Постанова 4801 № 127/11136/19

Справа № 127/11136/19 Провадження № 22-ц/801/1393/2020 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуСправа № 127/11136/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Марчук В.С., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання Богацької О.М., за участю сторін: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/11136/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Парфьонова Ігоря Володимировича про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року, яке ухвалене суддею ОСОБА_5 О.В. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, о 14 год 18 хв, повний текст складено 29 травня 2020 року, в с т а н о в и в : В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Парфьонова І.В. про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину. Просив визнати недійсними заповіт складений ОСОБА_6 , та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Парфьоновим І.В. 03 серпня 2017 року та свідоцтво про право на спадщину №1-544 видане ОСОБА_3 . Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 18 серпня 2018 року. Зазначивши, що на момент вчинення заповіту ОСОБА_6 страждала на ряд захворювань, які позбавляли її можливості розуміти значення своїх дій і керувати ними. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Він і брат (відповідач) прийняли спадщину, отримали відповідні свідоцтва. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції встановив обставини справи, які є недоведеними, що є підставою для скасування рішення суду. Зазначив, що висновок судово-психіатричного експерта №1 від 10 січня 2020 року, не відповідає дійсним обставинам справи. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_6 під час складання спірного заповіту, не відповідало її внутрішній волі, та що вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, а отже в силу вимог частин першої, другої статті 215 ЦК України, відсутні підстави для визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсним. Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6 , склала заповіт згідно якого ОСОБА_1 заповіла все своє майно (т.1 а.с.41). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , склала заповіт згідно якого ОСОБА_3 заповіла 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 своїм синам ОСОБА_3 та ОСОБА_1 кожному в рівних частинах, по 1/2. ОСОБА_3 також заповіла транспортний засіб марки ВАЗ моделі 2101, 1979 року випуску, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 ), реєстраційний номер НОМЕР_2 (т.1 а.с.11). Згідно ч.2 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.10). 18 серпня 2018 року державним нотаріусом Першої вінницької нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом згідно якого до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних частинах по 1/2 частці кожному перейшло право на спадщину, що складається з 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 (т.1 а.с.88). Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 свої вимоги щодо недійсності заповіту від 03 серпня 2017 року, складеного ОСОБА_6 , обґрунтовував тим, що заповідач страждала на ряд захворювань, які позбавляли її можливості розуміти значення своїх дій і керувати ними. Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Статтею 1234 ЦК Українивстановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною статтями 1251 - 1252 ЦК України. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Стаття 1257 ЦК Українипередбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Вимоги щодо порядку посвідчення заповіту нотаріусом встановлені статтею 1248 ЦК України. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 105 ЦПК України). Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі та йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза. Згідно висновку судово-психіатричного експерта №1 від 10 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_6 на час складання заповіту від 03 серпня 2017 року страждала на психічний розлад у вигляді легкого когнітивного розладу внаслідок судинного захворювання головного мозку. На час складання заповіту від 03 серпня 2017 ОСОБА_6 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т.2 а.с.119 124). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача ОСОБА_6 щодо складання заповіту, що є його процесуальним обов`язком. Таким чином, колегія суддів, приходить до висновку, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт від 03 серпня 2017 року таким, що не відповідає вимогам закону. Факт не усвідомлення ОСОБА_6 значення своїх дій та неможливість керувати ними у момент вчинення заповіту не підтверджується належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що висновок експертизи є неналежним доказом і таким, що викликає сумніви у його правильності, є безпідставними, оскільки судовими експертами було проаналізовано усі медичні документи про стан здоров`я ОСОБА_6 . Позивач, як на підставу своїх вимог щодо визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину, не надав суду жодного належного та допустимого доказу про те, що заповіт вчинений із порушенням вимог законодавства, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який повно і всебічно з`ясував всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам наявних в матеріалах справи, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, інші доводи апеляційної скарги необґрунтовані, а тому відсутні підстави для його скасування. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2020 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Марчук В.С. Панасюк О.С.