Постанова 4803 № 520/15951/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/857/20 Справа № 520/15951/18 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання права власності та витребування майна із незаконного володіння у добросовісного набувача, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна із незаконного володіння у добросовісного набувача. Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником транспортного засобу «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з державним номерним знаком НОМЕР_2 . Під час, коли він з дружиною тривалий час перебували за кордоном, а саме - 03.08.20018 року його автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_3 шляхом підробленої довіреності. До злочину причетний ОСОБА_4 , який є сином дружини позивача, скористався відсутністю матері та вітчима, заволодів його документами, виготовив підроблений паспорт, у якому були зазначені особисті дані позивача та переоформив даний автомобіль на ОСОБА_2 . Згоди на відчудження належного йому транспортного засобу він не надав. 16.10.2018 року викрадений автомобіль під керуванням ОСОБА_2 затримано співробітниками поліції у м. Кривий Ріг тимчасово вилучено у ході огляду та поміщено на автомайданчий Саксаганського ВП Криворізького ВП ГУНП у Дніпропетровській області. Просив суд визнати за ним право власності на автомобіль «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з державним номерним знаком НОМЕР_2 та витребувати його із незаконного володіння у добросовісного набувача. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позову. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 належав автомобіля «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з державним номерним знаком НОМЕР_2 ( а.с. 8-копія договору купівлі-продажу, а.с. 10 - копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу). 09.08.2018 року від дружини позивача ОСОБА_5 надійшла заява до Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеьскі області, у якій вона просить прийняти щодо її сина ОСОБА_6 , який в період з березня по липень 2018 року, шляхом вільного доступу, незаконно заволодів автомобілем мари «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з державним номерним знаком НОМЕР_2 , чим спричинив їй матеріальну шкоду ( а.с. 12). 03.08.2018 року автомобіль «Skoda Super B», сірого кольору, 2009 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з державним номерним знаком НОМЕР_2 , в Регіональному сервісному центрі МВС в Одеській області перереєстровано на ОСОБА_3 ( а.с. 27). Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М. скасовано довіреність, від 30.07.2018 року зареєстровану в реєстру за № 5000, на ім`я ОСОБА_6 ( а.с. 18). Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до ч.1ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ч.1 ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч.1ст.638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції , що за встановлених обставин, придбання ОСОБА_2 спірного автомобіля на момент вчинення, не суперечило нормам чинного законодавства. Судом апеляційної інстанції було витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ярош Олени Миколаївни матеріали нотаріальної справи щодо скасування довіреності від 30.07.2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 2750 та довіреності від 03.08.2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 2824, на ім`я ОСОБА_6 . Також, судом апеляційної інстанції було витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Таранської Аліни Миколаївни матеріали нотаріальної справи щодо скасування довіреності від 30.07.2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 5000, на ім`я ОСОБА_6 . Згідно матеріалів нотаріальної справи щодо скасування довіреності від 30.07.2018 року та від 03.08.2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 звернувся 28.08.2018 року до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. із заявою про скасування довіреності від 03.08.2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 2824, та довіреності від 30.07.2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 2750, на ім`я ОСОБА_6 . Також, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранської Аліни Миколаївни було надано суду апеляційної інстанції заяву ОСОБА_1 від 28.08.2018 року про скасування довіреності від 30.07.2018 року, зареєстрованої у реєстрі за № 5000, на ім`я ОСОБА_6 . Заяви ОСОБА_1 щодо скасування довіреностей не містять його посилання щодо їх незаконності. Колегія суддів звертає увагу, що скасування вказаних довіреностей не впливає на законність правочину та саме придбання ОСОБА_2 спірного автомобілю. Відповідно до ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно до ст.330ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Згідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в п. 10 якої зазначено, норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388ЦК України. Згідно ст.12 ЦК України та п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» добросовісність набувача презюмується, а отже, факт добросовісності набувача не потребує додаткового встановлення його судом або підтвердження будь-яким іншим способом. Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, на що посилається позивач, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до ч.1ст.388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що ОСОБА_2 на час придбання вказаного транспортного засобу не знав і не міг знати про можливе зловживання довірою, можливе шахрайство чи недобросовісність набуття попередніх власників чи повірених. Згідно п. 25 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідно до 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заперечені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набуто правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 придбавши спірний автомобіль та зареєструвавши його у встановленому порядку, набув право власності на нього. Згідно ч.1 ст.316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч.1,2 ст.319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про вчинення щодо нього шахрайських дій, оскільки в силу ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд згідно із вимогами ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність кримінального провадження, на яке посилається позивач, не є доказом шахрайського заволодіння автомобілем, оскільки на час розгляду справи не було визнано винним ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення. Зважаючи на зазначене, доводи ОСОБА_1 про шахрайське заволодіння його автомобілем будь-якими належними доказами не підтверджені. Крім того, позивачем не ставилось питання щодо визнання довіреності, як правочину, недійсним. А суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлеих вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх передчасністю. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П.Красвітна І.А. Єлізаренко