Постанова 4803 № 203/3131/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5807/20 Справа № 203/3131/19 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Каратаєвої Л.О., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Дніпровської міської ради, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року у справі за позовом Дніпровської міської ради до Комунального підприємства Жилсервіс-2 Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму, - ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства Жилсервіс-2Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору найму (а.с. 2-6). В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що 20.09.2019 року між КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 було укладено договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до якого останній було надано в користування квартиру АДРЕСА_1 . Згідно положень ст.ст.58, 61 ЖК України єдиною підставою для вселення у жиле приміщення є ордер. Однак, відповідачці ордер на спірне приміщення не видавався, а тому у сторін договору найму не було правових підстав укладати договір найму. В порушення вимог ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір найму не містить ні орендної плати з урахуванням індексації, ні страхування взятого в оренду майна, ні забезпечення виконання зобов`язань, ні порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди. Просила суд визнати недійсним договір найму від 20.09.2019 року. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено в повному обсязі (а.с. 65-69). Дніпровська міська рада з вказаним рішенням суду не погодилась та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права /а.с. 72-76/. ОСОБА_1 скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК та подала відзив на апеляційну скаргу Дніпровської міської ради. КП Жилсервіс-2 ДМР не скористалось своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог виходив з того, що з досліджених судом письмових доказів вбачається та не спростовано позивачем, що квартира АДРЕСА_1 свого часу була передана на умовах найму ОСОБА_2 та після смерті останнього за розпорядженням начальника ЖЕО виконкому Кіровської районної ради народних депутатів № 219ж від 24.09.1986 року в зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_2 , що був батьком ОСОБА_1 , за заявою останньої особовий рахунок квартири було переоформлено на ім`я ОСОБА_1 , зі складом сім`ї: ОСОБА_1 основний квартиронаймач, ОСОБА_3 син. ОСОБА_3 22.07.1986 року був зареєстрований в квартирі та проживав в останній до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 в 1996 році залишила квартиру та мешкала за іншими адресами, а з грудня 2015 року знов постійно стала мешкати в спірній квартирі, 20.09.2018 року з нею було укладено договір найму та 24.09.2018 року вона була зареєстрована в квартирі. Весь цей час ОСОБА_1 залишалась перебувати на обліку, як основний квартиронаймач. На момент її реєстрації в квартирі її син ОСОБА_3 помер, однак за життя, в заяві ОСОБА_1 від 12.06.2018 року засвідчив свою згоду на реєстрацію своєї матері в квартирі. З урахуванням зазначеного та положень ЖК України, суд вважав безпідставними доводи позивача про незаконність вселення ОСОБА_1 до спірної квартири (за відсутності ордеру) та укладання в подальшому з нею договору найму, оскільки остання вселилась до квартири, де мешкав на законних підставах її син ОСОБА_3 , за його згоди, що не протирічить приписам ст.65 ЖК України. Колегія судів погоджується з вказаними висновками суду враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності. З досліджених судом за клопотанням представника відповідачки ОСОБА_1 матеріалів цивільної справи № 203/1098/19 вбачається, що згідно довідки Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради від 04.07.2018 року обмінний ордер на зазначену вище квартиру на підприємстві не зберігся. Згідно розпорядження ЖЕО виконкому Кіровської районної ради народних депутатів № 219ж від 24.09.1986 року вбачається, що відповідно до рішення виконкому Кіровської районної ради народних депутатів № 621 від 22.05.1981 року та в зв`язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_2 , що був батьком ОСОБА_1 , за заявою останньої особовий рахунок квартири було переоформлено на ім`я ОСОБА_1 , зі складом сім`ї: ОСОБА_1 основний квартиронаймач, ОСОБА_3 син. Також з позовної заяви ОСОБА_1 , що є предметом розгляду у цивільній справі № 203/1098/19, вбачається, що остання посилалась на те, що в 1996 році вона була вимушена залишити квартиру АДРЕСА_1 та проживала в кімнаті АДРЕСА_2 , оскільки останній знаходився поруч з її місцем роботи в Обласному комунальному закладі освіти «Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 для розумово відсталих дітей». В 2005 році вона переїхала в інший гуртожиток по АДРЕСА_3 . Весь цей час в квартирі АДРЕСА_1 мешкав її сина ОСОБА_3 , де був зареєстрований з 22.07.1986 року. В період мешкання в гуртожитках вона також продовжувала мешкати в квартирі АДРЕСА_1 , доглядала за нею, сплачувала комунальні послуги та вважали цю квартиру основним місцем мешкання, а проживання в гуртожитках тимчасовим, вимушеним заходом. В грудні 2015 року вона знов переїхала мешкати до спірної квартири, зокрема, в зв`язку з тим, що її син ОСОБА_3 тяжко захворів та потребував постійного догляду. ІНФОРМАЦІЯ_2 вона знялась з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 та 13.06.2018 року разом із сином звернулась до департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з приводу її реєстрації в квартирі. Однак, в неї відмовились приймати документи, посилаючись на необхідність наявності договору найму житла. ІНФОРМАЦІЯ_1 її син помер та одночасно вона звернулась до Комунального підприємства Жилсервіс-2 Дніпровської міської ради з приводу укладання договору найму квартири, оскільки значилась, як основний квартиронаймач. 