Ухвала КЦС ВС № 202/8155/16-ц

У х в а л а 09 грудня 2021 року м. Київ справа № 202/8155/16 провадження № 61-18311ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, ВСТАНОВИВ: У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-банк») звернулося до суду з зазначеним вище позовом. На обґрунтування вимог позову банк зазначав, що 10 січня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Правекс-банк» (далі - АКБ «Правекс-банк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 4266-001/07Р, за умовами якого Банк надав кредит в іноземній валюті у розмірі 20 тис. дол. США, строком до 10 січня 2027 року зі сплатою 12 % річних. 10 січня 2007 року між АКБ «Правекс-банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-банк», та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 4266-001/07Р, за умовами якого поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 10 січня 2007 року № 4266-001/07Р та можливих змін і доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки, штрафу, пені, вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 10 січня 2027 у розмірі 20 тис. доларів США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості. За період користування кредитними коштами, ОСОБА_2 здійснено частково платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість перед банком за кредитним договором у повному обсязі не була погашена. ОСОБА_2 мала кредитну заборгованість кредитну заборгованість станом на 10 січня 2007 року у розмірі 16 068,40 доларів США за указаним вище договором, однак банк просив суд стягнути з відповідачів солідарно на свою користь суму у розмірі 15 108,59 доларів США, з яких: сума кредиту у розмірі 12 445 доларів США; проценти у розмірі 2 663,59 доларів США. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Правекс-банк» відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Правекс-банк» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов АТ «Правекс-банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс-банк заборгованість за кредитним договором № 4266-001/07Р від 10 січня 2007 року у розмірі 15 108,59 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 12 445 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 2 663, 59 доларів США. У задоволенні іншої частини позову АТ «Правекс-банк» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, що надійшла 24 листопада 2021 року, в якій заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ «Правекс-банк» відмовити. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини. Так відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім зазначених вище випадків. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). За змістом положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Отже позовна вимога про стягнення заборгованості є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі. Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 15 108,59 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 01 січня 2021 року становить суму у розмірі 427 119 грн 84 коп. Отже ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн*250=567 500 грн). Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року зазначена справа № 202/8155/16 (провадження № 61-16744ск21) визнана малозначною, відтак Верховний Суд констатує, що зазначена справа є справою з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених статтею 19 ЦПК України, тому є малозначною в силу вимог Закону та своїх властивостей. Переглядаючи справи у касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Касаційна скарга разом з доданими до неї матеріалами не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). ЄСПЛ вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці ЄСПЛ вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року № 40160/12). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України. Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які не підлягають касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі. Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара