі стороні позивача, та вирішуючи можливість її проведення в іншій установі апеляційний суд виходить з наступного. Частиною 3 ст. 103 ЦПК України встановлено, що при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Як вбачається з неодноразових клопотань про призначення судово-почеркознавчої експертизи від імені заявника в особі адвоката Г.Якубовської стороною позивача було вказано експерту установу, з якою погодилися сторони й визначив районний суд: Чернівецька філія судової незалежної експертизи України. Про те, як виявилося згодом з листа № 179 від 13.02.2019 року (а.с.183), остання не наділена правом на проведення такого виду судових експертиз. Враховуючи вимоги ч.3 ст.103 ЦПК України право вибору експерта або експертної установи належить сторонам, і лише при відсутності згоди у встановлений судом строк - з урахуванням обставин справи визначається судом. Відповідно до ч. 1-2 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Згідно з ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Повісткою-повідомлення сторони належним чином повідомлялися про перегляд оскаржуваного судового рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 17.08.2020 року о 11.30 годин (а.с.170), яка була отримана також ОСОБА_3 05.08.2020 року (представництво згідно договору та ордеру) (т.2 а.с.173, т.1 а.с.208-210а). Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно ч.4 ст. 64 ЦПК України припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви. Відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Таким чином, неявка в судове засідання належним чином повідомленого позивача та його представника, відомості щодо яких про зміну адреси листування чи припинення повноважень до суду не надходили, свідчить про відсутність бажання скористатися своїми процесуальними правами, зокрема розгляду раніше заявленого клопотання про призначення експертизи на предмет доведення обґрунтованості вимог. Апеляційний суд позбавлений самостійно визначити експерта або експертну установу, оскільки такі наслідки можливі за відсутності узгодженості між сторонами у встановлений судом строк, а також впливають на права заявника в частині розміру оплати таких послуг. Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№ 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» було констатовано, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З огляду на викладене, апеляційний суд обмежений поведінкою заявника (позивача) лише дослідженням доказів, які подавалися сторонами на предмет доведеності своїх вимог чи заперечень, та виходить з того, що стороною позивача не доведено, що підпис в оспорюваному заповіті виконаний не ОСОБА_4 , а доводи позовної заяви є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи належить підпис спадкодавцю, який вчинений у заповіті саме йому. У зв`язку з недоведеністю вимог відсутні підстави для дослідження апеляційним судом можливості обраного способу захисту порушеного права. Таким чином, відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України апеляційний суд приходить до висновку про скасування рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених мотивів. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 13 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу - Тимофтій Леся Миколаївна, Чагорська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області про визнання заповіту недійсним - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий І.Н. Лисак Судді: А.І. Владичан І.Б. Перепелюк