Постанова 4805 № 2-119/12

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №2-119/12 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І. Категорія 84 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №2-119/12 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Корольовського відділу Державної виконавчої служби м. Житомира Головного територіального управління юстиції в Житомирській області, правонаступником якого є Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира, постановлену 20 травня 2020 року суддею Драчем Ю.І. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив: визнати бездіяльність Корольовського відділу Державної виконавчої служби м.Житомира Головного територіального управління юстиції в Житомирській області (далі - Відділ) при виконанні дій за АСВП 35977217 «Про стягнення з нього на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступник ПАТ «Кристалбанк») заборгованості з початку 2013 року по день подання скарги - неправомірною; зобов`язати Відділ негайно виконати підготовку та реалізацію майна, а саме - нежитлового приміщення 193 кв.м по АДРЕСА_1 , згідно чинного законодавства, але не триваліше тридцяти днів з моменту прийняття рішення та набуття ним законної сили. Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 20 травня 2020 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про задоволення його скарги. На його думку, висновок суду про те, що відсутність у нього, як боржника, зареєстрованого права власності на нежитлове приміщення 193 кв.м, по АДРЕСА_1 , унеможливлює здійснення виконавчих дій з реалізації даного нерухомого майна, суперечить висновкам перевірки Міністерства юстиції України, які викладені у постанові №1/18.22/3.1/2020 від 04.02.2020 та містяться у матеріалах справи. Зокрема, судом при вирішенні його скарги не враховано, що державним виконавцем не дотримано вимог абзацу 2 частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», яким визначено, що у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Проте таких дій виконавцем вчинено не було, а опис вищевказаного нерухомого майна зроблено лише 17.07.2018, незважаючи на те, що виконавче провадження відкрито у 2013 році. Бездіяльність державного виконавця призвела до того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2009 року і на даний час безпідставно користуються належними йому приміщеннями, де здійснюють підприємницьку діяльність без його згоди, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25.07.2012 про стягнення з нього та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором залишається не виконаним. Заслухавши пояснення учасників представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , представника державної виконавчої служби - Міллера О.В., перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Відділі перебуває зведене виконавче провадження №53890823 від 05.05.2017 про стягнення з ОСОБА_1 на користь юридичних осіб заборгованості на загальну суму 4 617 386,29 грн. Зокрема, у складі зведеного виконавчого провадження на виконанні перебуває виконавче провадження №35977217 з виконання виконавчого листа №2-119/12, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 18.12.2012 на підставі рішення цього суду від 25.07.2012, зміненого рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 26.11.2012, про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль» заборгованості по кредитному договору №014/0911/82/116599 від 22.08.2007 в розмірі 120583,46 доларів США, що еквівалентно 955684,21 грн. 18.01.2013 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №35977217. Цього ж числа державним виконавцем з метою забезпечення виконання рішення суду накладено арешт на все майно, що належить боржнику та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 95398) та Державного реєстру обтяжень рухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 13494343). В межах даного виконавчого провадження вчинялися інші дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду. У відповідності до положень ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 послався на те, що бездіяльність державної виконавчої служби під час виконання виконавчого листа №2-119/12, боржником за яким він є, виразилась у не здійсненні дій з реалізації належного йому нерухомого майна (нежитлового приміщення загальною площею 193 кв.м на першому та другому поверсі, яке прибудоване до житлового будинку АДРЕСА_1 ) в рахунок погашення боргу перед стягувачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Кристалбанк». Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції вважав безпідставними доводи скаржника стосовно обов`язку державного виконавця здійснити звернення стягнення на належне боржнику нежитлове приміщення площею 193 кв.м по АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості перед стягувачем ПАТ «Кристалбанк». Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи таке. Згідно ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закону) заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до вимог ч. ч.1, 2 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. За змістом абзацу 2 частини 4 статті 50 Закону у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Разом з тим, ОСОБА_1 не надав правовстановлюючий документ про право власності на нежитлове приміщення площею 193 кв.м по АДРЕСА_1 та не довів, що він є власником цього нерухомого майна, але не зареєстрував своє право у визначеному законом порядку. Отже підстав для застосування положень абзацу 2 частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця не було, а тому посилання на бездіяльність державного виконавця в частині не реалізації цього майна є безпідставними. Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 20 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 17 серпня 2020 року