Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/2067/20

ПОСТАНОВА Іменем України 06 серпня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/2067/20 провадження № 22-ц/4809/953/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Дьомич Л.М., Карпенка О.Л. секретар Гончар В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду Кіровоградської області від 16.04.2020, суддя Кулінка Л.Д., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування майном, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування майном. Ухвалою Кіровського районного суду Кіровоградської області від 16.04.2020 у задоволенні клопотання позивача про розстрочення сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального права. Зазначається зокрема, що суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач через карантин не має можливості надати довідку про її фінансовий стан за 2019 рік. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 26.05.2020 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10.06.2020 справу призначено до розгляду. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції відповідно статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в розстроченні сплати судового збору та залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачено, а заява позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору з відповідним обґрунтуванням не подана. Суд першої інстанції зазначив, що в позовних матеріалах містяться виписки з Пенсійного фонду України форми ОК-5 за 1998-2017 роки, однак посилання на ці документи в позові відсутні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що докази майнового стану позивачем не надано, а вищевказані виписки Пенсійного фонду України форми ОК-5 за 1998-2017 роки судом не приймаються, оскільки не підтверджують майновий стан позивача на теперішній час. Проте погодитись з висновком суду першої інстанції неможливо. З матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись у суд з позовом у позовній заяві заявила клопотання про розстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення суду. На підтвердження майнового стану надала виписку з Пенсійного фонду України за 1998-2017 роки. Відповідно до ч.1 ст.136 ЦПК України та ст.8 Закону України «Про судовий збір», суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany), заява № 42527/98, § 44). Право доступу до правосуддя, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, може зазнавати обмежень, що застосовуються на розсуд держави-члена. Суд повинен встановити «розумну пропорційність» зазначених обмежень меті їх запровадження, а також з`ясувати, чи не звужується вказане право в результаті їх застосування. (справа «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії» рішення від 23 червня 1995 року). Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить статтю 6 як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не було дотримано належного балансу доступності позивача до правосуддя, оскільки позивач у своєму клопотанні не ставив питання про звільнення його від сплати судового збору, а просив суд розстрочити сплату судового збору до закінчення розгляду справи по сутті. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала про залишення позовної заяви без руху постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Кіровського районного суду Кіровоградської області від 16.04.2020 скасувати. Матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування майном, повернути до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 . Повний текст постанови складено 10.08 2020. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: