Постанова 4803 № 2-3857/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5157/20 Справа № 2-3857/11 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 2-3857/11 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: заявниця - ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року, яка постановлена суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 лютого 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа виданого за рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у цивільній справі № 2-3857/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, оскільки виданий виконавчий лист був втрачений при пересилці. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року в задоволенні заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про задоволення її заяви про видачу дубліката виконавчого листа, посилаючись на те, що у серпні 2011 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб та з цього часу вона не звертала уваги на те, що відбувається з виконавчим листом, а аліменти на утримання дітей увесь час надходили з місця роботи ОСОБА_2 . На теперішній час ОСОБА_2 виставив її з дітьми з квартири, у зв`язку з чим вона не може надати суду докази втрати виконавчого листа. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася та про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2011 року у цивільній справі № 2-3857/2011 стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітної плати (доходу), але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно до їхнього повноліття, починаючи стягнення з 23 вересня 2011 року. 25 жовтня 2011 року ОСОБА_1 отримала виконавчий лист. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа у справі №2-3857/2011, посилаючись на його втрату при пересилці (а.с. 24). Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата, а заявник ОСОБА_1 , посилаючись на втрату оригіналу виконавчого листа при пересилці, не додала до заяви про видачу дубліката виконавчого листа доказів, що у провадженні виконавчої служби перебувало виконавче провадження на підставі виконавчого листа по цивільній справі № 2-3857/2011 та доказів на підтвердження втрати виконавчого листа при пересилці. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до вимог статті 370 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви), замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат. Пунктом 17.4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (в редакції, на час постановлення ухвали судом першої інстанції) передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку. Таким чином, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Так, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що, при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою, заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Натомість, з матеріалів справи слідує, що заявник ОСОБА_1 не надала, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження втрати оригіналу виконавчого листа у справі № 2-3857/2011. Більш того, ОСОБА_1 фактично й не навела суду обставин втрати виконавчого листа, обмежившись посиланням на те, що останній було втрачено при пересилці, без зазначення того, хто та куди пересилав вищевказаний виконавчий лист, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого листа з підстав недоведеності та необгрунтованості заявлених вимог. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала є обґрунтованою, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними , у зв`язку з чим вона повинна бути залишена без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. При цьому, колегія суддів вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 , що вона не позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, навівши належне обґрунтування обставин його втрати та надавши відповідні докази на підтвердження таких обставин. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 лютого 2020 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 05 серпня 2020 року. Головуючий: Судді: