Постанова КЦС ВС № 127/28339/15-ц

Постанова Іменем України 05 серпня 2020 року м. Київ справа № 127/28339/15-ц провадження № 61-10388св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Бурлакова С. Ю., Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг», третя особа - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2016 року в складі судді Гуменюка К. П. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2016 року вскладі колегії суддів: Стеблюк Л. П., Якименко М. М., Колоса С. С., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг» (далі - ТОВ «Естейт Селінг»), третя особа - ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним. Позовна заява мотивована тим, що 05 червня 2007 року між позивачем та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № VIH0G105541410, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 40 000,00 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 03 червня 2037 року. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором того ж дня та між тими ж сторонами укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . 12 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» укладено договір купівлі-продажу предмета іпотеки, відповідно до умов якого реалізовано іпотечне майно. Вважав, що указаний договір суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, продаж квартири було вчинено без проведеної експертної оцінки її вартості та повідомлення іпотекодавця про намір укласти договір купівлі-продажу. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг». Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2016 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. 12 листопада 2015 року, зареєстрованого у реєстрі № 6354. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскаржуваний правочин було вчинено під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів», яким тимчасово заборонено відчужувати без згоди власника нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, наданим громадянину України в іноземній валюті. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У лютому 2018 року до Верховного Суду передано дану цивільну справу. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про задоволення позову. Указав, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» набрав чинності 07 червня 2014 року, тобто після набрання законної сили судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому його дія не поширюється на правовідносини між сторонами. Крім того, позивач не надав доказів проживання у спірній квартирі. Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами установлено, що 05 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», було укладено кредитний договір № VIH0G105541410, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредитні кошти у розмірі 40 000,00 доларів США, зі сплатою 12 % річних, строком до 03 червня 2037 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами 05 червня 2007 року було укладено договір іпотеки квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав у іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 10 грудня 2013 року в справі № 127/13806/13-ц, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2007 року № VIH0G105541410 у розмірі 40 879,69 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем та з можливістю здійснення всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. 12 листопада 2015 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ПАТ КБ «ПриватБанк» передав у власність покупцю ТОВ «Естейт Селлінг» квартиру АДРЕСА_1 , а покупець прийняв у власність нерухоме майно та зобов`язався сплатити продавцю кошти у розмірі 319 269 грн. Вказаний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 6354.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17 (провадження № 14-389цс18) зазначено, що «позивачами не надано жодних доказів, зокрема витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підтвердження відсутності в них іншого нерухомого житлового майна. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відповідність предмета іпотеки у вигляді спірної квартири вимогам статті першої Закону України № 1304-VII та необхідність його застосування у спірних правовідносинах є передчасними». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження 14-111цс19) вказано, що «рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 грудня 2008 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 19 липня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірний житловий будинок шляхом його продажу банком від імені ОСОБА_3 та укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_3 з указаного будинку. 07 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того що договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданим в іноземні валюті у період дії Закону № 1304-VII, тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Позивач постійно проживає у спірному будинку, загальна площа якого не перевищує 250 кв. м, іншого нерухомого майна у власності позивача немає, згоди на відчуження спірного майна він не надавав». Таким чином, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2016 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують відповідності висновків судів обставинам справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 жовтня 2016 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 28 листопада 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко С. Ю. Бурлаков В. І. Журавель В. М. Коротун