Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № П/320/634/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/634/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Сорочко Є.О.., Степанюка А.Г. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в наданні позивачеві статусу інваліда війни 2 групи та видачі відповідного посвідчення; - зобов`язати відповідача надати позивачеві статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення «Інвалід війни». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що аналіз положень нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинні на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, свідчить про те, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Залучення позивача до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони, його участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, документально підтверджується. Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон № 731-IX опубліковано 16 липня 2020 року. Відповідно, строки, які були продовжені у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби, закінчуються 06 серпня 2020 року. Судом апеляційної інстанції ухвалою від 22 червня 2020 року встановлено строк десять днів, який обраховується з моменту отримання копії даної ухвали, але не раніше, ніж з дня закінчення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2, протягом якого учасники справи можуть подати відзив на апеляційну скаргу разом з доказами його надсилання (надання) іншим учасникам справи та заперечення проти заяв і клопотань, якщо такі містяться в апеляційній скарзі. Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області не скористалися правом на продовження процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. В той же час, 13 липня 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголошує на протиправності дій відповідача щодо відмови в наданні йому статусу інваліда війни 2 групи та видачі відповідного посвідчення. При цьому, колегія суддів наголошує, що відзив Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 (категорія 1) від 29.08.2019, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно з довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії АВ № 1043725 ступень втрати професійної працездатності позивача з 25.04.2019 становить 70%, довічно. Як зазначено в довідці до акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії АВ № 1043725, позивачу встановлена друга група інвалідності з 25 квітня 2019 року, захворювання пов`язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС від 16.04.2019 №3071 вбачається, що захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до наказу Вишневського комбінату комунальних підприємств від 10 жовтня 1986 року № 81, ОСОБА_1 був відряджений як водій в м. Чорнобиль на 10 днів з 20.10.1986 по 31.10.1986, дана обставина також підтверджується інформаційною довідкою Комунального підприємства «Управління міським господарством» від 04 листопада 2019 року № 1038. 18 грудня 2019 року позивач звернувся до Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації з заявою про надання довідки - підтвердження його участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС за період з 20.10.1986 по 31.10.1986 в м. Чорнобиль в складі загонів Цивільної оборони невоєнізованих формувань Київської області до яких входив Вишневський комбінат комунальних підприємств Києво - Святошинського району Київської області. Проте листом Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 № 01-1-14/1792 зазначив про відсутність у його розпорядженні інформації про залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони. 18 грудня 2019 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області з заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, який став інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Однак листом від 26.12.2019 № 4130 відповідачем було відмовлено позивачеві у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що правових підстав для поширення на позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» немає, оскільки в наданих позивачем документах відсутні відомості про залучення його до складу формувань Цивільної оборони, а також групи інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вважаючи відмову у встановленні статусу інваліда війни протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що позивачем не було доведено його участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Закон України № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Приписи ст. 18 вказаного Закону № 3551-XII визначають, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Згідно з п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 року № 302 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі - Положення №302) посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. В абз. 2 п. 7 Положення №302 закріплено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина. Пунктом 10 Положення №302 передбачено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, є наявність в особи сукупності таких обов`язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Аналогічна правова позиція є сталою та була неодноразово викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2019 року у справі №818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 року у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 року у справі № 676/1827/17, від 27.04.2020 року у справі № 826/15761/17, від 14.05.2020 року у справі № 686/20301/16-а. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Колегія суддів враховує, що встановлені вище обставини прийняття ОСОБА_1 участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 20.10.1986 по 31.10.1986, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, вказують на те, що на нього поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В той же час, згідно зі сталою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.05.2020 року у справі №751/1484/17, від 10.10.2019 року у справі № 810/4584/18, від 19.09.2019 року у справі №756/8323/16, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи підтверджують факт участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Водночас, дані обставини свідчать про те, що на ОСОБА_1 як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що встановлено щодо позивача, Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було вірно визначено судом першої інстанції, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону немає. Належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем не надано. При цьому, у своєму рішенні Управління соціального захисту населення Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області звертало увагу, що для встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС слід надати довідку, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про залучення особи до формувань Цивільної оборони, займаної посади та документів про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказана обставина, як неодноразово підкреслено Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Необґрунтованим є посилання апелянта на позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 13.04.2017 року у справі №537/6144/16-а, оскільки в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року. До того ж, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України. Повний текст виготовлено 07.08.2020. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді Є.О. Сорочко, А.Г. Степанюк