Постанова 4850 № 200/10194/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року справа №200/10194/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року (повний текст складено відповідно до ст. 243 КАС України в м. Слов`янськ) у справі № 200/10194/19-а (суддя І інстанції - Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,- У С Т А Н О В И В: 19 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0214622-4610-0584 від 16.04.2019 року щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником об`єктів житлової нерухомості на загальну суму 33279,95 грн. Позов вмотивовано тим, що відповідач не мав правових підстав для складання податкового повідомлення - рішення № 0214622-4610-0584 від 16.04.2019 за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 33279,95 грн., а саме податкове повідомлення - рішення є незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Просив скасувати податкове повідомлення - рішення №0214622-4610-0584 від 16.04.2019. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 200/10194/19-а у задоволенні позову - відмовлено. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Також позивач зазначив, що судом першої інстанції не враховано положення Сімейного та Цивільного кодексів України. с часу придбання права власності на житловий будинок, вищезазначене майно належало подружжю на праві спільною сумісної власності, тобто 50/100 - ОСОБА_2 , та 50/100 ОСОБА_1 . Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2020 року задоволено клопотання відповідача та проведено заміну відповідача у справі - Головне управління ДФС у Донецькій області на її правонаступника - Головне управління ДПС у Донецькій області. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 03.09.2013 є власником житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 889,6 кв.м., в якому мешкає разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 . Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2019, яка набрала законної сили 07.03.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено мирову угоду та на підставі цього, за ОСОБА_2 визнано право власності на 55/100 або 489,28 кв.м. від загальної площі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та за позивачем 45/100 або 400,32 кв.м. від загальної площі цього ж будинку. Як зазначає позивач, до моменту винесення зазначеної Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2019, частки подружжя у спільному майні були рівні - 50/100 у ОСОБА_1 та 50/100 у ОСОБА_2 відповідно. Податковим органом було сформовано та вручено позивачу податкове повідомлення - рішення № 0214622-4610-0584 від 16.04.2019 з розрахунком суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 33279,95 грн. Правомірність прийнятої податкового повідомлення - рішення № 0214622-4610-0584 від 16.04.2019 є спірною обставиною у межах цієї справи. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Стаття 8 Податкового кодексу України визначає види податків та зборів. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори (пункт 8.1). До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 8.2). До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3). Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно. Положеннями статті 36 Податкового кодексу України визначено суть податкового обов`язку, згідно положень якої податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (пункт 36.1). Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором (пункт 36.2). Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пункт 36.3). Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1. статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що, у відповідності до статті 36 Кодексу, є податковим обов`язком. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком, збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Підстави припинення податкового обов`язку, крім його виконання, визначені пунктом 37.3. статті 37 Податкового кодексу України. Згідно пункту 38.1. статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Пунктом 38.2. статті 38 Податкового кодексу України визначено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Стаття 265 Податкового кодексу України визначає склад податку на майно. Відповідно до пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Судом встановлено, що з вересня 2013 року за ОСОБА_1 одноособово було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 889,6 кв.м. до того як Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2019, яка набрала законної сили 07.03.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено мирову угоду та на підставі цього, за ОСОБА_2 визнано право власності на 55/100 або 489,28 кв.м. від загальної площі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та за позивачем 45/100 або 400,32 кв.м. від загальної площі цього ж будинку. Тобто, розподіл майна було здійснено саме у лютому 2019 року. Суд також не враховує доводи позивача про те, що до моменту винесення зазначеної Ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2019, частки подружжя у спільному майні були рівні - 50/100 у ОСОБА_1 та 50/100 у ОСОБА_2 відповідно, оскільки згідно пункту б) підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Тобто, власником майна де-юре був позивач з вересня 2013 року, а судом встановлено розподіл майна між подружжям лише 19 лютого 2019 року. Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 даного Кодексу об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Відповідно до пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2). За приписами пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 даного Кодексу органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 266.4.3 передбачено, що пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до: об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності). Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016 № 7/14-1054 на 2018 рік встановлено ставки податку для об`єктів житлової нерухомості у розмірі 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (3723 грн.*0,25%=9,3075 грн.) за 1 квадратний метр бази оподаткування. На підставі вищенаведеного, ОСОБА_1 обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (889,6*9,3075+25000= 33279,95 грн.) за 2018 рік. Податкове повідомлення - рішення за 2018 рік сформовано згідно даних ІС "Податковий блок" та вручено платнику особисто 27.06.2019, що сторонами не оспорюється. Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 даної статті цього ж Кодексу обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). З аналізу наведених норм вбачається, що позивач має житловий будинок, площа якого складає 889,6 кв.м., що перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту (пп.266.4.3 ПК України), а тому пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються, та сума податку збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Таким чином, суд доходить висновку про те, що податковим органом зроблений вірний розрахунок податку на нерухоме майно позивача, відмінне від земельної ділянки (889,6*9,3075+25000= 33279,95 грн.) за 2018 рік. Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Згідно з підпунктом 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 Податкового кодексу України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 даного Кодексу податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується: фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Спірне податкове повідомлення - рішення за 2018 рік сформовано податковим органом згідно даних ІС "Податковий блок" та вручено платнику особисто 27.06.2019, що сторонами не оспорюється. Судом встановлено та не заперечується самим позивачем, на час виникнення спірного податкового повідомлення - рішення № 0214622-4610-0584 від 16.04.2019 за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 33279,95 грн., за ОСОБА_1 до винесення Ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19.02.2019, у вересні 2013 року одноособово було зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 889,6 кв.м. Судом встановлено, що, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік в сумі 33279,95 грн., є податковим боргом позивача, який не сплачено ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 200/10194/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 200/10194/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення складено 10 серпня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Сіваченко