Постанова 4852 № 280/6352/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 серпня 2020 року м. Дніпросправа № 280/6352/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2020 ( суддя першої інстанції Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі №280/6352/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Запорізькій області з позовом, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.08.2019 року №Ф-105211-56 на суму 15 337,08 грн. Крім того, просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що оскаржуваною вимогою відповідач вимагає від позивача сплатити єдиний внесок у розмірі 15 337,08 грн. Позивач зазначає, що з моменту реєстрації у якості фізичної особи підприємця не здійснює господарську діяльність та не подає податкову звітність, а тому вважає, що знятий з податкового обліку. Крім того зазначає, що будь-яких перевірок відносно нього контролюючим органом не проводилось, а самостійне визначення податковим органом сум єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи суперечить чинному законодавству. Також вказує про порушення строку формування та направлення спірної вимоги, що призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 березня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі позивач підтримав обставини викладені в позовній заяві, додатково зазначив, що база оподаткування, як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, регламентується виключно Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», при цьому, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому у податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка зареєстрована фізичною особою - підприємцем, до органів доходів і зборів за результатами календарного року. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , як особа яка зареєстрована фізичною особою підприємцем з 18.01.2018 року, повинен був обчислювати суму єдиного внеску помісячно в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток), та з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, і сплатити її до 1 травня наступного року за звітним, а тому, позивачем занижено суму доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок за перевіяємий період, тому ГУ ДФС у Запорізькій області правомірно винесено спірну вимогу. У зв`язку з невиконанням позивачем обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 №Ф-105211-56 у сумі 15337,08 грн., яка включає нарахування за 2018 рік ІІ квартали 2019 року. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в ГУДФС у Запорізькій області з 18.01.2018 року, є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Станом на 15.08.2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-105211-56, відповідно до якої станом на 31.07.2019 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 15 337,08 грн. Вимогу позивачем отримано 01.04.2019року. Фактично спірну вимогу отримано уповноваженим представником позивача 10.12.2019року. Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , а саме: з терміном сплати 19.04.2018року в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року); з терміном сплати 19.07.2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року); з терміном сплати 19.10.2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року); з терміном сплати 21.01.2019року в сумі 2457,18 грн (IV квартал 2018 року); з терміном сплати 19.04.2019 року в сумі 2754,18 грн (I квартал 2019 року); з терміном сплати 19.07.2019 року в сумі 2754,18 грн (IІ квартал 2019 року). Вважаючи свої права порушеними, а дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 18.01.2018року, а запис про припинення підприємницької діяльності внесено 27.11.2019року. Отже, до 27.11.2019 року у позивача наявний обов`язок нарахування та сплати єдиного соціального внеску, навіть за відсутності отриманого доходу від підприємницької діяльності та її фактичного нездійснення. Також суд відхилив доводи позивача про те, що несвоєчасне направлення контролюючим органом спірної вимоги поклало на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску, оскільки обов`язок сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу виник у позивача не у зв`язку з прийняттям оскаржуваної вимоги, а в силу вимог закону, а тому є передбачуваним наслідком правозастосування та не може бути визнаний надмірним тягарем. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи. Нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» року (далі - Закон України №2464; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно із п. 2 ст. 1 Закону України №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною другою статті 2 Закону України №2464 визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. На підставі п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI). Доводи позивача-апелянта що, на його думку, в разі не подання ним податкової звітності у зв`язку з нездійсненням підприємницької діяльності він знятий з податкового обліку, суд відхиляє як необґрунтовані та зазначає наступне. Згідно з п. 65.10.8 ст. 65 Податкового кодексу України, внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування. Державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання. Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2464-VI органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом. Згідно з п. 4. ст. 5 вказаного Закону обов`язки платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» або з початку провадження відповідної діяльності. Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція №449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449). Отже, лише ті фізичні особи, які зареєстровані відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» є платники єдиного внеску та зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок. Позивач не надав судам першої та апеляційної інстанцій будь-яких доказів припинення ним статусу фізичної особи-підприємця або доказів того, що позивачем порушувалося питання про скасування державної реєстрації його як суб`єкта підприємницької діяльності, та в матеріалах справи такі докази відсутні. При цьому, у відповідності до пункту 13 розділу VII Інструкції та частини 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Щодо доводів позивача про те, що контролюючим органом не проводилося жодних податкових перевірок, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 14 Закону №2464 органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону, а відповідно до ст.25 цього ж Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно із вимогами п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Із зазначеного вбачається, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 11.09.2018 року у справі №826/11623/16. Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач оскаржує вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) на суму, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, 321, 322,325,329 КАС України, колегія суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2020 в адміністративній справі №280/6352/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова складена в повному обсязі 14.08.2020 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва