Постанова 4873 № 910/17048/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" червня 2020 р. Справа№ 910/17048/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Михальської Ю.Б. при секретарі судового засідання Припутніцькій Ю.В. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 25.06.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/17048/17 (суддя Босий В.П.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» до Дочірнього підприємства «Край Проперті» (відповідач - 1) Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» (відповідач - 2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт» (третя особа - 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (третя особа - 2), Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Прометей» (третя особа - 3) про стягнення 44 371 014, 76 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 159 188 722, 84 грн., а також 445 927 447, 65 грн. пені, що разом становить 1 605 116 170, 49 грн. В судовому засіданні 25.06.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Публічне акціонерне товариство «Сбербанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Край Проперті», Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» про стягнення 44 371 014, 76 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 159 188 722, 84 грн., а також 445 927 447, 65 грн. пені, що разом становить 1 605 116 170, 49 грн. ПАТ «Сбербанк» просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 67 586 590,25 дол. США за двома кредитними договорами: 1) договором про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, укладеним між ПАТ «Сбербанк» та відповідачем-1, у сумі 61 193 596,87 доларів США, з яких: заборгованість за кредитною лінією у сумі 50 167 000,00 доларів США; проценти у сумі 10 901 770,52 доларів США; комісії у сумі 124 826,35 доларів США; 2) договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, укладеним між ПАТ «Сбербанк» та відповідачем-1, у сумі 6 392 993,38 доларів США, з яких: заборгованість за кредитною лінією у сумі 5 000 000,00 доларів США; проценти у сумі 1 392 993,38 доларів США. Вимоги щодо солідарного стягнення заборгованості за вказаними кредитними договорами з відповідача-2 ґрунтуються на укладеному між ПАТ «Сбербанк» та ПАТ «Універсам №16» договорі поруки від 22.09.2015. 20.04.2018 представником ПАТ «Сбербанк» подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач вказує, що кредитна заборгованість відповідача-1 була зменшена за рахунок прийняття іпотечного майна у власність банку у позасудовому порядку, а також набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/16205/17 про стягнення з ДП «Край Проперті» на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості у розмірі 100 000,00 дол. США за договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011. З урахуванням викладеного, позивач у поданій заяві про зменшення розміру позовних вимог просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 у розмірі 44 371 014, 76 дол. США, а також 445 927 447, 65 грн. пені. Вказана заява була прийнята судом для подальшого розгляду, а розгляд справи з 17.05.2018 відбувався з урахуванням нової ціни позову. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/17048/17 позов задоволено. Стягнуто солідарно з Дочірнього підприємства «Край Проперті» та Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та за договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн., з яких: - за договором про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією у розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості у розмірі 353 215 395,44 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 48 547 659,94 грн., пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 1 865 588,72 грн.; - за договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією у розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією у розмірі 35 952 477,16 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 6 345 326,39 грн. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Край Проперті» на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» 120 000,00 грн. судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Універсам № 16» на користь Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» 120 000,00 грн. судового збору. Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство «Край Проперті» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуваням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи. Доводи ДП «Край Проперті», викладені в апеляційній скарзі: - судом не досліджувалось та не з`ясовувалось питання щодо надання первинних документів на підтвердження заборгованості та безпідставно в обґрунтування рішення покладено неналежні докази у справі, оскільки виписки по особовим рахункам не є первинними документами та не підтверджують дійсний розмір заборгованості, а «розрахунок заборгованості», наданий АТ «Сбербанк», є лише відображенням набору цифр, з якого неможливо визначити обґрунтованість розрахунку суми заборгованості; - суд не перевірив і не надав оцінку фактичним обставинам справи щодо правомірності нарахування заборгованості за підвищеною процентною ставкою, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження правомірності зміни процентної ставки, яка збільшувалась 30 разів з 8,9136% до 13,78% (як вказано Банком у розрахунку заборгованості), а відтак, оскільки збільшення банком процентної ставки здійснено з порушенням діючого законодавства та умов укладеного договору, так як банком не надано належних доказів того, що позичальникові було направлено повідомлення про зміну розміру процентної ставки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість розрахунку банку та неправильно застосував ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України; - суд дійшов помилкового висновку щодо правомірного нарахування позивачем процентів за користування кредитом за період з 01.04.2017 по 09.04.2018 поза межами строку кредитування та неправильно застосував положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12; - судом прийнято до уваги вартість предметів іпотеки, яка вказана у неналежних та недопустимих доказах, оскільки висновок вартості оцінки майна є лише складовою частиною звіту про оцінку майна, який АТ «Сбербанк» не надано та в матеріалах справи відсутній; - судом не враховано, що ринкова вартість предметів іпотеки є спірною, оскільки вартість майна, за якою АТ «Сбербанк» зазначає що ним звернуто стягнення на 71 предмет іпотеки, вдвічі відрізняється від вартості майна, визначеної на підставі оцінки та узгодженої сторонами в іпотечних договорах, та відповідно до ст. 99 ГПК України має визначатись виключно на підставі висновку судового експерта, оскільки обставини, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; - судом в порушення вимог ч. 8 ст. 80 ГПК України безпідставно прийнято висновки суб`єктів оціночної діяльності про вартість об`єктів оцінки у якості доказів, які подані поза строками подання доказів та без обґрунтування поважності причин їх подання поза встановленими строками; - судом неправильно застосовано ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та не враховано, що основне зобов`язання за Договором про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та Договором про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 є припиненими на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для відмови у позові, та не враховано правові висновки Верховного Суду з зазначеного питання; - розгляд справи відбувався неповноважним складом суду, утвореним не відповідно до закону, оскільки порушено порядок здійснення автоматизованого розподілу справи, що у відповідності до ст. 35 ГПК України є безумовною підставою для відводу судді; - протягом всього розгляду справи судом не було задоволено жодного клопотання відповідача, не дивлячись, що з аналогічних підстав суд задовольняв клопотання в інших судових справах, які перебували в провадженні судді Босого В.П., що свідчить про наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді Босого В.П.; - судом безпідставно відмовлено у зупиненні провадження у справі до отримання висновку експерта за результатами комплексної економічної та оціночно-будівельної (будівельно-технічної) експертизи, у призначенні експертизи, у витребуванні доказів та відмові суду у розгляді клопотання про витребування доказів (звітів оцінки майна), яке подано до суду 13.06.2018, та яке ані попереднім складом суду, ані суддею Босим В.П. так і не було розглянуто, що позбавило можливості надати суду докази на обґрунтування своїх заперечень та для повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, звертає увагу, що позиція відповідача - 1 у справі націлена на ухилення від відповідальності за порушення зобов`язань за кредитними договорами. У додаткових письмових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу, представник позивача вказує, що умови кредитних договорів були погоджені обома сторонами та не суперечать загальним вимогам чинного законодавства щодо порядку визначення розміру процентів та їх сплати. Зазначає, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповідачі свої зобов`язання щодо повернення як основної суми кредиту, так і процентів за користування кредитом не виконали, отже в силу вимог п. 6.2 кредитних договорів, ст.ст. 6, 1048, 1049 ЦК України, у позивача виникло право нараховувати проценти за користування кредитом до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі. Також, позивачем надані пояснення щодо постанов Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 23.01.2020. 03.01.2020 від представника відповідача - 1 надійшла заява про відвід суддів Скрипки І.М., Тищенко А.І., яка обґрунтована наявністю обставин, що викликають сумніви у неупередженості та об`єктивності суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 заяву представника відповідача - 1 про відвід суддів Скрипки І.М., Тищенко А.І. у справі №910/17048/17 визнано необґрунтованою. Передано матеріали справи №910/17048/17 для визначення автоматизованою системою відповідно до ст. 32 ГПК України судді, який має вирішити питання про відвід, заявлений представником відповідача - 1 Суткевичем О.О. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2020 заяву представника відповідача - 1 про відвід зазначених суддів від участі у розгляді справи №910/17048/17 передано на розгляд судді Ходаківської І.П., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 відмовлено у задоволенні заяви Дочірнього підприємства «Край Проперті» про відвід суддів Скрипки І.М. та Тищенко А.І. від розгляду справи №910/17048/17. 30.01.2020 матеріали справи № 910/17048/17 повернуто на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Скрипки І.М., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 розгляд справи призначено на 27.02.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 розгляд справи відкладено на 26.03.2020, приймаючи до уваги неявку інших учасників апеляційного провадження, відкладення розгляду клопотання апелянта про призначення експертизи у справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 повідомлено учасників справи №910/17048/17, що судове засідання, призначене на 26.03.2020, не відбудеться, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215), якою в період з 12 березня по 3 квітня 2020 року в Україні запроваджено карантин через спалах у світі коронавірусу COVID-19. Зазначено що, про дату та час наступного судового засідання у справі №910/17048/17 учасники справи будуть повідомлені додатково ухвалою суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 апеляційну скаргу призначено до розгляду на 18.06.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020, у зв`язку з виходом судді Михальської Ю.Б. у відпустку 18.06.2020, розгляд справи було перепризначено на 25.06.2020. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2020 відмовлено відповідачу - 1 у задоволенні його клопотань про призначення комплексної економічної та будівельно - технічної (оціночно - будівельної) експертизи у справі, зупинення провадження у справі №910/17048/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №916/3146/17 та заяви про відвід колегії суддів Скрипки І.М., Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. Явка представників сторін Представник відповідача - 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.06.2020 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній та додатково поданих поясненнях, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові. Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.06.2020 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та в доповненнях до відзиву, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Представники відповідача - 2, третіх осіб 1, 2, 3 в судове засідання апеляційної інстанції 25.06.2020, не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, причини їх неявки суду невідомі. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України). Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача - 2, третіх осіб 1, 2, 3 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 22.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» (Банк) та ДП «Край Проперті» (позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ (надалі - Договір №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011), відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п. 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені у ст. 8 цього договору, і виконувати інші умови цього договору. Відповідно до п. 1.2 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №13 від 23.12.2016 ліміт кредитної лінії складає 51 167 000,00 доларів США. Останній день повернення кредитної лінії - 31.03.2017 (п. 1.4 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №13 від 23.12.2016). Зі змісту п. 2.1 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №13 від 23.12.2016 вбачається, що належне виконання позичальником зобов`язань по цьому договору забезпечується: заставою обладнання ТРЦ «Магелан», що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-б, що належить ДП «Край Проперті»; іпотекою нежитлової будівлі, нежилого будинку - громадського центру з об`єктами (літ. «А»), що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-б, що належить ДП «Край Проперті»; заставою майнових прав на поставку товарів по контракту №27-с від 25.07.2011, укладеному між ДП «Край Проперті» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край»; майновими правами на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, які укладені або будуть укладені в майбутньому, причому обсяг переданих в заставу майнових прав на орендні платежі повинен становити не менше 70% від загального об`єму щомісячних орендних платежів, що здійснюються на користь ДП «Край Проперті»; іпотекою нерухомості, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, с. Крупень, вул. Б.Хмельницького, 45, що належать Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей»; заставою обладнання, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, с. Крупень, вул. Б.Хмельницького, 45, що належать Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей»; іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Київська область, Славутський район, м. Волочиськ, вул. Копачевська (Примакова), 3, що належить Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей»; іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Л.Українки, 14, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт»; іпотекою нерухомості, офісних приміщень та підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Л.Українки, 14, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітістейсервіс»; порукою Приватного акціонерного товариства «Універсам №16» на повний розмір зобов`язань позичальника по кредитному договору. Пунктом 1.3 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 22.09.2015 передбачено, що починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування, визначається як сума погодженого сторонами індексу - «базова процентна ставка» та маржі банку і розраховується за наступною формулою: R = Базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором. Згідно з п. 9.3 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 22.09.2015, всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів, тощо), якщо інше не передбачено договором, здійснюється шляхом переказу коштів з будь-якого поточного рахунка позичальника на мультивалютний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий банком, в порядку та на умовах, передбачених цим договором. У розділі 10 договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 22.09.2015 контрагентами визначено умови відповідальності сторін договору. Договір набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (п. 11.3 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011). Крім того, 22.09.2011 між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» (банк) та ДП «Край Проперті» (позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ (надалі - Договір №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011), відповідно до п.1.1 якого (в редакції договору про внесення змін №11 від 22.09.2015) банк відкриває позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті - доларах США та надає позичальнику кредитні кошти у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п.1.5 договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та виконати інші умови цього договору. Пунктом 1.2 Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №11 від 22.09.2015 визначено, що ліміт кредитної лінії складає 5 000 000,00 дол. США. З 22.12.2015 ліміт кредитної лінії зменшується щомісячно, кожного 22-го числа календарного місяця на 500 000,00 дол. США. Останній платіж здійснюється не пізніше 21.09.2016 в розмірі 500 000,00 дол. США. Згідно з п. 1.3 Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №11 від 22.09.2015, починаючи з другого року кредитування, діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування, визначається як сума погодженого сторонами індексу - «базова процентна ставка» та маржі банку та розраховується за наступною формулою: R = Базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором. За змістом п. 2.1 Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 23.12.2016 належне виконання позичальником зобов`язань по цьому договору забезпечується: заставою обладнання ТРЦ «Магелан», що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-б, що належить ДП «Край Проперті»; іпотекою нежитлової будівлі, нежилого будинку - громадського центру з об`єктами (літ. «А»), що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13-б, що належить ДП «Край Проперті»; заставою майнових прав на поставку товарів по контракту №27-с від 25.07.2011, укладеному між ДП «Край Проперті» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Край»; майновими правами на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, які укладені або будуть укладені в майбутньому, причому обсяг переданих в заставу майнових прав на орендні платежі повинен становити не менше 70% від загального об`єму щомісячних орендних платежів, що здійснюються на користь ДП «Край Проперті»; іпотекою нерухомості, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, с. Крупень, вул. Б.Хмельницького, 45, що належать Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей»; заставою обладнання, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, с. Крупень, вул. Б.Хмельницького, 45, що належать Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей»; іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Київська область, Славутський район, м. Волочиськ, вул. Копачевська (Примакова), 3, що належить Приватному підприємству «Консалтингова фірма «Прометей»; іпотекою нерухомості, яка знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Л.Українки, 14, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Стейт»; іпотекою нерухомості, офісних приміщень та підвальних приміщень, що знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Л.Українки, 14, та належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сітістейсервіс»; порукою Приватного акціонерного товариства «Універсам №16» на повний розмір зобов`язань позичальника по кредитному договору. Згідно п. 9.3 Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №11 від 22.09.2015, всі платежі позичальника за цим договором (повернення кредиту, сплата процентів, тощо), якщо інше не передбачено договором, здійснюється шляхом переказу коштів з будь-якого поточного рахунка позичальника на мультивалютний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий банком, в порядку та на умовах, передбачених цим договором. У розділі 10 договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №11 від 22.09.2015 контрагентами визначено умови відповідальності сторін договору. Договір набирає чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по цьому договору (п. 11.3 Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011). На виконання умов вказаних договорів позивачем надавалися відповідачу кредитні кошти шляхом перерахування їх на рахунок ДП «Край Проперті», що підтверджується долученими до матеріалів справи виписками з рахунку позичальника. В свою чергу, ДП «Край Пероперті» неналежним чином виконало грошове зобов`язання з повернення кредитних коштів та своєчасної сплати процентів. Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 44 371 014,76 дол. США та 445 927 447,65 грн., що утворилася за кредитними договорами, зокрема: - за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією у розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості у розмірі 353 215 395,44 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 48 547 659,94 грн., пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 1 865 588,72 грн.; - за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією у розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією у розмірі 35 952 477,16 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 6 345 326,39 грн. Позовні вимоги до відповідача-2 обґрунтовані укладеним 22.09.2015 між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» (кредитор) та ПАТ «Універсам « 16» (поручитель) договором поруки, відповідно до п. 2.4 якого поручитель відповідно до цього договору приймає на себе зобов`язання відповідати за виконання основного договору 1 (Договір №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011) та/або основного договору 2 (№120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011) за боржника (ДП «Край Проперті»), а також за будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного. Договори №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 є кредитними договорами, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 ЦК України. Вказані договори є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Матеріалами справи (банківські виписки з рахунку ДП «Край Проперті») підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договорами та надання відповідачу-1 кредиту шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому. За приписами ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Сторони в Договорах №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 погодили розмір процентів за користування кредитом, на підставі якого позивачем було обраховано суму заборгованості по сплаті процентів. При цьому, в умови обох договорів сторонами було включено, що починаючи з другого року кредитування, діє змінювана процентна ставка. Щодо заявленого розміру позовних вимог суд відзначає наступне. Звертаючись із даною позовною заявою до суду, Банком було заявлено про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитними договорами у розмірі 67 586 590,25 дол. США, а саме: за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 61 193 596,87 доларів США, з яких: заборгованість за кредитною лінією у сумі 50 167 000,00 доларів США, проценти у сумі 10 901 770,52 доларів США, комісії у сумі 124 826,35 доларів США; за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 6 392 993,38 доларів США, з яких: заборгованість за кредитною лінією у сумі 5 000 000,00 доларів США, проценти у сумі 1 392 993,38 доларів США. На підтвердження існування у відповідача-1 вказаної заборгованості позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки по особовим рахункам ДП «Край Проперті», відкритим в установі ПАТ «Сбербанк», з яких судом було досліджено факти перерахування відповідачу-1 грошових коштів за кредитними договорами, нарахування відсотків за користування такими коштами, а також часткова сплата відсотків, нарахованих на транші. Представником ПАТ «Сбербанк» подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач вказує, що кредитна заборгованість відповідача-1 була зменшена за рахунок прийняття іпотечного майна у власність банку у позасудовому порядку, а також набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/16205/17 про стягнення з ДП «Край Проперті» на користь ПАТ «Сбербанк» заборгованості у розмірі 100 000,00 дол. США. З урахуванням викладеного, позивачем були зменшені позовні вимоги, та розгляд справи здійснювався з урахуванням нових вимог про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за Договорами у розмірі 44 371 014, 76 дол. США, а також пені у розмірі 445 927 447, 65 грн. з яких: - за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 38 619 193,36 дол. США, проценти за користування кредитною лінією у розмірі 1 556 689,07 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості у розмірі 353 215 395,44 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 48 547 659,94 грн., пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 1 865 588,72 грн.; - за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: заборгованість за кредитною лінією у розмірі 4 029 580,87 дол. США, проценти за користування кредитною лінією у розмірі 165 551,46 дол. США, пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією у розмірі 35 952 477,16 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 6 345 326,39 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №910/16205/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та постановою Верховного Суду від 15.05.2018, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ДП «Край Проперті» на користь ПАТ «Сбербанк» 100 000,00 доларів США заборгованості за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2018. Також матеріалами справи підтверджується, що 19-20 грудня 2017 ПАТ «Сбербанк» в позасудовому порядку звернуло стягнення на предмети іпотеки, передані в якості забезпечення виконання відповідачем-1 грошового зобов`язання за Договорами, шляхом реєстрації права власності. Зокрема, позивачем було зареєстровано право власності на: - нерухоме майно, передане в іпотеку ПАТ «Край Проперті» за іпотечним договором від 27.09.2011, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №11270, а саме: нежилий будинок ТРЦ «Магелан» (літ. А), загальною площею 28 539,50 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б; - нерухоме майно, передане в іпотеку ПП «Консалтингова фірма «Прометей» за іпотечним договором від 19.12.2011, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №18716, а саме: майновий комплекс загальною площею 13 041,3 кв.м, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл, Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45; комплекс нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3; - нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 19.12.2011, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №18684, а саме: 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв.м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; - нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сіті-Стейт» за іпотечним договором від 24.02.2012, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №2259, а саме: 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв.м та 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв.м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14; - нерухоме майно, передане в іпотеку ТОВ «Сітістейтсервіс» за іпотечним договором від 19.12.2011, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №18699, а саме: 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв.м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с.Щасливе, вул. Лесі Українки,

14. За рахунок іпотечного майна погашено: 1) по кредитному договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: - 20.12.2017 процентів річних, які нараховані з 22.08.2014 по 21.11.2017 (транш в розмірі 40 167 000, 00 доларів США) у розмірі 8 859 712,60 дол. США; - 22.12.2017 процентів річних, які нараховані з 22.11.2017 по 21.12.2017 (транш в розмірі 40 167 000, 00 доларів США) у розмірі 429 601,84 дол. США; - 20.12.2017 процентів річних, які нараховані з 22.09.2014 по 21.11.2017 (транш в розмірі 10 000 000,00 доларів США) у розмірі 3 223 738,65 дол. США. - 22.12.2017 процентів річних, які нараховані з 22.11.2017 по 21.12.2017 (транш в розмірі 10 000 000,00 доларів США) у розмірі 111 166,67 дол. США; - 22.12.2017 заборгованість за кредитною лінією (транш в розмірі 40 167 000, 00 доларів США) у розмірі 11 547 806,64 доларів США; - 20.12.2017 заборгованість за комісією у розмірі 124 826,35 дол. США. Разом по кредитному договору №119-В/11/55/КЛ погашено 24 296 852,75 дол. США. 2) по кредитному договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: - 20.12.2017 процентів річних, які нараховані з 22.09.2014 по 21.11.2017 в розмірі 1 510 264,22 дол. США; - 22.12.2017 процентів річних, які нараховані з 22.11.2017 по 21.12.2017 в розмірі 53 882,50 дол. США; - 22.12.2017 заборгованість за Кредитною лінією у розмірі 870 419,13 доларів США. Разом по Кредитному договору №120-В/11/55/КЛ погашено 2 434 565,85 дол. США. Разом по обох кредитних договорах, погашено 26 731 418,6 дол. США (745 315 111, 40 грн. по курсу гривні до долара США станом на дати погашення: 20.12.2017, 22.12.2017). Посилання відповідача - 1 на розбіжності у розрахунках із позивачем, викладені у клопотанні про призначення комплексної судової оціночно - економічної експертизи від 05.07.2018, які складають 93 972, 97 дол. США по нарахованим процентам не підтверджено належними та допустимим доказами. Відповідачем - 1 не подано свого контррозрахунка на підтвердження своєї позиції, та не надано обґрунтованих доводів щодо помилковості розрахунку позивача. Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги підтверджені копією договору про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, з усіма змінами та додатками, копією договору про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, з усіма змінами та додатками, копією договору поруки від 22.09.2015 зі змінами та додатками, розрахунком заборгованості за кредитним договором №119-В/11/55/КЛ станом на 10.04.2018, розрахунком заборгованості за кредитним договором №120-В/11/55/КЛ станом на 10.04.2018, банківською випискою по особовим рахункам ДП «Край Проперті» з 29.04.2010 по 13.09.2017 за кредитним договором №119-В/11/55/КЛ, банківською випискою по особовим рахункам ДП «Край Проперті» з 29.04.2010 по 13.09.2017 за Кредитним договором №120-В/11/55/КЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Вартість предметів іпотечних договорів на момент набуття ПАТ «Сбербанк» права власності була визначена на підставі висновків про вартість об`єктів оцінки: - №АЕ2017/274-1 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість ТРЦ «Магелан» загальною площею 28 539,50 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 13-Б, становить 675 995 629,20 грн. з ПДВ; - №АЕ2017/274-2 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість комплексу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Копачівська (вул. Примакова), 3, становить 3 613 455,60 грн.; - №АЕ2017/274-3 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Славутський р-н, с. Крупець, вул. Б. Хмельницького, 45, становить 19 443 300,00 грн. з ПДВ; - №АЕ2017/274-4 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість 30 квартир загальною площею 2 099,40 кв.м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 25 673 753,00 грн. без ПДВ; - №АЕ2017/274-5 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість 15 нежитлових приміщень загальною площею 2 392,9 кв.м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 29 324 294,40 грн. з ПДВ; - №АЕ2017/274-6 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість 10 нежитлових приміщень загальною площею 679,50 кв.м, що розташовані за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 9 256 264,80 грн. з ПДВ; - №АЕ2017/274-7 від 18.12.2017, відповідно до якого оціночна вартість 13 нежитлових підвальних приміщень загальною площею 2 333,0 кв.м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Лесі Українки, 14, становить 15 808 196,40 грн. з ПДВ. З розрахунків заборгованості, які були додані позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог вбачається, що в них враховано часткове погашення заборгованості в розмірі 26 731 418, 60 дол. США. Погашення заборгованості відбулось за рахунок звернення стягнення іпотечного майна належного майновим поручителям ДП «Край Проперті» в позасудовому порядку шляхом прийняття його у власність позивача. Зазначена заборгованість розрахована з урахуванням прийнятого на баланс банку іпотечного майна відповідача - 1 та його майнових поручителів. Щодо вартості предметів іпотеки, за рахунок яких було частково погашено заборгованість, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд в постанові від 14.11.2018 у справі № 910/2535/18 за позовом ПАТ «Сбербанк» до відповідача - 1 про звернення стягнення на обладнання ТРЦ «Магелан» в рахунок погашення заборгованості за аналогічними, як і у даній справі кредитними договорами №119-В/11/55/КЛ та №120-В/11/55/КЛ (єдиною відмінністю, що у справі №910/2535/18 розмір заборгованості розрахований станом на 06.02.2018, а у справі № 910/17048/17 станом на 10.04.2018) зауважив, що відповідно до ч.3 ст.37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Аналогічне за змістом положення закріплено і у договорах іпотеки, укладених банком з боржниками в рахунок забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за кредитними договорами, а саме - іпотекодержатель (позивач) набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, якого призначає іпотекодержатель. Отже, застосовуючи позасудовий спосіб врегулювання, саме позивач замовляє висновок суб`єкта оціночної діяльності і набуває іпотечне майно за вартістю, яка визначена таким суб`єктом. Будь-які оскарження такої оцінки можливі лише в рамках окремих судових процесів в порядку, визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», де зокрема ч. 4 встановлено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Висновки суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Есет Експертайз» про вартість об`єктів оцінки - іпотечного нерухомого майна майнових поручителів відповідача - 1 були проаналізовані судом першої інстанції, що викладено в оскаржуваному рішенні. Місцевим господарським судом вірно зазначено, що саме за ціною, встановленою на підставі вказаних висновків про вартість об`єктів оцінки, ПАТ «Сбербанк» було оприбутковано на баланс набуте у власність майно та, відповідно, погашено частину заборгованості відповідача-1 за кредитними договорами. Чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку. При цьому, під час розгляду даної справи відповідачами жодним чином не було спростовано правомірність дій банку щодо набуття у власність нерухомого майна саме за встановленою вартістю, як не надано доказів на підтвердження визнання таких дій неправомірними в судовому порядку. Слід звернути увагу на те, що суд в рамках справи про стягнення заборгованості лише констатує розмір погашення заборгованості за рахунок іпотечного майна, тобто встановлює факт, який вже відбувся. Відтак, така обставина може підтверджуватись висновками суб`єкта оціночної діяльності (наявні в матеріалах справи). А що стосується незгоди із вартістю іпотечного майна, то вона може та повинна бути висловлена заінтересованими учасниками, які вважають, що їх права порушені такою оцінкою, не у цій справі, а в рамках окремих судових процесів (зокрема, відповідач-1 та його майнові поручителі звертались із відповідними позовами у справах №910/364/18, №910/612/18, №910/372/18, №910/274/18). Що стосується доводів апелянта про те, що висновок оцінювача не може використовуватися як доказ у справі окремо від звіту, слід зауважити, що п. 56 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 N 1440), де містяться загальні вимоги до оформлення звіту про оцінку майна, передбачено лише складові частини звіту. Поряд з цим відсутні будь-які застереження з приводу того, який чином цей звіт повинен використовуватись та як технічно повинен оформлюватись. Окремо, п. 60 вказаного стандарту передбачено, що висновок про вартість майна повинен містити відомості про замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна, назву об`єкта оцінки та його коротку характеристику, мету і дату оцінки, вид вартості, що визначався, використані методичні підходи, величину вартості, отриману в результаті оцінки. Тобто, в рамках досліджуваних обставин у справі, що відносяться до предмету доказування, висновок оцінювача може використовуватись як письмовий доказ, який містить відомості про обставини прийняття банком на баланс іпотечного майна за конкретною ціною. Решта доводів скаржника з цього питання є надуманими, та повинні досліджуватись в окремому провадженні під час оскарження набуття права власності позивачем на предмети іпотеки, оскільки стосуються обґрунтованості дій іпотекодержателя, в т.ч. проведення оцінки нерухомого майна. При цьому, під час розгляду даної справи відповідачами жодним чином не було спростовано правомірність дій банку з набуття у власність нерухомого майна саме за встановленою вартістю, як не надано доказів на підтвердження визнання таких дій неправомірними в судовому порядку. Доводи апелянта щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження розміру розрахунку спростовуються наступним. За приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566 (зі змінами та доповненнями чинними на момент звернення Позивача до суду), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 N 254, («Положення №254») визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таким чином, банківські виписки є належним доказом підтвердження банківських операцій в т.ч. щодо видачі кредиту, здійснення погашень тощо і, як правильно зазначив суд першої інстанції, банківські виписки з рахунків відповідача-1 в банківській установі позивача є належними, допустимими в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, тому приймаються до уваги судом, як такі що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком та відповідачем-1 у цій справі, зокрема, надання відповідачу-1 кредитного ліміту у відповідному розмірі та не виконання відповідачем-1 зобов`язань за Договорами №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011. Не заперечуючи допущення прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідачем-1 не було доведено існування у нього іншого розміру заборгованості, ніж того, що міститься в наданому позивачем розрахунку та банківських виписках. Крім того, під час розгляду даної справи, відповідачем-1 не було реалізовано своє право на подання до суду власного розрахунку простроченої заборгованості у випадку, якщо він вважав неправомірним нарахування позивачем тих чи інших сум до стягнення. Твердження представників відповідача-1 про незрозумілість нарахування суми заборгованості, зазначеної позивачем у даних розрахунках, оскільки банком не наведено формул здійснення таких розрахунків, правомірно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки розрахунки заборгованості були сформовані саме з урахуванням відомостей, що містяться в банківських виписках з рахунку відповідача-1. Крім того, в матеріалах справи відсутні звернення відповідача - 1 до банку щодо надання такої інформації та відмови банку у наданні таких відомостей відповідачу -

1. Слід зауважити, що відповідач-1 не висловлював у своєму відзиві на позов жодних заперечень щодо поданих банком первинних документів в т.ч. щодо виписок по рахунках. Власне, розрахунок заборгованості, як зазначено вище, банком надавався та аналізувався судом першої інстанції. Відповідачем - 1 не було спростовано факт порушення виконання ДП «Край проперті» грошового зобов`язання за спірними кредитними договорами. Посилання апелянта щодо неправомірного застосування змінювальної процентної ставки та відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували її розмір спростовуються наступним. Пунктом 1.3 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 22.09.2015 передбачено, що починаючи з другого року кредитування діє змінювана процентна ставка. Розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом, починаючи з другого року кредитування, визначається як сума погодженого сторонами індексу - «базова процентна ставка» та маржі банку і розраховується за наступною формулою: R = Базова процентна ставка + М, де R - розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у відсотках річних; базова процентна ставка - це погоджений сторонами індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки та дорівнює розміру індикативної процентної ставки; маржа банку - це частина процентної ставки, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки за цим договором та забезпечує необхідну, встановлену банком дохідність за цим договором. Аналогічні положення викладені в п. 1.3 Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №11 від 22.09.2015. Так, відповідно до ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України в редакцій, чинній на момент укладення договору про внесення змін №12 від 22.09.2015 до Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та договору про внесення змін №11 від 22.09.2015 до Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Пунктами 1.3.4 вказаних договорів сторони підтвердили, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначено в цьому пункті 1.3 договорів, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору. Про зміну змінюваної процентної ставки банк письмово повідомляє позичальника із зазначенням дати, з якої змінюється змінювана процентна ставка за користування кредитом, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 15 календарних днів до застосування нового розміру змінюваної процентної ставки за користування кредитом. Сторони погодили, що під належним чином зробленим письмовим повідомленням банком позичальника про зміну змінюваної процентної ставки за цим договором, сторони вважають повідомлення (з інформацією про новий розмір процентної ставки), зроблене шляхом використання будь-якого способу повідомлення, передбаченого п. 11.9 цього договору. Таким чином, з урахуванням викладених норм ЦК України та умов укладених між сторонами Договорів, сторонами було погоджено автоматичну зміну змінюваної процентної ставки, яка не потребувала внесення будь-яких змін до таких договорів. Як вірно встановив суд першої інстанції банк правомірно скористався своїм правом на зміну розміру процентної ставки з 22.09.2015, розрахованої у відповідності до формули, що міститься в п. 1.3.1 вказаних Договорів. Твердження відповідача-1 про неповідомлення його банком у встановленому законом та договорами порядку про таку зміну не приймається судом до уваги, оскільки після укладення сторонами договору про внесення змін №12 від 22.09.2015 до Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та договору про внесення змін №11 від 22.09.2015 до Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, ДП «Край Проперті» неодноразово сплачувались кошти в рахунок погашення процентів за Договорами, що свідчить про обізнаність позичальника з усіма його умовами, в тому числі, щодо розміру процентної ставки. Крім того, відповідач - 1 не надав пояснень з приводу того, чому останнім тривалий сплачувались проценти, нараховані за ставками, наведеними у розрахунках. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту висловлення позичальником незгоди з такою зміною, або неправомірністю дій Банку щодо застосування нової процентної ставки за користування кредитними коштами. Також колегією суддів враховано, що ні умови укладених між сторонами Договорів, ні умови чинного на момент їх укладення законодавства України, не містять наслідків неповідомлення кредитодавцем позичальника про зміну процентної ставки у встановлений строк, а відтак ДП «Край Проперті» висловило своє погодження із автоматичною зміною та вчиняло дії щодо погашення процентів за новою ставкою, що належним чином відображено в матеріалах справи. Вищевикладене повністю підтверджується тим, що сторони погодили в п. 1.3.4 Кредитного договору №119-В/11/55/КЛ та Кредитного договору №120-В/11/55/КЛ, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначено в цьому пункті 1.3 договорів, відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору. Обов`язок повідомлення про застосування змінюваної процентної ставки, згідно із тексту цього пункту далі, не тягне за собою жодних правових наслідків в сенсі застосування та дії такої процентної ставки. Щодо твердження відповідача-1 про неправомірність нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування слід зазначити наступне. Відповідач - 1 не погоджується з правом банку здійснювати нарахування процентів за користування кредитом понад строки кредитування, визначені сторонами, зокрема за період з 01.04.2017 по 09.04.2018. В обґрунтування своєї позиції посилається на вимоги ст. 1048 ЦК України та практику Верховного Суду, зокрема, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України та не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12. З матеріалів справи вбачається, що умовами п. 1.4 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №13 від 23.12.2016 та Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 23.12.2016 сторонами погоджено, що останній день повернення кредитної лінії - 31.03.2017. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018. у справі № 444/9519/12, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у справі № 910/17048/17 з огляду на наступне. З матеріалів судової справи № 444/9519/12 вбачається, що 03.06.2006. між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір з кінцевим терміном повернення - 03.06.2008. Посилаючись на ст. ст. 599, 631 ЦК України, позивач просив суд, серед іншого, стягнути з відповідача проценти за користування кредитом за період з 24.12.2009 по 24.12.2012, тобто після спливу встановленого кредитним договором строку кредитування (03.06.2008). Аналізуючи спірні правовідносини у справі № 444/9519/12, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: - поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» мають різний зміст (п. 29 постанови); - за умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 03.06.2008 включно (п. 51 постанови); - відтак, в межах строку кредитування до 03.06.2008 відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (місячними) платежами до 27 числа кожного місяця. Починаючи з 04.04.2008, відповідач мав обов`язок, незалежно від пред`явлення вимоги позивачем, повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування (п.52 постанови); - отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Таким чином, умови кредитного договору, що аналізувала Велика Палата Верховного Суду в межах судової справи № 444/9519/12, передбачали щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці - до 03.06.2008 включно. Позивач в межах даної справи, просить суд стягнути проценти, нараховані після спливу строку кредитування, посилаючись на наявність іншої домовленості сторін щодо права банку остаточно припинити нарахування процентів в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, що випливає зі змісту п. 6.2 кредитних договорів. Наявність такої домовленості з огляду на вимоги ч. 1 ст. 1048 ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 виключає застосування правової позиції суду та загальних вимог ст. 1048 ЦК України до спірних правовідносин в межах даної судової справи та зобов`язує суд врахувати іншу домовленість сторін. Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, колегія суддів зазначає наступне. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 12.03.2008 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 12.03.2038. В жовтні 2013 у зв`язку з неналежним виконанням кредитним зобов`язань, позивач звернувся до суду з позовом про дострокове солідарне стягнення кредитної заборгованості. Крім того, у 2010 позивач звернувся з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27.09.2010 звернуто стягнення на квартиру відповідача. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, вирішено задовольнити вимоги позивача зі сплати основної кредитної заборгованості та вимоги щодо сплати пені за прострочення такої заборгованості. Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було реалізовано шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів. Однак, коштів, отриманих від продажу з прилюдних торгів предмета іпотеки, на погашення заборгованості за кредитним договором на підставі судового рішення було недостатньо для задоволення вимог кредитора в повному обсязі, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення залишку кредитної заборгованості. За результатами розгляду справи №310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: - Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішенням суду про стягнення заборгованості чи звернення на заставлене майно засвідчує такі зміни. - Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. - Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Враховуючи викладене, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №310/11534/13-ц не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки в межах справи №310/11534/13-ц кредитна заборгованість стягувалась достроково, тоді як в рамках даної судової справи стягується кредитна заборгованість, строк повернення якої вже настав. На відміну від обставин у справі №310/11534/13-ц, на момент розгляду справи №910/17048/17 відсутні судові рішення про дострокове стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на забезпечувальні обставини, що виключає застосування до спірних правовідносин вимог ст. 1050 ЦК України. Посилання відповідача - 1 на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/17 та від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц стосуються інших фактичних обставин, а саме за відсутності домовленостей про нарахування відсотків поза межами строку кредитування та за умов, коли визначено лише строк кредитування. Верховний Суд у вищезазначених справах дійшов висновків щодо неможливості нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування або ж у разі використання кредитором встановленого ч. 2 ст. 1050 ЦК України права на дострокову вимогу про повернення всієї суми кредиту. В п. 6.2 кредитних договорів №119-В/11/55/КЛ, №120-В/11/55/КЛ (в редакції договору про внесення змін № 11 від 22.09.2015 сторони дійшли згоди, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. Станом на дату подання позову на під час розгляду даної справи, тіло кредиту відповідачем - 1 не повернуто, відтак відсутні підстави стверджувати, що нарахування процентів припинилось. Поряд з тим, п. 11.3 спірних договорів зазначено, що кредитні договори діють до повного виконання сторонами всіх своїх зобов`язань. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом приписів ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). У даній справі сторонами в п. 6.2 Договорів з урахуванням принципу свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. При цьому, наведена позиція не суперечить правовим позиціям, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, на які послались представники відповідача-1, оскільки у зазначеному судовому рішенні суд виходив з інших обставин справи ніж у цій справі - інших умов кредитних договорів (позики) щодо порядку (періоду) нарахування процентів, який не є тотожним порядку, визначеному умовами Договорів між сторонами у цій справі. Аналогічні висновки містяться в постановах Верхового Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18 та від 14.05.2019 у справі №910/22858/17. У справі № № 912/1120/16 суди зробили висновок про відсутність у Банку права до нараховувати проценти за користування кредитом понад строки кредитування виключно у зв`язку з прийняттям судового рішення в межах іншої судової справи про дострокове стягнення кредитної заборгованості, що зумовило настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а саме зміну умов та строків кредитування. Однак, з матеріалів справи № 910/17048/17 вбачається, що судових рішень в межах інших судових справ про дострокове стягнення кредитної заборгованості за кредитними договорами № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та № 120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 з позичальника та/або його поручителів, заставодавців, іпотекодавців на користь АТ «Сбербанк» немає. Відповідно, у суду відсутні правові підстави посилатися на постанову ВП ВС від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та стверджувати про неможливість застосування до спірних правовідносин вимог абз. 2 ч.1 ст. 1048 ЦК України про нарахування процентів до дня повернення позики, оскільки саме така домовленість існує між сторонами кредитних договорів № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011. та № 120- В/11/55/КЛ від 22.09.2011. Таким чином, колегія суддів вважає правомірним нарахування позивачем процентів за користування відповідачем-1 кредитними коштами поза межами строку кредитування. Під час розгляду справи №910/16205/17, судами вже досліджувалися правовідносини між сторонами, що склалися на підставі Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, і рішеннями судів встановлено факт існування у ДП «Край Проперті» перед ПАТ «Сбербанк» заборгованості за кредитною лінією у розмірі 5 000 000,00 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитною лінією у розмірі 1 392 993,38 дол. США, а також правильність нарахування таких процентів. Зокрема, з ухвали Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/16205/17 вбачається, що 26.07.2019 від ДП «Край Проперті» надійшла заява про визнання наказу у справі № 910/16205/17 таким, що не підлягає виконанню. 06.08.2019 від АТ «Сбербанк» надійшли письмові пояснення на заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, у яких останній зазначає, що на даний момент продовжують діяти інші договори забезпечення, що забезпечують виконання кредитних договорів, по яким стягнута частина заборгованості по цій справі. Крім того, існує спір про звернення стягнення на заставне майно. Таким чином, стягувач зазначає, що заборгованість за кредитними договорами не погашена, при цьому банком проводиться робота щодо звернення стягнення на предмет застави, а тому відсутні підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. 12.08.2019 від заявника надійшли заперечення на пояснення АТ «Сбербанк», у яких останній зазначає, що у випадку звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки в межах позасудового врегулювання шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, зобов`язання заставодавця й за договором застави, якою було забезпечено вимоги за кредитним договором, є також такими, що припинені в повному обсязі. Вирішуючи питання щодо розгляду заяви відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов висновків, що матеріалами поданої заяви підтверджується, а банком не заперечується факт того, що у грудні 2017 банком здійснено позасудове врегулювання та звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечними договорами шляхом визнання за собою права власності. Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду, а згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. При цьому, будь-яких виключень або делегування регулювання даних правовідносин іншим нормам законодавства Конституція України не містить. Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» передбачено, що за змістом ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява № 48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18.11.2003 №01-8/1427). Високий Суд у п.п. 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 (заява № 32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х). З огляду на викладене, судовими рішеннями, які набрали законної сили та є обов`язковим до виконання, було встановлено факт виникнення у ДП «Край Проперті» заборгованості за кредитною лінією у розмірі 5 000 000,00 дол. США та заборгованості за процентами за користування кредитною лінією у розмірі 1 392 993,38 дол. США за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність тверджень позивача стосовно існування у відповідача-1 заборгованості за Договорами на загальну суму 44 371 014,76 дол. США. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Твердження апелянта про те, що після реалізації позивачем позасудового способу звернення стягнення на предмети іпотеки, всі наступні вимоги є припиненими на підставі ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», колегією суддів відхиляються. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 ЦК України). Згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Частинами 1, 2 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя (ч.ч. 1, 3, 5 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). Зазначене положення узгоджується з приписами ч. 5 ст. 590 ЦК України, у якій вказано, що якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ст. 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, зважаючи на зазначені вище положення, слід констатувати, що чинним законодавством України передбачена можливість забезпечення виконання зобов`язання шляхом передачі в іпотеку не тільки одного об`єкта нерухомого майна, а й декількох. До того ж, у разі перебування в іпотеці декількох об`єктів нерухомого майна кредитор має право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об`єктів або їх всіх, у разі якщо їх сукупна вартість є необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі. Тобто законодавець пов`язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, що не вказує на те, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку є наслідком припинення основного зобов`язання в повному обсязі. Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. При цьому, оскільки розмір забезпечення основного зобов`язання може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов`язання, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них - суперечило б принципу справедливості та розумності. Тобто саме лише набуття кредитором права власності на предмет іпотеки у цій справі не припинило заставу рухомого майна, переданого боржником з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, а положення ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не поширюються на правовідносини сторін у даному випадку. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.11.2018 у справі №910/2535/18 за позовом ПАТ «Сбербанк» до ДП «Край Проперті» про звернення стягнення на обладнання, яке належать ДП «Край Проперті» та передано позивачу у заставу на підставі договору застави від 27.09.2011, шляхом передачі такого майна у власність ПАТ «Сбербанк» в рахунок часткового погашення заборгованості за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011. Враховуючи викладене, після завершення позасудового врегулювання спору шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, недійсними є вимоги кредитора до боржника лише в тій його частині, в якій останнє було погашено за рахунок предмету іпотеки. Окрім того, в даному випадку поєднано кілька видів забезпечення (договори іпотеки та застави майна), а тому має місце змішане забезпечення і припинення одного з його видів, основне зобов`язання не може бути припиненим силу існування інших договорів забезпечення (зокрема, в даному випадку договору застави), за якими банк має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави. Колегією суддів враховано встановлені обставини щодо наявності у ДП «Край Проперті» непогашеної заборгованості за спірними кредитними договорами з урахуванням часткового погашення заборгованості, шляхом визнання за позивачем права власності на предмети іпотеки. Оскільки існує заборгованість за основними зобов`язаннями, а також продовжують діяти забезпечення цих договорів, відсутні підстави, які зумовлюють недійсність в розумінні ч.4 ст.36 Закону України "Про іпотеку" наступних вимог кредитора до боржника, що залишились невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником. Посилання відповідача-1 на ці положення є протирічними, оскільки в той же час відповідач-1 підтримує позицію того, що необхідна експертна оцінка розрахунку заборгованості за кредитними договорами, більше того, такої оцінки потребує також і вартість іпотечного нерухомого майна. Тобто, викладено абсолютно взаємовиключну позицію, яка до того ж не ґрунтується на правильному застосуванні матеріального права. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірних висновків про відсутність підстави вважати, що вимоги щодо виконання основного зобов`язання за спірними кредитними договорами є недійсними. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №910/9508/17. Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідача-2 заборгованості за спірними договорами колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. 22.09.2015 між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» (кредитор) та ПАТ «Універсам « 16» (поручитель) договором поруки (надалі - «Договір поруки»). За змістом ст. 1 вказаного договору, перелічені в договорі терміни вживаються, зокрема в таких значеннях: основний договір 1 - Договір №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011; основний договір 2 - №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011; боржник - ДП «Край Проперті». Відповідно до п. 2.1 Договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором включає: зобов`язання, які були невиконані боржником, та які передбачені основним договором 1; зобов`язання, які були невиконані боржником, та які передбачені основним договором 2; зобов`язання відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов`язання 1 та основного зобов`язання 2 (зобов`язання з відшкодування шкоди); зобов`язання сплатити кредиту неустойку у випадку і у розмірі, зазначеному в умовах цього договору (зобов`язання зі сплати неустойки); зобов`язання сплатити кредитору проценти (3% річних відповідно до ст.ст. 1050, 625 ЦК України) від простроченої суми у разі прострочення боржником виконання основного зобов`язання 1 та/або основного зобов`язання 2 (зобов`язання зі сплати процентів за прострочення виконання). За змістом п. 2.4 Договору поруки поручитель відповідно до цього договору приймає на себе зобов`язання відповідати за виконання основного договору 1 та/або основного договору 2 за боржника, а також за будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом п. 4.1 Договору поруки боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Поручитель та боржник залишаються зобов`язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов`язання за основним договором 1 та основним договором 2 не будуть виконані повністю. Пунктом 4.2 вказаного договору визначено, що передбачена ст. 2 договору відповідальність поручителя наступає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання зобов`язань за основним договором 1 та/або основним договором

2. Причини невиконання боржником своїх зобов`язань за основним договором 1 та/або основним договором 2 жодним чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов`язань за цим договором. В такому випадку кредитор, у порядку, передбаченому цим договором, звертається з письмовим повідомленням до поручителя про невиконання боржником зобов`язань, що зазначені в ст. 2 цього договору, та їх обсяг, та вимогою виконання цих зобов`язань поручителем як солідарним боржником. Повідомлення направляється поручителю одним або кількома способами, обраними на розсуд кредитора та вказаними у п. 4.3 цього договору. Згідно з п. 4.3 Договору поруки поручитель зобов`язаний погасити заборгованість боржника за основним договором 1 та/або основним договором 2 за реквізитами, зазначеними в повідомленні кредитора, в наступні строки/терміни: - протягом 1 робочого дня з дня направлення кредитором поручителю повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, - якщо повідомлення направлено через програмно-технічний комплекс «Система дистанційного банківського обслуговування клієнтів iFOBS» (систему дистанційного обслуговування клієнтів «Клієнт-банк»); - протягом 10 робочих днів з дня направлення кредитором поручителю повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, - якщо повідомлення направлене поштою за адресою поручителя вказаною у договорі; - протягом 1 робочого дня з дня вручення поручителю повідомлення або в інший термін, зазначений в такому повідомленні, - якщо повідомлення вручено поручителю під підпис. У зв`язку з невиконанням відповідачем-1 зобов`язання з повернення суми кредиту за Договорами, позивач звернувся до поручителя за Договором поруки з повідомленням-вимогою №9447/5/29-3 від 15.09.2017 про погашення повної суми заборгованості за Договорами. Матеріалами справи підтверджується існування заборгованості ДП «Край Проперті» перед позивачем за Договорами, порушення ДП «Край Проперті» виконання зобов`язання по поверненню такої заборгованості, а також настання строку виконання грошового зобов`язання ПАТ «Універсам 16» як поручителя за Договором поруки. Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідачів пені за прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню суми кредиту у розмірі 445 927 447,65 грн., а саме: - за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: пеня за прострочення повернення заборгованості у розмірі 353 215 395,44 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 48 547 659,94 грн., пеня за прострочення сплати комісії у розмірі 1 865 588,72 грн.; - за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011: пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитною лінією у розмірі 35 952 477,16 грн., пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією у розмірі 6 345 326,39 грн. Як було встановлено, що відповідач-1 у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 ЦК передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з п. 10.1 Договору №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в редакції договору про внесення змін №12 від 22.09.2015 за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором позичальник зобов`язується сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення: а) за прострочення строків повернення кредиту/частини кредиту; б) за прострочення строків сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 договору; в) за прострочення строків сплати комісій, визначених в ст. 5 цього договору, та/або інших комісій, передбачених цим договором. Пунктом 10.2 вказаного договору визначено, що нарахування пені, яка передбачена цим договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов`язання, зазначеного п. 10.1 цього договору, і припиняється в момент виконання позичальником зобов`язання, за несвоєчасне виконання якого така пеню була застосована до позичальника. При цьому, останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв`язку з виникненням якої нараховувалась пеня. Аналогічні положення сторонами включено і в умови Договору №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011. За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, якщо умовами договору сторони передбачили, що пеня нараховується за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання, то нарахування пені не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано. Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок в частині нарахування позивачем пені за прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню суми кредиту у період з 01.04.2017 по 10.04.2018 та сплати відсотків у період з 23.09.2015 по 10.04.2018 за Договорами, а також комісій у період з 01.12.2015 по 20.12.2017 за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011, вважає його правомірним. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за Договором №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та за Договором №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 в розмірі 44 371 014,76 дол. США, а також пені в розмірі 44 927 447,65 грн. є правомірними та обґрунтованими. Доводи апелянта про розгляд справи неповноважним складом суду та за наявності обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді, є необґрунтованими з огляду на наступне. Пунктом 1.4 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду міста Києва передбачено, що коефіцієнт складності за розгляд усіх категорій судових справ становить 1, а у разі прийняття суддею ухвали про повернення позовної заяви без розгляду встановлюється коефіцієнт складності судової справи 0,2. Оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2017 у справі №910/17048/17 позовну заяву ПАТ «Сбербанк» до ДП «Край Проперті», ПрАТ «Універсам № 16» про стягнення 67 586 590,25 дол. СІ1ІА повернуто без розгляду, автоматизованою системою встановлено коефіцієнт складності даної справи 0,2. У зв`язку з цим, коефіцієнт складності справи 0,2 зазначений також у сформованому автоматизованою системою звіті автоматизованого розподілу даної справи, який відбувся 20.06.2019. Авторозподіл справи здійснюється автоматично та при здійснені такого розподілу справи відсутня технічна можливість встановлювати будь-які зміни, в тому числі змінювати коефіцієнт навантаження. Крім того, як вбачається з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/17048/17, проведеного 20.06.2019, вибір судді для розгляду даної справи відбувався серед 30 суддів. Коефіцієнт навантаження судді Босого В.П., який був визначений автоматизованою системою для розгляду даної справи, на момент автоматизованого розподілу становив 1,6315. При цьому, слід зазначити, що коефіцієнт навантаження в інтервалі 1,6300-1,6400 на момент розподілу справи № 910/17048/17 був щонайменше у 8 суддів. Доводи скаржника, щодо відмови суду у зупиненні провадження у справі та відмови у призначенні комплексної економічної та оціночно - будівельної (будівельно - технічної) експертизи підлягають відхиленню з огляду на наступне. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі була призначена комплексна економічна та будівельно-технічна (оціночно - будівельна) експертиза. Серед іншого, проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз («Експертна установа»). Оскільки ініціатором експертизи був відповідач-1, на нього покладено витрати по оплаті експертизи. З матеріалів справи вбачається наступне: 12.11.2018 - ухвала Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 надійшла до Експертної установи. 23.11.2018 - Експертна установа подала до канцелярії Господарського суду міста Києва рахунок № 17363 від 16.11.2018 на оплату оціночно-будівельної експертизи, договір, клопотання про надання додаткових документів, а також запит на погодження додаткових строків проведення експертизи через надмірну завантаженість установи. 07.12.2018 - Господарський суд міста Києва узгодив із Експертною установою строки проведення експертизи та повідомив, що клопотання та рахунок направлені сторонам для виконання. 27.12.2018 - відповідач-1 звертається із клопотанням до Господарського суду міста Києва про відстрочення оплати експертизи по справі через важке майнове становище. 10.01.2019 - Експертна установа повідомляє відповідача-1 про необхідність виконання клопотання про надання додаткових документів, а також про те, що вартість судової економічної експертизи буде сформована за результатом проведення оціночно-будівельної. 14.01.2019 - Господарським судом міста Києва надано роз`яснення відповідачеві-1 з приводу того, що питання строків оплати експертизи носить суто цивільно-правовий характер, а не процесуальний, а клопотання не підлягає задоволенню. Одночасно, суд зауважив, що «у разі надходження повідомлення експерта про відсутність такої оплати з боку ДП «Край Проперті» та у зв`язку із цим неможливості надання висновку експерта, розгляд справи буде здійснюватись без експертного дослідження за наявними у справі доказами". 18-19.04.2019 - Експертна установа повідомила Господарський суд міста Києва про не оплату експертного дослідження в частині проведення оціночно-будівельної експертизи та неможливість проведення такої експертизи. 11.05.2019 - Господарський суд міста Києва ухвалою поновлює провадження за зобов`язує відповідача-1 «надати суду докази сплати вартості експертного дослідження, призначеного ухвалою суду від 05.07.2018 у строк до 03.06.2019». 31.05.2019 - оплата іншою особою замість відповідача-1 рахунку № 17363 від 16.11.2018 на оплату оціночно-будівельної експертизи. Як вбачається з матеріалів справи, експертне дослідження, первісно призначене судом ще 05.07.2018, через недобросовісну поведінку та не оплату зі сторони відповідача-1 не було проведене майже протягом року, а з урахуванням отримання рахунку відповідачем-1 (орієнтовно на початку грудня 2018) - півроку. Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою об`єктивного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Розумність строків розгляду справи судом є засадничим принципом господарського судочинства (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції"). Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, по. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, по. 26976/06, від 20.01.2011). Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку (п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 N 4). Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету. У постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 922/2716/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що суду слід виходити з того, що при призначенні судової експертизи, як процесуальної дії суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованою. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме ст. 6 Конвенції. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що заявлення відповідачем-1 клопотання про призначення у справі судової експертизи може свідчити про намагання такого учасника судового процесу затягнути розгляд даної справи, що є неприпустимим з огляду на приписи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За змістом ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Таким чином, призначення судової експертизи у справі є правом, а не обов`язком суду, яке суд може реалізувати лише у разі виникнення дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є взаємно суперечливими Більш того, у відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України протягом розгляду даної справи відповідач-1 не був позбавлений можливості подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, проте не скористався наданим йому правом. З урахуванням викладеного, повторне зупинення провадження у справі для виконання ухвали суду від 05.07.2018 та направлення матеріалів до Київського інституту судових експертиз спричинило б суттєве затягування судового процесу та призвело б порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим судом першої інстанції було правомірно було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Щодо твердження відповідача - 1 про те, що його клопотання про витребування доказів від 13.06.2018 було відхилене судом безпідставно слід зазначити наступне. 13.06.2018 представником ДП «Край Проперті» було подано до канцелярії суду клопотання про витребування у ПАТ «Сбербанк» доказів, а саме звітів про оцінку нерухомого майна, на яке останнім було звернуто стягнення у позасудовому порядку. За твердженнями позивача 02.10.2019 представники відповідача-1 повідомили, що в підготовчому засіданні вирішено всі питання, а сторони подали всі наявні в них докази, заяви, клопотання, та зазначили про можливість закриття підготовчого провадження, таке клопотання судом не розглядалося. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови представнику ДП «Край Проперті» в задоволенні клопотання про розгляд раніше поданого клопотання про витребування доказів. Слід зауважити, що заявник клопотання про витребування доказів зобов`язаний, з урахуванням ч. 2 от. 81 ГПК України, зокрема, обґрунтувати, що доказ дійсно має значення для правильного вирішення справи, причини неможливості отримати цей доказ самостійно, а також надати докази вжиття заходів отримання такого доказу самостійно. Обґрунтування правильності проведення оцінки не відноситься до предмету розгляду цієї справи, щоб була необхідність у витребуванні повного звіту про оцінку іпотечного майна. Заявник клопотання не навів доводів щодо неможливості отримати ці докази самостійно, а також не надав доказів, що він взагалі вживав якісь заходи щодо їх отримання (направляв запити тощо). Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірних висновків, що підстав для витребування надлишкових доказів у справі немає, як і підстав для задоволення вказаного клопотання. Щодо клопотання ТОВ «Сіті-Стейт» про вжиття заходів забезпечення доказів, то законність рішення суду про його відхилення аналізувалась Північним апеляційним господарським судом у постанові від 19.11.2019. Що стосується інших клопотань третіх осіб, які, на думку апелянта, були необґрунтовано відхилені судом, слід зауважити, що жодна із третіх осіб не висловлювала свою позицію по суті спору, не заявляла клопотань, тобто, не реалізувала в належній процесуальній формі та строки свої процесуальні права. Водночас, згідно з ч. 1 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене, доводи відповідача - 1, викладені в апеляційній скарзі та в додаткових поясненнях у справі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним господарським судом. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29). За таких обставин решту аргументів відповідача - 1 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову. Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та у додатково поданих поясненнях, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав. Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Край Проперті» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/17048/17. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Край Проперті» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/17048/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2019 у справі №910/17048/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17048/17 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст постанови підписано 14.08.2020. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко Ю.Б. Михальська