Постанова Одеський апеляційний суд № 523/18276/18

Номер провадження: 22-ц/813/6160/20 Номер справи місцевого суду: 523/18276/18 Головуючий у першій інстанції Аліна С. С. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.08.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Дрішлюка А.І., Сегеди С.М., за участю секретаря - Дубрянської Н.О., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, виконавчої дирекції фонду в Одеській області, зацікавлені особи: Міністерство закордонних справ України, представництво Міністерства закордонних справ України у м. Одесі, посольство України в Республіці Італія, посольство України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, Професійна спілка працівників морського транспорту України, Федерація морських професійних спілок України, Благодійна організація «Фонд допомоги морякам «Ассоль», Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: До Суворовського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні виконавчої дирекції фонду в Одеській області, зацікавлені особи: Міністерство іноземних справ України, представництво міністерства іноземних справ України у м. Одесі, посольство України в Італії, Римі, посольство України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, Професійний союз робітників морського транспорту України, Федерація морських професійних союзів України, Благодійна організація «Фонд допомоги морякам «Ассоль», Головне територіальне управління юстиції в Одеській області Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2018 року у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу та просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права. 19 червня 2020 року до Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла уточнена апеляційна скарга. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Таким чином, уточнена апеляційна скарга подана зі спливом строку на апеляційне оскарження, а тому не може бути прийнята апеляційним судом до уваги У судове засідання, призначене на 29 липня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. Від сторін у справі заяв про відкладення справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 10 серпня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до припису п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції послався на наступні обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У зв`язку з наведеним суд має виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»(далі постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України або Господарським процесуальним кодексом України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, як такі, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Для встановлення такого факту особа має подати до суду за місцем свого проживання заяву відповідно до ст. 318 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається про те, що вимоги заявника не підлягають розгляду в порядку позовного провадження цивільного судочинства, а підлягають розгляду в порядку ст. 315 ЦПК України в порядку окремого провадження цивільного судочинства. Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов до висновку, що необхідно відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження за позовом до ОСОБА_2 , Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні виконавчої дирекції фонду в Одеській області, зацікавлені особи: Міністерство іноземних справ України, представництво міністерства іноземних справ України у м. Одесі, посольство України в Італії, Римі, посольство України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, Професійний союз робітників морського транспорту України, Федерація морських професійних союзів України, Благодійна організація «Фонд допомоги морякам «Ассоль», Головне територіальне управління юстиції в Одеській області Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої вказаної норми передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Апеляційний суд зазначає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун`єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року). Колегія суддів звертає увагу, що, звернувшись із позовною заявою до суду першої інстанції, ОСОБА_1 вважав, що порушені його цивільні права, які підлягають захисту в порядку позовного провадження. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції не врахував право ОСОБА_1 на визначення предмету та підстав позову, що призвело до обмеження права на доступ до правосуддя. За таких обставин, судом порушено норми процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, дає підстави для скасування ухвали суду, оскільки перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду по суті позовних вимог до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 10 серпня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: А.І. Дрішлюк С.М. Сегеда