LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4850200/12567/19-а

від 11.08.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року по справі №200/12567/19-а - залишити без задоволення.

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2020 року справа №200/12567/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г. суддів: Блохіна А.А. Сіваченка І.В. за участю секретаря судового засідання Антонюк А.С., за участю сторін по справі: позивач: не з`явився відповідач: Пономарьов А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя - Троянова О.В.) від 20 травня 2020 року (повний текст складено 22 травня 2020 року у м.Слов`янську) по справі №200/12567/19-а за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 107249,37 грн., зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: Позивач, Головне управління ДПС у Донецькій області звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 107 249,37 грн. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із зустрічним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області форми "Ф" від 12.02.2018 за №10855-42 у сумі 256,32 гривні, форми "Ф" від 12.02.2018 за №0066079-4210-0502 у сумі 9304,67 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №10856-42 у сумі 12876,16 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №0078092-4210-0502 у сумі 1103,78 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №2-4210-0502 у сумі 14968,54 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №3-4210-0502 у сумі 12992,97 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №1-4210-0502 у сумі 297,97 гривень. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року у задоволенні зустрічного адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Донецькій області форми "Ф" від 12.02.2018 за №10855-42 у сумі 256,32 гривні, форми "Ф" від 12.02.2018 за №0066079-4210-0502 у сумі 9304,67 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №10856-42 у сумі 12876,16 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №0078092-4210-0502 у сумі 1103,78 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №2-4210-0502 у сумі 14968,54 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №3-4210-0502 у сумі 12992,97 гривень, форми "Ф" від 12.02.2018 за №1-4210-0502 у сумі 297,97 гривень - відмовлено. Адміністративний позов Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 107 249,37 грн. - задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 107 249, 37 грн. на р/р № UA078999980000031412512005015, код бюджетної класифікації 18010300, отримувач: Бахмутське УК/м. Бахмут/, банк одержувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, ОКПО 37868870. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що виробнича база використається ним для виготовлення продукції згідно КВЕД №23.61 - виготовлення виробів з бетону для будівництва. Ці обставини підтверджуються витягом з реєстру платників єдиного податку, а тому є доведеним в силу ч.1 ст.78 КАС України. Відповідач також вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що належна йому виробнича база не є об"єктом оподаткування згідно п.п. «є» п.266.2.2 ПК України. На думку відповідача, диспозиція п.п. «є» п.266.2.2 ст.266 ПК України сформульована таким чином, що виключає будівлі промисловості, з об`єктів оподаткування податком на нерухомість, незалежно від того, чи використовуються вони за призначенням у відповідному податковому періоді чи ні. Пункт «є» жодним чином не пов`язує виключення будівель з об`єктів оподаткування в залежності від того, кому вони належать фізичним чи юридичним особам. Відповідач також вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої, виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службам, органами статистики та всіма суб`єтами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідач також посилається на правові висновки, викладені Верховним судом у постанові від 17.02.2020 року №820/3556/17. Щодо порушення норм процесуального права, відповідач вважає, що порушені його права передбачені ст.9 та ст.47 КАС України, що є не припустимим в даному випадку. Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі. Відповідач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований з 06.07.2017 року, перебуває на податковому обліку як платник податків в Головному управлінні ДПС у Донецькій області (Бахмутське управління, Бахмутська ДПІ (Бахмутський район) з 06.07.2017 року за №053117180636, видом діяльності за КВЕД є виготовлення виробів із бетону для будівництва (код КВЕД 23.61). Предметом позову по цій справі є стягнення податкового боргу у загальному розмірі 107249,37 грн., який складається з наступного: нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 15.11.2017 року №109079-13 у сумі 55447,96 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.02.2018 року №10855-42 у сумі 256,32 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.02.2018 року №0066079-4210-0502 у сумі 9304,67 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 06.08.2018 року №10856-42 у сумі 12876,16 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 27.08.2018 року №0078092-4210-0502у сумі1103,78 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 23.04.2019 року №2-2410-0502 у сумі 14968,54 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 23.04.2019 року №3-4210-0502 у сумі 12993,97 грн.; нараховано згідно податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 22.08.2019 року №1-4210-0502 у сумі 297,97 грн. (а.с. 14) Підпунктом 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. За приписами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 15.11.2017 року №109079-13 у сумі 55447,96 грн. було оскаржено відповідачем у судовому порядку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Донецькій області форми «Ф» від 15.11.2017 року за № 109079-13 на суму 55 447,96 гривень. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року по справі №200/9833/19-а апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області задоволено, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі №200/9833/19-а скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено. Доказів сплатити нарахованої суми грошового зобов`язання за податковим повідомлення-рішенням форми «Ф» від 15.11.2017 року №109079-13 у сумі 55447,96 грн. відповідачем не надано. Позивачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення «будівля, гараж на 2 бокси» загальною площею 80,1 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 56) та договором купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 37-39). Крім того, позивачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення «будівля, адміністративна будівля» загальною площею 1395,7 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 57) У зв`язку із наявністю у позивача права власності на вказані вище будівлі, відповідачем згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України винесено податкові повідомлення - рішення форми Ф, а саме : - №10855-42 від 12.02.2018 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2017 рік в сумі 256,32 грн. (а.с. 21); -№10856-42 від 12.02.2018 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2017 рік в сумі 12876,16 грн. (а.с. 21); -№0066079-4210-0502 від 12.02.2018 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2017 рік в сумі 9304,67грн. (а.с. 21); -№1-4210-0502 від 23.04.2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2018 рік в сумі 297,97 грн. (а.с. 26); -№3-4210-0502 від 23.04.2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2018 рік в сумі 12993,97 грн. (а.с. 26); -№2-4210-0502 від 23.04.2019 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2018 рік в сумі 14968,54 грн. (а.с. 26). Факт наявності у власності наведеного нерухомого майна відповідачем не оспорюється. Спірним є розповсюдження на відповідача пільги, встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, запроваджено з 01.01.2015р. податок на майно, що відповідно до підпункту 266.7.2пункту 266.7 ст. 266 ПК України включає в себе, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України). Згідно з пп. 266.3.1 - 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Відповідно до п.п.266.5.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Суд апеляційної інстанції не приймає доводи відповідача щодо розповсюдження на нього пільги, встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, виходячи з наступного. У п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, зокрема, є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Тобто, ключовим критерієм при визначенні податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Колегія суддів вважає, що аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пов`язано не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17. В матеріалах справи не має жодного доказу на підтвердження використання відповідачем (з врахуванням виду його діяльності) спірного нерухомого майна за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Реєстрація відповідача в якості платника єдиного податку не свідчить про використання спірного майна для промислового виробництва, а тому доводи апеляційної скарги про те, що цей факт є доведеним в силу приписів ч.1 ст.78 КАС України, колегія суддів вважає безпідставним. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відповідач не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому правомірно відмовлено у задоволенні зустрічного позову. Доводи відповідача про те, що диспозиція п. «є» п.266.2.2 ст.266 ПК України сформульована таким чином, що виключає будівлі промисловості, з об`єктів оподаткування податком на нерухомість, незалежно від того, чи використовуються вони за призначенням у відповідному податковому періоді чи ні, колегія суддів вважає помилковим, оскільки наведене не випливає із положень цієї норми. Застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 р. в справі № 806/2461/17, колегія суддів вважає помилковим з огляду на постанову Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17, в якій судова палата вирішила частково відступити від правового висновку про те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. На виконання наведеної норми позивачем було складено податкову вимогу форми «Ф» №1565-25 від 09.10.2014 р. на суму податкового боргу станом на 08.10.2014р. в розмірі 13174,51 грн .. Наведена вимога була надіслана відповідачу та отримана останнім 17 жовтня 2014 року , що засвідчується підписом у відповідному поштовому відправленні (а.с. 15). Згідно пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті). За правилами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Наведені положення законодавства дають підстави для висновку, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позивачем було дотримано наведені вище вимоги, а тому правомірно задоволено позов. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги ідентичні підставам позову та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права. Під час апеляційного провадження не було встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року по справі №200/12567/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року по справі №200/12567/19-а - залишити без змін. Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 11 лютого 2020 року. Повне судове рішення складено 11 серпня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 11 серпня 2020 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Сіваченко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»