Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/1802/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" червня 2020 р. Справа№ 910/1802/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Майданевича А.Г. Гаврилюка О.М. За участю секретаря судового засідання Прохорової Г.С. Представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 25.06.2020 розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі № 910/1802/19 (суддя Ягічева Н.І.) за позовом Приватного акціонерного товариства "Квазар" до Акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання зобов`язання припиненим частково у зв`язку з виконанням ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Квазар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Сбербанк" про визнання зобов`язання припиненим частково у зв`язку з виконанням. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, у порушення норм ст. 49 Закону України «Про іпотеку», зарахував у рахунок погашення заборгованості позивача за договором про відкриття кредитної лінії від 29.04.2010 № 05-В /10/47/КЛ, який в свою чергу забезпечується іпотекою, суму, що дорівнює ціні третіх прилюдних торгів. У зв`язку з неналежним виконанням позивачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, відповідачем реалізовано у позасудовий спосіб захист порушених прав, а саме, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом на майно, яке було предметом іпотеки. Під час проведення прилюдних торгів із продажу предмета іпотеки іпотекодержатель мав придбати предмет іпотеки (залишити за собою) за початковою ціною перших торгів, шляхом заліку своїх забезпечених вимог за рахунок вартості майна на суму 181 787 050 ,80 грн., а не на суму 106 041 900,30 грн, що дорівнює ціні третіх прилюдних торгів, яку зарахував відповідач у порушення норм ст. 49 Закону України «Про іпотеку». Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 №910/1802/19 позов задоволено повністю. Визнано зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Квазар" за договором про надання кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ від 29.04.2010 укладеним з Акціонерним товариством "Сбербанк" припиненим частково у розмірі 181 787 050,80 грн. у зв`язку з їх виконанням. Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про те, що з урахуванням положень статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач мав право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог за рахунок вартості іпотечного майна, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Сбербанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/1802/19 скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення є незаконним та невмотивованим, висновки суду є необґрунтованими та безпідставними. Апелянт вважає, що при реалізації майна, яке є предметом іпотеки застосуванню підлягають загальні положення Закону України «Про виконавче провадження» з особливостями, що передбачені спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку». На думку апелянта, законодавець передбачив право придбати предмет іпотеки за початковою ціною торгів, що не відбулись, шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Апелянт, зокрема, посилається на норми ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. Таким чином, апелянт стверджує,що Банком відповідно до чинного законодавства набуто у власність об`єкти нерухомості - предмет іпотеки, за початковою ціною прилюдних торгів шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна, а саме за стартовою (початковою) ціною третіх електронних торгів, що підтверджується актами державного виконавця, протоколами проведення електронних торгів та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/1802/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тарасенко К.В., Чорногуза М.Г. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/1802/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Хрипуна О.О., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сбербанк", справу призначено до розгляду на 19.09.2019. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2019, справу №910/1802/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Тарасенко К.В. та Яковлєва М.Л. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу АТ "Сбербанк" у вищезазначеному складі та призначено справу до розгляду на 24.10.2019. У судовому засіданні 24.10.2019 оголошено перерву до 04.11.2019. 04.11.2019 від представника відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі. У судовому засіданні 04.11.2019 апеляційним господарським судом оголошено перерву до 19.11.2019 з метою надання часу позивачу для ознайомлення з додатковими поясненнями відповідача. 19.11.2019 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. на лікарняному. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Тарасенко К.В. у відпустці. Згідно витягів з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2019, справу №910/1802/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 колегією суддів у вищезазначеному складі прийнято до свого провадження апеляційну скаргу АТ "Сбербанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/1802/19, розгляд справи призначено на 12.12.2019. У судовому засіданні 12.12.2019 представником ПрАТ "Квазар", позивач у справі, уповноваженим на представництво позивача відповідно до статуту, було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи з тих підстав, що позивач не забезпечений правом на належну професійну (правничу) допомогу у зв`язку з відсутністю в судовому засіданні адвоката. Колегією суддів було ухвалено рішення про відмову у задоволенні вказаного клопотання представника позивача, у зв`язку з необґрунтованістю такого клопотання. Після розгляду клопотання позивача, у судовому засіданні було заявлено інше клопотання про відкладення розгляду справи вже представником АТ "Сбербанк", відповідача у справі, мотивоване тим, що представник відповідача має намір надати суду відповідну судову практику з правовими висновками Верховного Суду в аналогічних або подібних правовідносинах. Виходячи з того, що згідно з частиною четвертою ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи колегією суддів Північного апеляційного господарського суду було ухвалено рішення задовольнити клопотання представника АТ "Сбербанк", оголосити в межах процесуального строку в судовому засіданні перерву до 11.02.2020, надавши можливість відповідачу подати відповідну судову практику. Дата наступного судового засідання (11.02.2020) з огляду на святковий та відпускний період, була узгоджена з представниками сторін. 10.02.2020 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від представника АТ "Сбербанк" адвоката Разумова М.А. надійшла заява про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П. від розгляду справи №910/1802/19. 11.02.2020 у судовому засіданні після виходу з нарадчої кімнати колегія суддів повернулась до розгляду по суті заяви представника АТ "Сбербанк" про відвід колегії суддів, у розгляді цієї заяви оголошено перерву до 17.02.2020. 17.02.2020 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. у відпустці. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020, у зв`язку з виходом судді Кравчука Г.А. з відпустки, апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сбербанк" призначено на 03.03.2020. У судовому засіданні 03.03.2020 Північним апеляційним господарським судом оголошено перерву до 26.03.2020. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебування судді Козир Т.П. у відпустці. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2020, справу №910/1802/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 колегією суддів у вищезазначеному складі прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/1802/19, розгляд справи відкладено на 30.04.2020. У судовому засіданні 30.04.2020 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Сбербанк" на рішення Господарського суду міста Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/1802/19 відкладено на 14.05.2020. 14.05.2020 у судовому засіданні представником відповідача подано заяву про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: судді доповідача Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. від розгляду справи №910/1808/19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 заяву представника відповідача адвоката Вабіщевич Т.В. про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. від розгляду справи №910/1802/19 визнано необґрунтованою та відмовлено у її задоволені. У судових засіданнях 14.05.2020 та 18.05.2020 оголошені перерви до 18.05.2020 та до 20.05.2020 відповідно. 20.05.2020 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. від розгляду справи №910/1802/19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 визнано заяву представника Приватного акціонерного товариства "Квазар" адвоката Чабана Д.Ф. про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. від розгляду справи №910/1802/19 необґрунтованою та відмовлено у її задоволені. 20.05.2020 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/1802/19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Агрикової О.В. та Коробенка Г.П. про самовідвід від розгляду справи №910/1802/19 задоволено, матеріали справи №910/1802/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2020 справу №910/1802/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., суддів Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 прийнято справу №910/1802/19 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., призначено справу №910/1802/19 до розгляду на 16.06.2020. У судовому засіданні 16.06.2020 оголошено перерву до 25.06.2020. Явка представників сторін Представник Приватного акціонерного товариства "Квазар" у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/1802/19 - без змін. 24.06.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представників Акціонерного товариства "Сбербанк" надійшли клопотання про відкладення судового засідання, які обґрунтовані тим, що у зв`язку із виявленням в одного з представників Акціонерного товариства "Сбербанк" по даній справі ознак коронавірусу (COVID-19), представники Акціонерного товариства "Сбербанк", з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вважали за необхідне самоізолюватися, тому просили відкласти судове засідання та призначити розгляд справи на іншу дату. Розглянувши вказані клопотання представників Акціонерного товариства "Сбербанк", колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні з мотивів, викладених в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2020. Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а також, зважаючи на надання у попередньому судовому засіданні представниками як позивача, так і відповідача пояснень по суті справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача, за наявними у справі матеріалами. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 29.04.2010 між Публічним акціонерним товариством "Квазар", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Квазар" (далі - позичальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - банк, відповідач), був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ (далі - договір) та договори про внесення змін до кредитного договору. Відповідно до п. 1.1. договору, банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, що надалі іменується «Кредитна лінія», надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах цього договору, позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені в п.5.1.цього договору, своєчасно та в повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у термін, зазначені у ст. 8 цього договору, і виконувати інші умови цього договору. Згідно з п. 1 договору про внесення змін №11 від 29.02.2016 ліміт кредитної лінії 6 340 000,00 євро 00 євроцн. Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, з урахуванням змін, внесених Договорами про внесення змін, належне виконання Позичальником зобов`язань по цьому договору забезпечується іпотекою наступного майна: 1) будівлі виробничого корпусу № 2 в літ. Т, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд.1-3 (реєстраційний номер 129-з), загальною площею 17 896,60 кв.м., яке належало Позивачу на праві власності згідно свідоцтва про право власності серія ЯЯЯ №355736; 08.06.2010 укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за № 4706, з усіма змінами та доповненнями (далі - Іпотечний договір-1), для забезпечення виконання зобов`язань за Договором про відкриття кредитної лінії № 05-B/10/47/KЛ від 29.04.2010; 2) нежилих приміщень (літ. А), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд.1-3, загальною площею 2 672,80 кв.м., яке належало Позивачу на праві власності на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.05.2011; 19.08.2011 укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за № 9555, з усіма змінами та доповненнями (надалі - Іпотечний договір-2), для забезпечення виконання зобов`язань за Договором про відкриття кредитної лінії № 05- В 10/47/КЛ від 29.04.2010; 3) нежилої будівлі (літ. Л), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд.1-3, загальною площею 16 578, 7 кв. м., яка належала Позивачу на праві власності на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.05.2011 (справа №2-3411/10); 27.01.2012 укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 27.01.2012 та зареєстрований у реєстрі за № 862, з усіма змінами та доповненнями (далі - Іпотечний договір-3), для забезпечення виконання зобов`язань за Договором про відкриття кредитної лінії № 05-B/10/47/KЛ 29.04.2010. Відповідно до пунктів 6.1-6.2, 6.4 вказаних Договорів іпотеки, за рахунок предмета Іпотеки Іпотекодержатель, яким є Відповідач, має право задовольнити свої вимоги, що забезпечені іпотекою згідно з п. 2 цих Договорів, у повному обсязі, що визначається на момент фактичного відшкодування (задоволення). Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання Іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань, зазначених у ст. 2 цих Договорів, воно/и не буде/уть виконане/і або буде/уть виконане/і неналежним чином. У разі настання випадків, передбачених п.п. 6.2-6.3 цих договорів іпотекодержатель реалізує Предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду, вчиненого виконавчого напису нотаріуса. Матеріали справи свідчать, що у зв`язку з неналежним виконанням Позивачем взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, Відповідачем реалізовано позасудовий спосіб захисту порушених прав, передбачений ст.18 Цивільного кодексу України, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, а саме: 1) 30.12.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. вчинено виконавчий напис № 5706, яким запропоновано відповідачу звернути стягнення на будівлю виробничого корпусу № 2 (літ. Т) загальною площею 17 896,60 кв.м., за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок № 1-3, реєстраційний номер 48803680000 (далі - виконавчий напис № 5706); 2) 30.12.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. вчинено виконавчий напис № 5708, яким запропоновано відповідачу звернути стягнення на нежилі приміщення (літ. А), загальною площею 2 672,8 кв. м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок № 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48947080000 (далі - виконавчий напис № 5708), що є предметами забезпечення виконання основного зобов`язання позивача за договором про відкриття кредитної лінії № 05І-В/10/47/КЛ від 29.04.2010 із змінами і доповненнями; 3) 30.12.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. вчинено виконавчий напис № 5704, яким запропоновано відповідачу звернути стягнення на нежилу будівлю (в літ. Л), загальною площею 16 578, 7 кв. м., яка знаходиться: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48879580000. 08.12.2017р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель Інною Вікторівною, відкрито виконавче провадження № 55344694 з примусового виконання виконавчого напису № 5708 про звернення стягнення на: нежилі приміщення (в літ "А"), загальною площею 2672,8 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48947080000. За рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку переданого в іпотеку майна, задоволено вимоги ПАТ "Сбербанк" за Кредитним договором у сумі 7 077 308 Євро 41 євроцентів. 10.01.2018р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим Валентином Олександровичем, відкрито виконавче провадження № 55500060 з примусового виконання виконавчого напису № 5706 про звернення стягнення на будівлю виробничого корпусу № 2 (літ.Т), загальною площею 17896,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок № 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48803680000. З урахуванням приписів ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та з метою визначення вартості майна, державними виконавцями: 11.01.2018р. винесено Постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 55344694 та доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі» надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань визначення вартості нерухомого майна, а саме: нежилі приміщення (в літ. »A»), загальною площею 2672,8 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд.1-3. За результатами оцінки від 16 січня 2018 року встановлено вартість вищезазначеного арештованого майна - 24 644 041, 00 грн. без ПДВ. 13.03.2018р. винесено Постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №55500060 та доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі» надати висновок (звіт) із питань визначення ринкової вартості майна, а саме: будівлю виробничого корпусу №2 (літ.Т) загальною площею 17 896,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок № 1-3. За результатами оцінки від 03 квітня 2018 року встановлено вартість вищезазначеного арештованого майна - 50 367 357,00 грн. без ПДВ. Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження №55344694 від 25.09.2018р., відповідач, як іпотекодержатель скористався спеціальним правом, передбаченим ст. 49 Закону України «Про іпотеку», та заявив про виявлення бажання придбати предмет іпотеки. У зв`язку з придбанням майна іпотекодержателем відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки на підставі п. 15 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження № 55344694 з примусового виконання виконавчого напису №5708 було закінчено. Крім того, згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження № 55500060 від 19.10.2018р., відповідач, як іпотекодержатель скористався спеціальним правом передбаченим ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та придбав перший та другий предмети іпотеки. У подальшому відповідачем 22.10.2018р. зареєстровано право власності на придбане вищевказане майно, що підтверджується Довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 142526025 від 24.10.2018р. та № 142507122 від 24.10.2018р. Отже, відповідач задовольнив частину своїх вимог за договором про відкриття кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ від 29.04.2010р. за рахунок переданого в іпотеку майна позивача, початкова ціна якого становить 75 011 398 грн. 00 коп. 06.11.2018 відповідач повідомив позивача (лист № 24038/5/06-2-1 від 31.10.2018р., лист № 24039/5/06-2-1 від 31.10.2018р.) про прийняття у власність майна ПАТ «Квазар» на загальну суму 52 507 978, 60 грн., а саме: - нежилої будівлі (літ. А), загальною площею 2 672, 8 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, будинок № 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48947080000, за початковою ціною третіх прилюдних торгів 17 250 828,70 грн: - будівлі виробничого корпусу № 2 (літ. Т), загальною площею 17896,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок №1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48803680000, за початковою ціною третіх електронних торгів 25 257 149,90 грн. 08.12.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком Олексієм Степановичем відкрито виконавче провадження № 55344700 з примусового виконання виконавчого напису №5704 про звернення стягнення на нежилу будівлю , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48879580000. За рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку переданого в іпотеку майна, задоволена вимога ПАТ «Сбербанк» за Кредитним договором у сумі 7 077 308 Євро 41 євроцентів. З урахуванням приписів ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та з метою визначення вартості майна державним виконавцем 28.12.2017 винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні №55344700 та доручено Товариству з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі» надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань визначення вартості нерухомого майна. За результатами оцінки від 29.12.2017 визначено вартість вищезазначеного арештованого майна - 76 477 811 грн. без ПДВ. У зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів електронні торги з реалізації зазначеного майна від перших до третіх оголошені такими, що не відбулися. Як вбачається з Постанови про закінчення виконавчого провадження №55344700 Відповідач, як іпотекодержатель скористався спеціальним правом, передбаченим ст. 49 Закону України «Про іпотеку», та заявив про виявлення бажання придбати предмет іпотеки. У зв`язку з придбанням майна іпотекодержателем відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки на підставі п. 15 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження № 55344700 з примусового виконання виконавчого напису № 5704 було закінчено. За твердженням Позивача, у подальшому Відповідачем зареєстровано 14.12.2018 право власності на придбане вищевказане майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 149616977 від 14.12.2018. При цьому, 27.12.2018 позивач отримав повідомлення від відповідача про прийняття у власність майна ПАТ «Квазар» (нежилу будівлю (в літ. Л), загальною площею 16 578, 7 кв. м., яка знаходиться адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48879580000) за початковою ціною третіх прилюдних торгів 53 534 467, 70 грн. без ПДВ. Позивач також стверджував, що на момент звернення до суду з позовною вимогою позивачу не було відомо про те, що відповідач на вказану початкову суму третіх електронних торгів (52 507 978,60 грн.) вже нарахував 20% податку на додану вартість та обліковує об`єкти іпотеки за ціною з урахуванням ПДВ. Позивач зазначив, що у матеріалах судової справи № 910/15888/17 міститься довідка Відповідача від 14.02.2019 № 2919/5/23-1, у якій Відповідач зазначив вартість майна, яке перейшло до нього, як до заставодержателя відповідно до умов Кредитного договору, вартість об`єкта нерухомого майна загальною площею 16 578, 7 кв. м. вказана у розмірі 64 241 361,24 грн з урахуванням податку на додану вартість. При цьому Позивач вважає, що з урахуванням положень статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Відповідач мав право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог за рахунок вартості майна, що становить 76 477 811, 00 грн., крім того ПДВ (20%) - 15 295 562, всього 91 773 373,20 грн. З урахуванням наведених обставин, на думку позивача, за рахунок звернення стягнення на три об`єкти нерухомого майна позивача, зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором є виконаним на загальну суму 181 787 050,80 грн. (29 572 849,20 + 60 440 828,40 + 91 773 373,20). Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник у зв`язку із неоднаковим тлумаченням сторонами положень ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» в частині визначення порядку реалізації предмета іпотеки в межах здійснення виконавчого провадження, зокрема, що визначення ціни придбання іпотекодержателем предметів іпотеки за укладеними між сторонами іпотечними договорами у разі визнання прилюдних (електронних) торгів такими, що не відбулися. Вирішуючи даний спір, колегія суддів виходить із наступного. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. При цьому в ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» чітко вказано, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". Аналіз наведених норм Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження» у їх сукупності свідчить про те, що норми Закону України «Про іпотеку» в частині реалізації предмета іпотеки, на який звертається стягнення за виконавчим написом нотаріуса є спеціальними, які застосовуються в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», а відповідні норми Закону України «Про виконавче провадження» є нормами загальними, які можуть бути застосовані у виконавчому провадженні за відсутності спеціального закону. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» відносно спірних правовідносин мають загальний характер щодо визначення порядку примусового виконання рішень державних органів та посадових осіб, та використовуються лише якщо інший порядок врегулювання відповідних правовідносин не передбачається спеціальними законами. Водночас спеціальним законом, з урахуванням якого повинно здійснюватися стягнення на предмет іпотеки та яким визначені особливості продажу майна, що є предметом іпотеки, є Закон України «Про іпотеку». Вказане ґрунтується, у тому числі, на приписах ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», де вказано, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку", та на приписах ч. 1 ст. 41 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. Подібних висновків, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21.08.2018 у справі №909/1040/17 та постанові від 19.11.2019 у справі № 922/2827/18. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на момент реалізації предмету іпотеки) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Відповідно до ч.ч. 2, 3 вказаної статті (в редакції, чинній станом на момент реалізації предмету іпотеки) якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. Порядок визначення початкової ціни встановлений у ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на момент реалізації предмету іпотеки), відповідно до якої початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки. З наведеної норми вбачається, що законом передбачено три способи визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, а саме: перший - за рішенням суду; другий - за згодою між іпотекодавцем та іпотеко держателем; третій - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. Таким чином, ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на момент реалізації предмету іпотеки) передбачено зменшення початкової ціни продажу предмета іпотеки на других та третіх прилюдних торгах, отже вказаною нормою передбачено зміну на кожних наступних торгах ціни продажу предмета іпотеки шляхом зменшення саме початкової ціни, тобто ціни перших прилюдних торгів. Аналогічні положення містяться в п. 2 розділу VII «Порядку реалізації арештованого майна» (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5, згідно з абз. 1 якого реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку». Відповідно до положень абз. 6 розділу VII Порядку за результатами проведення електронних торгів складається протокол, який підписується уповноваженим представником Організатора та покупцем предмета іпотеки. У протоколі, крім інформації, передбаченої пунктом 1 розділу VIII цього Порядку, зазначаються дата видачі/підписання протоколу та початкова ціна предмета іпотеки, встановлена відповідно до частини другої статті 43 Закону України «Про іпотеку». Крім того, абз. 15 розділу VII Порядку встановлено, що зменшення ціни предмета іпотеки на електронних торгах проводиться відповідно до вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, зменшенню підлягає саме початкова ціна (ціна перших прилюдних торгів), яка визначається лише у порядку, встановленому ст. 43 Закону України «Про іпотеку». При цьому, на відміну від приписів ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку», норми якої визначають початкову ціну продажу, норма ч. 1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» передбачає залік іпотекодержателем своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна саме за «початковою ціною», не застосовуючи при цьому таких понять, як «початкова ціна других торгів» чи «початкова ціна третіх торгів». Крім того, на відміну від ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку», у частині першій цієї статті взагалі не застосовується термін «початкова ціна продажу», натомість міститься термін «початкова ціна». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що іпотекодержатель має право одержати предмет іпотеки лише за початковою ціною, визначеною одним із способів, передбачених ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на момент реалізації предмету іпотеки), а не за ціною продажу предмета іпотеки, визначеною на других або третіх прилюдних торгах, оскільки у даному випадку реалізація (купівля-продаж) предмета іпотеки шляхом проведення торгів не здійснюється, торги визнаються такими, що не відбулися, а отже застосування до даного випадку поняття початкової ціни продажу других або третіх торгів є безпідставним. У випадку, коли торги не відбулися і відсутні особи, які висловили волевиявлення на придбання майна та виступили покупцями такого майна, настають наслідки, передбачені ст. 49 Закону України «Про іпотеку». При цьому перехід права власності на майно до іпотекодержателя є дією, яка зумовлена умовами іпотечного договору та є різновидом передбаченого ст. 37 Закону України «Про іпотеку» способу звернення стягнення шляхом прийняття рішення про набуття у власність такого предмета іпотеки. Аналогічний висновок про відсутність правочину купівлі-продажу у випадку, коли торги не відбулися, викладений у постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1655цс16 та від 14.06.2017 у справі № 463/1204/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №910/16709/18. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із законодавством іпотекодержатель не позбавлений права стати учасником торгів і придбати предмет іпотеки за найбільш вигідною ціною, у тому числі за початковою ціною продажу відповідно других або третіх торгів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України «Про іпотеку» будь-який учасник може бути покупцем предмета іпотеки, якщо він запропонує найвищу ціну. Якщо покупцем є іпотекодержатель, він зобов`язаний сплатити лише різницю між запропонованою ним ціною і розміром невиконаного основного зобов`язання. Отже, аналіз вказаної норми свідчить, що іпотекодержатель не позбавлений права та можливості стати учасником торгів, вчинивши передбачені законодавством дії, та придбати майно на публічних (електронних) торгах, у тому числі за початковою ціною продажу на третіх торгах за умови набуття ним статусу учасника та переможця торгів, що відбулися. У свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок зменшення початкової ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах у залежності від черговості таких торгів, що має значення виключно для визнання торгів, такими, що відбулися, тобто, продажу за ціною, не нижчою від початкової ціни відповідних торгів, яка не є початковою ціною продажу предмета іпотеки у розумінні ст. 43 Закону України «Про іпотеку». При цьому таке зменшення ціни здійснюється організатором прилюдних торгів, тоді як суб`єктами, які відповідно до положень ч. 2 с. 43 Закону України «Про іпотеку» наділені правом визначати початкову ціну, є суд, іпотекодержатель спільно з іпотекодавцем, або суб`єкт оціночної діяльності. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що положення ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» містять відсилочні норми та визначають, що як за умови проведення других прилюдних торгів, так і за умови проведення третіх прилюдних торгів, право іпотекодержателя на придбання предмета іпотеки реалізується лише в порядку та на умовах, визначених ч. 1 цієї ж статті. Зокрема, таке право у разі оголошення торгів такими, що не відбулися, реалізується лише шляхом самостійного заліку іпотекодержателем своїх забезпечених вимог за початковою ціною, визначеною у порядку, передбаченому ст. 43 Закону України «Про іпотеку». З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не порушені права та інтереси позивача, які обґрунтовані тим, що відповідач лише прийняв об`єкти нерухомості за ціною, що була визначена державним виконавцем в актах про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, оскільки саме відповідачем було прийняте рішення про набуття у власність предметів іпотеки та самостійно здійснено залік своїх забезпечених вимог. За приписами ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. У свою чергу, відповідно до положень ст. 47 Закону України «Про іпотеку» організатор прилюдних торгів протягом трьох днів з дня підписання переможцем прилюдних торгів протоколу надсилає відповідний протокол державному виконавцю, приватному виконавцю, а також інші документи, що підтверджують реалізацію предмета іпотеки відповідно до цього Закону. Протягом п`яти робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець, приватний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки, в якому зазначаються, зокрема: початкова ціна предмета іпотеки та ціна продажу; сума коштів, перерахована за придбаний предмет іпотеки, включаючи гарантійний платіж, та дати їх перерахування. Акт про реалізацію предмета іпотеки підписується державним виконавцем, затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, скріплюється печаткою цього органу або підписується приватним виконавцем, скріплюється його печаткою та не пізніше наступного дня надсилається до організатора прилюдних торгів, який проводив прилюдні торги. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 47 Закону України «Про іпотеку» державний виконавець, приватний виконавець не може відмовити у видачі акта про реалізацію предмета іпотеки, якщо така реалізація здійснювалася відповідно до вимог цього Закону. Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 47 Закону України «Про іпотеку» на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. Протягом п`яти робочих днів з дня надходження від державного виконавця, приватного виконавця акта про реалізацію предмета іпотеки організатор проведення прилюдних торгів видає цей акт покупцеві, нотаріально засвідчені копії акта надсилає іпотекодержателю та іпотекодавцю. З урахуванням наведених положень ст. 47 Закону України «Про іпотеку», акт про реалізацію предмета іпотеки складається державним виконавцем на підставі протоколу, складеного організатором прилюдних торгів, який проводив відповідні торги, вже після реалізації предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», що свідчить про те, що вказаним актом державним виконавцем лише фіксується факт реалізації відповідного майна та умови, за якими це було здійснено. При цьому колегія суддів зазначає, що положеннями ст.ст. 47, 49 Закону України «Про іпотеку» не передбачено повноважень державного виконавця пропонувати іпотекодержателю вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. Право залишити за собою нереалізоване іпотечне майно належить виключно іпотекодержателю за наявності його волевиявлення. Разом із тим, такі повноваження державного виконавця визначені лише в ч. 6 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», яка, як було зазначено вище, носить загальний характер стосовно реалізації як нерухомого, так і рухомого майна, і визначає при цьому інший порядок реалізації майна та його оформлення. Відповідні розбіжності у правовому регулюванні між положеннями ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» зумовлюють необхідність застосування при реалізації майна, яке є предметом іпотеки, загальних положень Закону України «Про виконавче провадження», перш за все, в частині дій та рішень державного, приватного виконавця, із особливостями, передбаченими спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку», безпосередньо в частині умов реалізації іпотечного майна. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що позивачем не було оскаржено акти, у яких було зазначено ціну, за якою відповідачем набуто іпотечне майно, а також свідоцтва, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію об`єктів іпотеки за відповідачем, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/11511/18 виклав наступну позицію щодо ефективного способу судового захисту. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність із точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Враховуючи наведену практику Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду з захистом порушених прав. При цьому колегія суддів бере до уваги доводи позивача про те, що звертаючись до суду він мав на меті визнання придбання відповідачем предметів іпотеки саме за їх початковою ціною та припинення зобов`язання за кредитним договором на відповідну суму. Водночас оскарження та можливе скасування актів про реалізацію предметів іпотеки, прийнятих у межах процедури виконавчого провадження, а також державної реєстрації майна, яка здійснена на підставі таких актів та свідоцтв, мало б наслідком повернення майна у власність позивача та жодним чином не сприяло б припиненню зобов`язань позивача за кредитним договором шляхом погашення заборгованості перед відповідачем саме за рахунок власного майна, яке було передано в іпотеку. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007). У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013). Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985). Отже, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов`язковості. Це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. З цього приводу суд звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі №915/1071/14, якою, серед іншого, визнано пріоритет норм Закону України «Про іпотеку» над нормами Закону України «Про виконавче провадження» щодо реалізації іпотечного майна, а також, зокрема, зазначено, що стаття 49 Закону України «Про іпотеку» не встановлює будь-яких інших дій, у тому числі направлення виконавцем, іншими особами, повідомлення іпотекодержателям про оголошення прилюдних торгів, такими, що не відбулись, ні після перших, ні після других, ні після третіх прилюдних торгів, а встановлює право іпотекодержателя протягом десяти днів із дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулись скористатися правом придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. В цій постанові не зроблено висновок про те, що іпотекодержатель має право придбати предмети іпотеки за початковою ціною других чи третіх торгів, мова йде саме про початкову ціну, як це визначено у частині першій статті 49 Закону України «Про іпотеку». Аналогічну позицію висловив і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2016 №К/800/59814/13, якою залишив без задоволення касаційну скаргу ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими встановлено правомірність дій державного виконавця щодо винесення постанови про передачу банку в рахунок погашення боргу іпотечного майна саме за початковою вартістю майна на перших прилюдних торгах. При цьому, доводи банку у вказаній справі були аналогічними доводам відповідача у даній справі, а саме банк вважав, що йому має бути передано іпотечне майно за початковою ціною наступних (у зазначеній ситуації других) прилюдних торгів, однак такі доводи банку були відхилені судом касаційної інстанції. Крім того, з урахуванням наведеної практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів також бере до уваги наявний у матеріалах справи Науково-практичний висновок №042/1322 від 27.12.2019 щодо застосування законодавства, яким врегульовано відносини з приводу реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів у контексті права іпотекодержателя придбати предмет іпотеки за початковою ціною (стаття 49 Закону України «Про іпотеку»), складений професорами кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Так, науковці у вказаному Висновку дотримуються думки, що термін «початкова ціна», вжитий у ч. 1 ст. 49 Закону України «Про іпотеку», слід тлумачити як встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні у спосіб, передбачений ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку». Початковою є саме та ціна, яка визначена відповідно до вказаної норми. Натомість, положеннями ч. 2 ст. 49 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок зменшення початкової ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах у залежності від черговості таких торгів, що має значення виключно для визнання торгів такими, що відбулися, тобто, продажу за ціною, не нижчою за початкову ціну відповідних торгів, яка не є початковою у розумінні ст. 43 Закону України «Про іпотеку». Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що, з урахуванням положень ст. 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідач мав право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог за рахунок вартості іпотечного майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Бі.Еф.Сі», а саме: - нежилу будівлю (літ. А), загальною площею 2 672,80 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 48947080000) за початковою ціною 24 644 041,00 грн.; - будівлю виробничого корпусу №2 (літ. Т), загальною площею 17 896,60 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 48803680000) за початковою ціною 50 367 357,00 грн.; - нежилу будівлю (літ. Л), загальною площею 16 578,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 48879580000) за початковою ціною 76 477 811,00 грн. Разом із тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача із посиланням на постанову Верховного Суду від 02.08.2018 у справі №34/285 як таку, що містить висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на те, що викладена у вказаній постанові

позиція Верховного Суду стосується оцінки правомірності дій державного виконавця та дотримання ним процедури, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», а не оцінки того, за якою ціною майно передається стягувачу у випадку, якщо торги визнано такими, що не відбулися. Тобто, вказана постанова Верховного Суду не містить правового висновку про правильне застосування норм права у разі конкуренції норм Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження» у частині визначення ціни, за якою іпотечне майно передається стягувачу. Звертаючись до суду із даним позовом, Приватне акціонерне товариство «Квазар» заявило позовні вимоги про визнання зобов`язання припиненим лише в частині початкової вартості іпотечного майна, яке прийняте банком у власність, виходячи з положень ст. 49 Закону України «Про іпотеку» та ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження». Проте, у доповненні до доповненні до позовних вимог про визнання зобов`язання припиненим частково у зв`язку з виконанням, позивач вказав, що після звернення до суду із даним позовом йому стало відомо з отриманої під час судового розгляду справи № 910/15888/17 довідки відповідача від 14.02.2019 №2919/5/23-1, що відповідач зазначив вартість майна, що перейшло до нього як до заставодержателя відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням податку на додану вартість. За таких обставин, позивач просив суд першої інстанції визнати зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Квазар" за договором про надання кредитної лінії №05-В/10/47 КЛ від 29.04.2010, укладеним з Акціонерним товариством "Сбербанк", припиненими частково у розмірі 181 787 050,80 грн у зв`язку з їх виконанням, тобто, в сумі з урахуванням податку на додану вартість. Стосовно донарахування позивачем податку на додану вартість у розмірі 20% до зазначених сум колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке донарахування є правомірним, оскільки приписами статті 189.15 Податкового кодексу України встановлено, що у разі постачання (продажу, відчуження іншим способом) банками та іншими фінансовими установами майна, набутого ними у власність внаслідок звернення стягнення на таке майно, базою оподаткування є позитивна різниця між ціною постачання та ціною придбання такого майна. Ціна придбання визначається як вартість майна, за якою таке майно набуте у власність. У разі придбання майна у платника податку ціна придбання визначається з урахуванням податку на додану вартість. Таким чином, з урахуванням приписів статті 189.15 Податкового кодексу України, вартість об`єктів нерухомого майна, що були предметом іпотеки за іпотечними договорами, і які перейшли у власність відповідача відповідно до ст. 49 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною щляхом зарахування своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна складає, з урахуванням податку на додану вартість: нежилої будівлі (літ. А), загальною площею 2 672, 8 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, будинок № 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48947080000, початковою вартістю 29 572 849, 20 грн. з урахуванням ПДВ; будівлі виробничого корпусу № 2 (літ. Т), загальною площею 17 896,6 кв.м., які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Північно-Сирецька, будинок №1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48803680000, початковою вартістю 60 440 828, 40 грн. з урахуванням ПДВ; нежилої будівлі (літ. Л), загальною площею 16 578, 7 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 48879580000, початковою вартістю 91 773 373, 20 грн. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що, з урахуванням положень статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) відповідач мав право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог за рахунок вартості іпотечного майна на загальну суму 181 787 050,80 грн, з урахуванням податку на додану вартість. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи. Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 у справі №910/1802/19 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/1802/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Повне судове рішення складене 02.07.2020 Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді А.Г. Майданевич О.М. Гаврилюк