Постанова 4803 № 183/6823/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5573/20 Справа № 183/6823/18 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 13 березня 2009 року про отримання кредиту у розмірі 2 600, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http:/privatbank.ua/terms/pages70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31 липня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 167 696, 36 грн, з яких: 2 599, 57 грн - заборгованість по тілу кредиту, 159 158, 37 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 938, 42 грн - заборгованість за пенею та комісією. Позивач на власний розсуд визначив остаточну заборгованість до стягнення, розмір якої становить 112 231,98 грн., а саме: 2 599, 57 грн - заборгованість по тілу кредиту, 109 632, 41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 13 березня 2009 року по 31 січня 2018 рік. Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом за кредитним договором № б/н від 13 березня 2009 року в розмірі 2 599, 57 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, у встановленому законом порядку даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Відповідач правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористався. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування заочного рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного. Встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію заяви позичальника ОСОБА_1 від 13 березня 2009 року, за змістом якої відповідач просить надати їй кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну карту з базовою процентною ставкою 36% річних (а.с.11). Зазначена вище заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, порядку нарахування неустойки. Долучені до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг, - відповідачем не підписані (а.с. 13 -18). Заява позичальника містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. На підтвердження свого позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором №б/н від 13 березня 2009 року, згідно якого, станом на 31 липня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 16 7696, 36 грн, з яких: 2 599, 57 грн - заборгованість по тілу кредиту, 159 158, 37 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 938, 42 грн - заборгованість за пенею та комісією. Згідно змісту вказаного вище розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитом за період з 13 березня 2009 по 31 січня 2018 ріку становлять 109 632, 41 грн. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання кредитних коштів відповідачем, про що свідчить наданий банком розрахунок, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути фактично отримані грошові кошти. В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається. Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у стягненні заборгованості по процентам, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що підстав для стягнення цієї заборгованості не вбачається, оскільки у анкеті-заяві позичальника не встановлена процентна ставка. Погодитись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, не можна. За положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 13 березня 2009 року процента ставка визначена в розмірі 36% річних. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 березня 2009 року, посилався на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємну частину кредитного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 березня 2009 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01 листопада 2018 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату підвищених процентів за користування кредитними коштами, надані банком Умови не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Прваила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 березня 2009 року шляхом підписання заяви позичальника. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою у випадку несвоєчасного виконання боргових зобов`язань. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом, нарахованих за підвищеною процентною ставкою понад 36% річних. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; розглядаючи дану справу в межах доводів апеляційної скарги; приймаючи до уваги, що банком надано суду заяву позичальника від 13 березня 2009 року, яка підписана сторонами та містить погоджені умови, зокрема, щодо розміру процентів за користування кредитом 36% на 360 днів, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 13 березня 2009 року по 01 квітня 2015 року, за ставкою, що погоджена сторонами 36% річних в сумі 4 935, 34 грн. Колегія звертає увагу, що позивачем безпідставно здійснено нарахування процентів за користування кредитом за підвищеними процентними ставками на рівні 43,2% річних в період з 01 квітня 2015 року по 31 липня 2018 року, оскільки не погоджено в заяві позичальника. Таким чином, за період з 13 березня 2009 року по 01 квітня 2015 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню проценти за користування кредитними коштами за ставкою, що не перевищує 36% річних, у загальному розмірі 4 935,34 грн. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, помилково встановив, що вимоги банку про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом є необґрунтованими у повному обсязі, не взяв до уваги, що сторони погодили в письмовому вигляді розмір базової процентної ставки 36 % річних. Таким чином, рішення суду підлягає скасуванню в оскаржуваній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про часткове задоволення вказаної позовної вимоги. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 118,29 грн. (розмір заявлених вимог 112 231,98 грн, розмір вимог, що підлягають задоволенню 7 534,91 грн (з яких 2 599,57 тіло кредиту), розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом 1 762 грн. (1 762 грн х 7 534,91 грн : 112 231,98 грн = 118,29 грн). Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року в частині відмови у стягненні із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом та в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 4 935,34 грн. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом в іншій частині, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати у розмірі 118,29 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач Л.О. Каратаєва