20.09.2018 року між нею та Комунальним підприємством «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради було укладено договір найму. На підставі зібраного пакету документів 24.09.2018 року вона була зареєстрована в спірній квартирі. Однак, в подальшому їй було повідомлено, що її реєстрація в квартирі незаконна та зняли з реєстрації. З копії паспорту ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах цивільної справи № 203/1098/19, вбачається, що 10.09.1996 року остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та 13.01.2005 року знята з реєстрації за вказаною адресою; 20.06.2006 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та 15.05.2018 року знята з реєстрації; 24.09.2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно довідки від 01.07.2019 року Державного закладу професійної (професійно-технічно_ освіти «Придніпровський професійний ліцей м. Дніпро» вбачається, що Лопатинець в квартирі АДРЕСА_2 не проживає з 2003 року та фактично у цій квартирі мешкає ОСОБА_4 . Відповідно до договору дарування від 27.02.2003 року вбачається, що зазначена вище квартира ОСОБА_1 була подарована ОСОБА_4 . Також в матеріалах цивільної справи № 203/1098/19 міститься заява ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 12.06.2018 року про її реєстрацію за адресою: АДРЕСА_5 , в якій міститься засвідчена 13.06.2018 року підписом згода ОСОБА_3 на реєстрацію ОСОБА_1 у вказаній квартирі. Крім того, 24.09.2018 року до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради заява про реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , подавалась її представником за довіреністю ОСОБА_5 . Згідно висновку від 12.10.2018 року щодо перевірки законності реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, вказану реєстрацію було скасовано. Підставою для цього стало повідомлення Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради про те, що договір найму між вказаним підприємством та ОСОБА_1 щодо спірної квартири, представнику останньої ОСОБА_5 не видавався. Також з матеріалів цивільної справи № 203/1098/19 вбачається, що за фактом можливого використання підроблених документів при реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , було відкрито кримінальне провадження № 123019040030000842, за ч. 4 ст. 358 КК України. За наслідками проведеного досудового розслідування постановою слідчого СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області зазначене кримінальне провадження було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України. З вказаної постанови вбачається, що під час досудового розслідування було встановлено, що 24.09.2018 року до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради звернувся ОСОБА_5 , як представник ОСОБА_1 згідно нотаріальної довіреності, про реєстрацію місця проживання останньої за адресою: АДРЕСА_5 . На підставі заяви та наданих документів ОСОБА_1 24.09.2018 року було зареєстровано за цією адресою. Згідно відомостей Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою. Згідно розпорядження № 219ж від 24.09.1986 року ОСОБА_1 є квартиронаймачем, інших документів на підприємстві не зберіглось. Договір найму від 20.09.2018 року укладено на підставі розпорядження № 219ж від 24.09.1986 року та довідки № 4466 від 15.06.2018 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Відповідно до наявної в матеріалах цивільної справи № 203/1098/19 довідки № 4666 від 15.06.2018 року у складі сім`ї та зареєстрованих в квартирі АДРЕСА_1 зазначено: ОСОБА_1 , як незареєстрованого наймача та її сина ОСОБА_3 , як зареєстрованого з 22.07.1986 року. Згідно акту від 15.04.2019 року, складеному та підписаному мешканцями будинку АДРЕСА_6 , засвідченого головою ОСББ, підтверджено проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_7 цього будинку з АДРЕСА_8 . Також представником ОСОБА_1 в рамках цивільної справи № 203/1098/19 було надано квитанції про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_5 , за період 2016-2019 рр., платниками яких зазначено ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 . Частиною 2 ст. 810 ЦК України встановлено, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. Згідно ч. 1 ст. 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Відповідно до ст. 15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті: 1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду; керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад; приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду; видають ордери на жилі приміщення. Вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством. Згідно ст. 51 ЖК України жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів. Статтею 61 ЖК України встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Такий типовий договір найму затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 939 від 22.06.1998 року. Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Згідно ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Статтею 106 ЖК України визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. Згідно ст. 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах. Відповідно до ст. 108 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду може бути розірвано на вимогу наймодавця лише з підстав, установлених законом, і тільки в судовому порядку, крім випадків виселення з будинків, що загрожують обвалом. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Згідно ст. 215 ЦК України, на яку позивач посилався, як правову підставу для визнання недійсним договору найму, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що ОСОБА_1 , постійно проживаючи в квартирі з грудня 2015 року, вселившись до неї за згоди єдиного на той час наймача ОСОБА_3 , що був її сином, з яким вони проживали в спірній квартирі до дня смерті останнього, у відповідності до ст. 65 ЖК України набула право користування спірною квартирою та відповідно до ст. 106 ЖК України мала право на визнання її основний наймачем квартири після померлого сина та мала право на укладення відповідного договору найму, як того вимагають положення ст. 61 ЖК України. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо безпідставності посилань позивача на невідповідність укладеного договору найму вимогам Закону України Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки норми вказаного Закону на спірні правовідносини найму жилого приміщення не поширюються. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, були предметом розгляду у суді першої інстанції, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Л.О. Каратаєва М.О. Макаров