Постанова 4852 № 160/6508/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 серпня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6508/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року (головуючий суддя - Луніна О.С.) в адміністративній справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ратушної Руслани Павлівни до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни третя особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправною та скасування постанови, визнання відмови протиправною, - ВСТАНОВИВ: Представник Позивача ОСОБА_1 (далі - Позивач) - адвокат Ратушна Руслана Павлівна звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (далі - Відповідач), третя особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Третя особа), в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати Постанову про арешт коштів боржника від 26.12.2019 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною; - визнати відмову від 14.04.2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни у знятті арешту з грошових коштів, що містяться на рахунку Сесеріна Максима Олександровича в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 , та скасуванні постанови про арешт коштів боржника від 26.12.2019, винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною 26.12.2019 у виконавчому провадженні №60598574, протиправною; - стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що постанова про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 є протиправною (незаконною) та підлягає скасуванню, оскільки приватним виконавцем накладено арешт на картку/рахунок, до якого зараховується та надходить заробітна плата Позивача. Позивач, також зазначив про те, що арештом коштів на рахунку № НОМЕР_1 його позбавлено єдиного джерела існування і порушено права та інтереси, у зв`язку з чим останній просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 по справі №160/6508/20 адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ратушної Руслани Павлівни до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», про визнання протиправною та скасування постанови, визнання відмови протиправною - задоволено (а.с. 63-66). Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку (а.с. 77-84). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Позивач, також, вказав і про те, що інформації від АТ КБ «ПриватБанк» щодо заборони звертати стягнення на кошти чи спеціального статусу рахунку, відкритого на ім`я боржника, до приватного виконавця не надходило. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. Клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи у зв`язку із введенням постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 на території України карантину до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О.І. №1861 від 30.08.2019 року про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «БАНК ФОРВАРД» заборгованість у розмірі 39351,94 грн. (а.с. 22). 26.12.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною винесено постанову про арешт коштів боржника, якою в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку(ах): ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «Державний ощадний банк України», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Укрсиббанк», ПАТ «Альфа-Банк», АТ КБ «Приватбанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ АБ «Укргазбанк», ПАТ «Універсал Банк», АТ «Пумб» та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках. що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику (а.с. 24). 07 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. із заявою про зняття арешту з рахунку, в якій просив зняти арешт з грошових коштів (заробітної плати) ОСОБА_1 , що розміщені на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк» для зарахування заробітної плати (а.с. 8-9). До заяви додано довідку АТ КБ «ПриватБанк» та оригінал виписки з особового рахунку (а.с. 25, 26-29). Листом від 14.04.2020 року приватний виконавець надав Позивачу відповідь, згідно з якою у постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено текстом оригіналу: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику». Тобто, приватний виконавець вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, визначених законодавством. Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом. Водночас, визначено обов`язок Банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання. У зв`язку з прийняттям АТ «ПриватБанк» постанови про арешт коштів боржника №60598574 від 26.12.2019 року, рахунок Позивача не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення, на які заборонено законом. Враховуючи викладене, заява щодо зняття арешту з вказаного рахунку не підлягає задоволенню.» (а.с. 10). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 26 грудня 2019 року в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 є предметом судового розгляду в даній справі. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавцями відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавців, тому позовні вимоги в частині скасування постанови про арешт коштів боржника стосовно рахунку Позивача в АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 , який призначений для виплати заробітної плати, підлягають задоволенню. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIIІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Заходи примусового виконання рішень визначені в статті 10 Закону №1404-VIIІ, серед них зокрема: - звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; - звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; - заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; - інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIIІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Зокрема, відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIIІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом). Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника в рамках процедури примусового виконання виконавчого документу врегульовано статтею 48 Закону №1404-VIIІ. Так, за змістом норм частин першої, другої та четвертої цієї статті Закону №1404-VIIІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту. При цьому, забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Також частинами першою-четвертою статті 56 Закону №1404-VIIІ встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Зі змісту наведених норм матеріального права можна дійти висновку, що приватний виконавець має право для забезпечення реального виконання виконавчого документу застосувати арешт коштів боржника (фізичної особи), що знаходяться на рахунку такого боржника у банківській установі, за винятком коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Перелік видів виплат та сум, на які не здійснюється звернення стягнення відповідно до Закону №1404-VIIІ наведений у статті 73 зазначеного Закону. Так, стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання. Також стягнення не здійснюється із сум: 1) неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; 2) грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; 3) вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом; 4) одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві; 5) грошової допомоги, пов`язаної з безоплатним забезпеченням протезування (ортезування) учасника антитерористичної операції, учасника здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, які втратили функціональні можливості кінцівок, благодійної допомоги, отриманої зазначеними особами, незалежно від її розміру та джерела походження. Зі змісту зазначених вище норм частин першої і другої статті 73 Закону №1404-VIIІ вбачається, що такий вид виплати як «заробітна плата» не відноситься до законодавчо визначеного переліку коштів, на які забороняється здійснення стягнення в рамках виконавчого провадження. Натомість Закон №1404-VIIІ встановлює окремий порядок для звернення стягнення на кошти боржника (фізичної особи) у вигляді заробітної плати з метою забезпечення виконання виконавчого документу. Відповідно до статті 68 Закону №1404-VIIІ стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. За змістом частини першої статті 69 Закону №1404-VIIІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. При цьому, у силу приписів статті 70 Закону №1404-VIIІ розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зокрема, із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: - у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; - за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Таким чином, розмір відрахувань, що можуть бути утримані з кожної виплаченої фізичній особі (боржнику) суми доходу у вигляді заробітної плати чітко регламентований статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження», а тому звернення стягнення на всю виплачену фізичній особі заробітну плату суперечить законодавчо встановленому порядку. Поряд з цим, стаття 43 Конституції України встановлює, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що накладення арешту на весь рахунок боржника (фізичної особи) у банку, який призначений для отримання заробітної плати, унеможливлює своєчасне отримання таким боржником у встановленому законом розмірі оплату праці, гарантовану Конституцією та законами України, що призводить до порушення його конституційних прав як громадянина. Як зазначалось вище, Позивач направив Відповідачу заяву про зняття арешту з рахунку, до якої останнім було додано оригінал довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 07.04.2020 та оригінал виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2019 по 02.04.2020 (а.с. 8-9, 25, 26-29). Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до виписки по надходженням по картці/рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2019 по 02.04.2020, на р/р боржника надходили суми коштів від ДВГРЗ ДСНС України з призначенням «зарплата». Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 07.04.2020, виданою за запитом Позивача, ОСОБА_1 станом на 07.04.2020 має в АТ КБ «ПриватБанк» картку № НОМЕР_3 , на яку отримує заробітну плату. У контексті з наведеним, колегія суддів враховує положення частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIIІ, відповідно до якої визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. Зокрема, однією з підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Таким чином, оскільки Відповідач отримав від Позивача повідомлення з документальним підтвердженням (а саме виписку з банку) про те, що на арештованому рахунку боржника в АТ КБ «ПриватБанк» знаходяться кошти у вигляді заробітної плати, а також беручи до уваги встановлений Законом України «Про виконавче провадження» порядок звернення стягнення на заробітку плату боржника (фізичної особи), а також гарантоване чинним законодавством право фізичної особи на своєчасне отримання оплати праці, приватний виконавець мав вжити заходів щодо перевірки відповідних обставин та зняти арешт з коштів боржника (Позивача) в частині накладеного арешту на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», на який Позивач отримує заробітну плату. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування постанови про арешт коштів боржника від 26.12.2019 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмови від 14.04.2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни у знятті арешту з грошових коштів, що містяться на рахунку ОСОБА_2 в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 , та скасуванні постанови про арешт коштів боржника від 26.12.2019, винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною 26.12.2019 у виконавчому провадженні №60598574, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що остання задоволенню не підлягає, оскільки ефективне відновлення порушеного права Позивача забезпечується шляхом задоволення позовної вимоги про скасування спірної постанови у відповідній частині, при цьому, визнання протиправною відмови у знятті арешту з грошових коштів не призведе до відновлення порушеного права Позивача. Щодо вимог Позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, колегія суддів зазначає таке. Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або Третьою особою. Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України врегульовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді першої інстанції Позивачем надано: - копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 11.06.2020 року (а.с. 33-34); - копію розрахункової квитанції від 11.06.2020 року на суму 2500,00 грн. (а.с. 32). Дослідивши надані докази, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до п. 4.1 Договору Клієнт отримав в повному обсязі, а Адвокат надав в повному обсязі наступну правничу допомогу: - складання позовної заяви за 5 годин роботи вартістю 2500,00 грн. Проаналізувавши доводи учасників справи та матеріали даної справи суд апеляційної інстанції, з урахуванням співмірності витрат на правову (правничу) допомогу із обсягом складених адвокатом в межах цієї адміністративної справи документів, часу, витраченого адвокатом на надання таких послуг, складністю справи, ціни позову та значення справи для сторони, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято з порушенням норм процесуального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 30 червня 2020 року підлягає скасуванню. Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни - задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 по справі №160/6508/20 - скасувати. Позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ратушної Руслани Павлівни - задовольнити частково. Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 26.12.2019 в частині накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяною Леонідівною. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова