Постанова 4809 № 387/669/19

ПОСТАНОВА Іменем України 07 квітня 2020 року м. Кропивницький справа № 387/669/19 провадження № 22-ц/4809/699/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Кіселика С.А., (суддя - доповідач), суддів: Єгорової С.М., Карпенка О.Л., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач ОСОБА_1 , розглянувши порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 січня 2020 року у складі судді Авраменко О.В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2011 року на загальну суму 18 273,99 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 травня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач порушила умови кредитування та не виконує належним чином зобов`язання, в результаті чого станом на 10 травня 2019 року виникла заборгованість в розмірі 18 273,99 грн., яка складається з: 2 260,16 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4 949,18 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8 368,27 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1350,00 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 846,38 грн. штраф (процентна складова). Короткий зміст рішення суду першої інстанцій та мотиви його прийняття Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 січня 2020 року відмовлено в задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Судові витрати залишено по фактично понесеним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала Позивач подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк». Апеляційна скарга мотивована тим, що суд допустив однобічність та неповноту судового розгляду, ухвалив рішення за невідповідності висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Встановлені судом першої інстанції обставини справи 17 травня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір шляхом подання відповідачем до банку анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. (а. с. 9). У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а. с. 10, 11 44). Згідно з розрахунком, наданим позивачем, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач припинила виконувати, здійснивши останній платіж 12 лютого 2018 року в сумі 700,00 грн., у зв`язку з чим станом на 10 травня 2019 року виникла заборгованість в розмірі 18 273,99 грн., яка складається з наступного: 2 260,16 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4 949,18 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8 368,27 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1 350,00 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 846,38 грн. штраф (процентна складова), що підтверджено наданим розрахунком (а. с. 50 53). Провадження у суді апеляційної інстанції Апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду надійшла через суд першої інстанції разом з матеріалами цивільної справи і зареєстрована 05.03.2020 року. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 18 273 грн. 99 коп., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (з 01.01.2020 становить 210200 грн.), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 17 травня 2011 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за користування кредитними коштами, заборгованість за пенею та комісією, та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.05.2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування престижних кредитних карт «Універсальна Gold» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (17 травня 2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (08 серпня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, розміру пені та штрафів, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи банку, однак таких до позову не додав та матеріали справи не містять, а наданий банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна » також відповідачем не підписаний. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна » та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 травня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Вказане враховано судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом та правильно відмовлено у задоволені цих вимог, оскільки зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 17 травня 2011 року, так - як витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: www.privatbanc,com.ua або сайті: https://privatbank.ua/terms/ не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. З наведених підстав, апеляційний суд дійшов висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов`язання зі сплати винагороди за користування кредитом. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Крім того, Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути 4 949 грн. 18 коп. простроченої заборгованості за тілом кредиту. При цьому, позивач, як на доказ наявної заборгованості та її розміру, посилався на наданий ним розрахунок заборгованості (а.с. 50 53). Колегія суддів, дослідивши надані позивачем розрахунки, дійшла висновку, що зазначені розрахунки не є належними та допустимими доказами які підтверджують наявність заборгованості, її розмір і на підставі яких суд може постановити законне та обґрунтоване рішення. Так із наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що банком в період з 08.10.2012 року нараховувались відсотки на поточну та прострочену заборгованість за процентною ставкою 30%, як то і передбачено умовами договору. Із 01.09.2014 року Банк почав нараховувати та зараховувати у погашення сум заборгованості за кредитом відсотки за процентною ставкою 34,8 %, а з 01.04.2015 року - 43,2 %. При цьому, будь яких доказів щодо укладення між сторонами додаткових угод щодо збільшення процентної ставки, позивачем до суду не надано. Такі обставини свідчать, що банком на підтвердження розміру заборгованості надано неналежні розрахунки, які ґрунтуються на не підписаних відповідачем Умовах та правилах надання банківських послуг та виходять за межі укладеної між банком на відповідачем письмової домовленості. Аналізуючи надані позивачем розрахунки заборгованості за правилами ст.89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості. Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором позивач до суду першої інстанції не надав. Сам суд зробити такий розрахунок не зміг, оскільки неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують, а зводяться до тверджень про неврахування судом першої інстанції Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку та Тарифів банку, щодо яких є правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, та до переоцінки доказів у справі, однак підстави для переоцінки доказів апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні. В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено. Колегія суддів не приймає, як доказ, долучені Банком до апеляційної скарги довідку про встановлення ліміту, довідку про відкриття рахунку та виписку по рахунку, оскільки дані матеріали подані до суду із порушенням вимог встановлених ЦПК України щодо подачі стороною доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За таких умов, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність у відповідача як поточної так простроченої заборгованості за тілом кредиту, наявність якої і є підставою для нарахування пені та штрафів. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Висновки суду апеляційної інстанції Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. 367,ст. 368, ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 07 квітня 2020 року. Суддя доповідач С.А.Кіселик Судді: С.М. Єгорова О.Л.Карпенко