Постанова Чернігівський апеляційний суд № 728/1967/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 07 серпня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 728/1967/19 Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/655/20 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі: Державна казначейська служба України, начальник Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі участь у розгляді справи в суді першої інстанції приймав прокурор Бахмацької місцевої прокуратури розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області у складі судді Глушко О.І. від 20 лютого 2020 року, місце ухвалення рішення м.Бахмач, дата складання повного тексту рішення 20 лютого 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, начальника Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі про стягнення відшкодування за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, інфляційне збільшення сум матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, начальника Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі про стягнення відшкодування за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, інфляційне збільшення сум матеріальної шкоди, в якому просив: визнати, що протиправні дії начальника Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі, встановлені у постанові Бахмацького районного суду Чернігівської області від 16 липня 2014 року, порушення строку виконання рішення Бахмацького районного суду від 14 березня 2018 року, з врахуванням змін, внесених постановою від 13 червня 2018 року, призвели до тривалого строку відновлення порушеного права і, як наслідок, до завдання матеріальної шкоди у розмірі 459 грн. 46 коп.; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 459 грн. 46 коп., з яких 3% річних - 73 грн. 15 коп., інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди - 386 грн. 31 коп., шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що внаслідок несвоєчасного виконання рішення Бахмацького районного суду від 14 березня 2018 року по справі №728/2119/17, яким стягнуто на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн. за рахунок Державного бюджету шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, і яке змінено постановою апеляційного суду Чернігівської області від 13 червня 2018 року із зменшенням розміру моральної шкоди до 5 000 грн., строк невиконання якого склав 178 днів, підлягає нарахуванню компенсація в розмірі 3% річних та інфляційні втрати. Оскільки Державна казначейська служба України відмовилась виплатити вказані суми, позивач просив стягнути вказані суми в судовому порядку. Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20.02.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, начальника Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі про стягнення відшкодування за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, інфляційне збільшення сум матеріальної шкоди, задоволено частково. Судом стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в загальному розмірі 459 грн. 46 коп., з яких: 73 грн. 15 коп. - 3 % річних від простроченої суми та 386 грн. 31 коп. - інфляційне збільшення суми шкоди, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. В іншій частині позовних вимог судом відмовлено. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20.02.2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що при вирішенні даного спору по суті судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, при цьому суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що законодавство не встановлює обов`язку нарахування компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду щодо безспірного списання коштів Державного бюджету України. Нарахування компенсації поширюється виключно на випадки виконання рішень суду про стягнення коштів безпосередньо з державних органів, державних підприємств, установ, організацій. Доводи апеляційної скарги стверджують, що законодавство не передбачає для Казначейства повноважень щодо нарахування компенсації при здійсненні безспірного списання коштів державного бюджету на підставі судових рішень про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції помилково задовольнив вимогу позову ОСОБА_1 про стягнення з Казначейства інфляційних нарахувань, згідно статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги зазначають, що ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому боржником у судовому рішенні по справі №728/2119/17 є Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації, а не Казначейство. Разом з тим, факт пред`явлення судового рішення до виконання жодним чином не звільняє боржника від обов`язку невідкладно виконати рішення суду та перерахувати кошти стягувачу. Доводи апеляційної скарги стверджують, що державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Доводи апеляційної скарги вказують, що покладення на Державу відповідальності за порушення договірних зобов`язань на підставі статті 625 ЦК України, з огляду на відсутність договірного характеру спірних правовідносин, є помилковим, оскільки дія ч.2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку з відшкодуванням шкоди, як деліктного зобов`язання. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не послався на норми права, які б покладали відповідальність саме на Державу за прострочення виконання грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги стверджують, що Держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а дані організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Державна установа відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку з її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20.02.2020 року. Відповідно до приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, справа за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, начальника Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі про стягнення відшкодування за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, інфляційне збільшення сум матеріальної шкоди, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14.03.2018 року по цивільній справі (єдиний унікальний номер 728/2119/17) частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до начальника управління Державної казначейської служби у Бахмацькому районі Чернігівської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій посадових осіб Державної казначейської служби України Судом стягнуто на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 30 000 грн. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.82-88). Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 13.06.2018 року дане рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14.03.2018 змінено шляхом зменшення розміру стягнутого на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України до 5 000 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с.10-15). 22.06.2018 року Бахмацьким районним судом Чернігівської області було видано виконавчий лист №728/2119/17 на виконання вищевказаного рішення суду. 02.07.2018 року рішення суду та виконавчий лист були прийняті на виконання Державною казначейською службою України. 28.03.2019 року Державна казначейська служба України виплатила позивачу кошти в розмірі 5 000 грн. Таким чином, тримісячний строк виконання рішення суду сплинув 02.10.2018 року, при цьому строк його несвоєчасного виконання становить 178 днів. Листом №5-11-11/7186 від 23.04.2019 року Державна казначейська служба України повідомила ОСОБА_1 про відмову у виплаті йому компенсації та інфляційних втрат (а.с.26-27). Матеріали справи містять в собі проведений позивачем ОСОБА_1 розрахунок компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення по справі №728/2119/17 та інфляційних втрат за відповідний період, виходячи з 3% річних, 178 днів та суми боргу - 5 000 грн. За вказаним розрахунком розмір компенсації склав 73,15 грн., інфляційні втрати - 386,31 грн. (а.с.25). Як вбачається з рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 року, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14.03.2018 року у справі №728/2119/17 не було виконано своєчасно, строк його невиконання становить 178 днів, і за даних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в частині стягнення з Державного бюджету України 3% річних та інфляційних втрат від простроченої суми шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 судом першої інстанції відмовлено, оскільки вказані вимоги охоплюються змістом вже задоволених вимог. В позові до начальника Управління Державної казначейської служби України у Бахмацькому районі судом першої інстанції відмовлено з врахуванням приписів п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року №460/2011. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, і за даних обставин, відповідно до ч.1 статті 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається. При цьому апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №186/1743/15-ц, провадження №61-5639св18. А саме, у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. За даних обставин, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 року в частині задоволених позовних вимог і стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 73 грн. 15 коп. - 3% річних від простроченої суми та 386 грн. 31 коп. інфляційного збільшення суми шкоди шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову не узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги зазначають, що законодавство не встановлює обов`язку нарахування компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду щодо безспірного списання коштів Державного бюджету України. Нарахування компенсації поширюється виключно на випадки виконання рішень суду про стягнення коштів безпосередньо з державних органів, державних підприємств, установ, організацій. Доводи апеляційної скарги стверджують, що законодавство не передбачає для Казначейства повноважень щодо нарахування компенсації при здійсненні безспірного списання коштів державного бюджету на підставі судових рішень про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції помилково задовольнив вимогу позову ОСОБА_1 про стягнення з Казначейства інфляційних нарахувань, згідно статті 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги зазначають, що ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому боржником у судовому рішенні по справі №728/2119/17 є Управління соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації, а не Казначейство. Разом з тим, факт пред`явлення судового рішення до виконання жодним чином не звільняє боржника від обов`язку невідкладно виконати рішення суду та перерахувати кошти стягувачу. Доводи апеляційної скарги стверджують, що державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Доводи апеляційної скарги вказують, що покладення на Державу відповідальності за порушення договірних зобов`язань на підставі статті 625 ЦК України, з огляду на відсутність договірного характеру спірних правовідносин, є помилковим, оскільки дія ч.2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, які виникають у зв`язку з відшкодуванням шкоди, як деліктного зобов`язання. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не послався на норми права, які б покладали відповідальність саме на Державу за прострочення виконання грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги стверджують, що Держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а дані організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Державна установа відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 року у оскаржуваній частині, виходячи із наступного. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Виходячи із положень частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання, воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але і з інших підстав. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин апеляційний суд, відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18, а також в постанові Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №750/5104/17, провадження №61-24920св18. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують вірного по суті висновку суду першої інстанції відносно того, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення статті 625 ЦК України. З врахуванням фактичних обставин справи та приписів статей 2,3,4,5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 коштів в загальному розмірі 459 грн. 46 коп., з яких: 73 грн. 15 коп. - 3 % річних від простроченої суми та 386 грн. 31 коп. - інфляційне збільшення суми шкоди, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судове рішення, що набрало законної сили, є підставою для його виконання. Виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету. Рішення суду охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, а також є завершальною стадією судового провадження. Згідно ч.1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатись, як невід`ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява 22774/93, 28.07.1999, §63; "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997, §40). У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява 40450/04, п.46) Європейський суд з прав людини зазначив: "...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання" (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v.Greece), N8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v.Ukraine), N6725/03, п.43, від 31 травня 2007 року). У п.54 суд звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v.Ukraine), N29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року). У пунктах 35, 38, 82 справи "Бурмич та інші проти України" Європейський суд вказує на справу "Бурдов проти Росії" (№2), в якій зокрема, вказано: "У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу". Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"). Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період невиконання грошових зобов`язань, які виникли на підставі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 14.03.2018 року, на виконання якого видано виконавчий лист №728/2119/17. Враховуючи, що відповідачем Державною казначейською службою України порушено виконання грошових зобов`язань, встановлених рішенням суду, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України, і за даних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь 3% річних та інфляційних втрат. При цьому суд першої інстанції прийняв до уваги фактичні обставини справи та норми права, які регламентують спірні правовідносини. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року №45). Відповідно до п.3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості проведеного позивачем розрахунку суми компенсації за несвоєчасне виконання рішення по справі №728/2119/17 та інфляційних втрат (а.с.25). Компенсація вірно розрахована за формулою СК = СБ х 3 х Д : 365 : 100, де СК - сума компенсації за прострочення виконання рішення; СБ - сума боргу, Д - кількість днів прострочення. Таким чином, сума компенсації у виді 3% річних за прострочення виконання рішення Бахмацького районного суду від 14.03.2018 у справі №728/2119/17 становить 73 грн. 15 коп., а саме: 5 000 грн. х 3 х 178 (кількість днів прострочення з 02.10.2018 року по 28.03.2019 року):365:100. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено у рішенні від 20.02.2020 року, що наданий позивачем розрахунок загального індексу інфляції за весь період (1,0772623), починаючи з 02.07.2018 року по 28.03.2019 року, відповідає індексам споживчих цін (індексам інфляції) в Україні за липень 2018 року - березень 2019 року. При цьому позивачем вірно розраховано інфляційні втрати, які становлять 386 грн. 31 коп. Необхідно зазначити, що правильності проведеного позивачем вказаного розрахунку відповідачами в ході судового розгляду даної справи не спростовано. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 20.02.2020 року у оскаржуваній частині, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. В іншій частині рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2020 року апеляційним судом не переглядається в силу приписів ч.1 статті 367 ЦПК України. Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 20 лютого 2020 року у оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Дата складення повної постанови - 07.08.2020 року. Головуючий: Судді: