Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/1141/16-ц

Дата документу 10.08.2020 Справа № 333/1141/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 333/1141/16 Головуючий у 1 інстанції: Боровікова А.І. № 22-ц/807/1818/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Полякова О.З. Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Жидкової Олени Юріївни на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ В березні 2016 року ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 23.04.2007р. між «ПРАВЕКС-БАНК» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2739-013/07Р, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті для оплати відповідачем вартості, автомобіля в розмірі 8099 дол. США стоком до 23.04.2014р. зі сплатою 11,99 відсотків річних, а відповідач: зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними, коштами в строки та в порядку, встановленими Графікам, що є невід"ємним додатком до кредитного договору. Згідно п. 4.5 Кредитного договору, протягом всього терміну користування кредитними коштами, відсотки за користування кредитом підлягають щомісяця (за час фактичного користування кредитними коштами протягом календарного місяця) у термін до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування процентів, а також на момент припинення дії Договору, вказаного в п. 1.2 Договору. Свої зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі: видав відповідачу кредит у розмірі 8099 доларів США. В порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором виконав частково, у зв`язку з чим станом на 17.06.2015р. має заборгованість за кредитним договором 8283,16 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 5843,00 дол. США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2440,16 дол. США. Посилаючись на зазначені обставини просило суд, стягнути на його користь з відповідача заборгованість у сумі 8283,16 доларів США та судові витрати. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість у сумі 8283,16 доларів США, судові витрати у сумі 3222 грн. 98 коп. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Жидкової О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу. Судом першої інстанції встановлено, що 23.04.2007р. між «ПРАВЕКС-БАНК» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2739-013/07Р, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в іноземній валюті для оплати відповідачем вартості автомобіля в розмірі 8099 дол. США стоком до 23.04.2014р. зі сплатою 11,99 відсотків річних, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими Графіком, що є невід`ємним додатком до кредитного договору. Станом на 17.06.2015р. за ОСОБА_1 існувала заборгованість за кредитним договором 8283,16 доларів США, у тому числі: заборгованість за кредитом - 5843,00 дол. США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 2440,16 дол. США (а.с.5-7). Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захисти свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Так, відповідно до п. 1.2 кредитного договору, кредит надається позичальникові терміном з 23 квітня 2007 року до 23 квітня 2014 року ( а.с. 8 ). Пунктами 4.4. та 4.5. цього ж правочину передбачено, що позичальник має сплачувати заборгованість по кредиту та відсотки за користування кредитом щомісячно до 10 числа наступного місяця ( а.с. 8 зв. ). Відповідно до п. 9.2. кредитного договору, сторони погодили, що у випадку виникнення в позичальника прострочення по погашенню заборгованості за кредитним договором і по сплаті відсотків за користування коштами більше 10 календарних днів, термін користування коштами, зазначений у п. 1.2. договору, припиняється достроково на 10-й день місяця, наступного за місяцем, в якому виник факт прострочення ( а.с. 9 зв. ). Встановлено, що згідно розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, останній платіж відповідачем ОСОБА_1 з метою погашення заборгованості за кредитним договором було зараховано позивачу 16 червня 2009 року ( а.с. 6 зв. ). Таким чином, відповідно до п. 9.2 кредитного договору термін користування коштами, що зазначений у п. 1.2. вказаного договору, припинився достроково, а саме 10 серпня 2009 року. Враховуючи припинення терміну користування коштами 10 серпня 2009 року, перебіг строку позовної давності слід відраховувати саме з цієї дати. З цієї ж дати не можуть бути нараховані проценти за користування кредитними коштами у зв`язку з припиненням договірних відносин. А тому, судова колегія вважає, що перебіг строку позовної давності щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості сплинув 10 серпня 2012 року. Позов до відповідача було пред`явлено лише 03 березня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, що з урахуванням положень ч. 4 ст. 267 ЦК України та заяви ОСОБА_1 , яка міститься в апеляційній скарзі про застосування строку позовної давності ( а.с. 125), є підставою для відмови у позові. У заяві від 21.01.2020 року про перегляд заочного рішення відповідач вказував, що позовна заява подана з пропуском позовної давності, а також, що він не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду, внаслідок чого не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Суд першої інстанції в ухвалі від 18 лютого 2020 року встановив, що відповідач своєчасно та належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань, за останнім місцем його реєстрації, яка зазначена позивачем в позовній заяві, що підтверджується повідомленнями, які повернулися до суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання» . Суд вказав, що у заяві про перегляд заочного рішення не вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної заяви. В апеляційній скарзі відповідач повторно вказав на те, що не був належно повідомлений про час і місце судового розгляду справи, а тому не зміг реалізувати право подати заяву про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення. Вказані доводи відповідача об`єктивно підтверджуються наявними у справі письмовими доказами. Вирішуючи питання про можливість застосування строку позовної давності при перегляді судового рішення, апеляційний суд звертає увагу на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, а судді - керуючись відповідним принципом (частина перша статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; частина перша статті 47 цього Закону в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції; стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. За змістом ст.12 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційний суд вважає, що рішенням суду першої інстанції у цій справі порушено принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо ОСОБА_3 проти Нідерландів" ("Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Суд першої інстанції, не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив його права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Внаслідок цього суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №200/11343/14-ц, провадження 14-59/18), згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зважаючи на те, що відповідача не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, позов заявлено банком з пропуском строку позовної давності, у заяві про перегляд заочного рішення відповідач просив про застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції, враховуючи правові висновки ВП ВС від 17 квітня 2018 року, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин позовну давність. Суд апеляційної інстанції враховує той факт, що ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, а тому існують підстави для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведені, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, і, без додержання норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 267 ЦК України, ухвалив помилкове рішення про задоволення зазначених вимог в повному обсязі. А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права при його ухваленні, знайшли своє підтвердження при розгляді справи у суді апеляційної інстанції. Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України та названих норм права. Керуючись ст. ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Жидкової Олени Юріївни задовольнити. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2016 рокупо цій справі скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 10 серпня 2020 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: О.З. Поляков С.В. Кухар