Постанова 4813 № 523/4359/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5549/21 Номер справи місцевого суду: 523/4359/16-ц Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.02.2021 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участі секретаря Чепрас А.І., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2019 року (одноособово суддя Кисельов В.К.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 30.03.2016 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 13.01.2014 року, вчиненого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Єфремовим О.С. (далі-приватний нотаріус). Позов обґрунтовано наступним. 13.01.2014 року приватним нотаріусом посвідчений заповіт ОСОБА_3 , відповідно до якого вона заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , позивачка є племінницею спадкодавця. Позивачка вважає, що на час складання заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки ОСОБА_3 з 1983 року страждала на психічні розлади здоров`я і тривалий час знаходилася на лікуванні. На час складання заповіту на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виповнилось 79 років, в останні роки у ОСОБА_3 почастішали випадки несприйняття дійсних подій, маючи свою власну квартиру, ОСОБА_3 жебракувала. 01.10.2015 року ОСОБА_3 потрапила до міської клінічної лікарні № 1 з діагнозом гемологічний інсульт і з цього часу та до смерті ОСОБА_3 позивачка доглядала за нею в лікарні. ОСОБА_2 категорично відмовилась доглядати за ОСОБА_3 в лікарні. Протягом 18 діб позивачка купувала ОСОБА_3 дорогі медичні препарати, підгузки, одяг для переодягнення. Коли ОСОБА_3 померла, ОСОБА_2 зателефонувала позивачці і просила поховати ОСОБА_3 , а вона за це відмовиться від квартири. Позивачка поховала ОСОБА_3 , проте відповідачка не відмовилась від спадщини. Посилаючись на зазначені обставини позивачка просила про задоволення позову. В судовому засіданні 09.10.2019 року представник позивачки підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив про їх задоволення, представник відповідачки позов не визнала, вважаючи позов необґрунтованим. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.10.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Позивачка ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 09.10.2019 року і в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 зазначає: Позивачка ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду від 09.10.2019 року, оскільки суд не виконав вимоги ст. 2 ЦПК України (завдання та основні засади цивільного судочинства) і порушив ст. 12 ЦПК України (змагальність сторін). Суд необґрунтованого відмовив у клопотанні про призначення посмертної, повторної судово-психіатричної експертизи, що призвело до неправильного визначення та оцінки доказів в цілому. В ході розгляду справи встановлено, що висновок експертів № 504 від 07.12.2018 року має суперечності, неповноту дослідження та не враховує свідчення свідків щодо фактичного психічного стану ОСОБА_3 , а матеріали, які містяться у справі, судом належним чином не досліджені. Згідно заповіту, складеного та посвідченого приватним нотаріусом 13.01.2014 року за № 33, перший абзац заповіту: «діючи вільно, цілеспрямовано, свідомо добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь -якого примусу, як фізичного, так і психічного, перебуваючи при здоровому розумі та ясній нам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними». Однак, у відповідності до с. 44 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб і перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевірка повноважень представника фізичної або юридичної особи. Встановлення намірів сторін вчиняти правочин). Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювані и свої дії (або) керувати ними». Аналіз роздруківки звукозапису журналу судового засідання свідчить, що свідок ОСОБА_4 , нотаріус, який посвідчив заповіт, який не будучі фахівцем у галузі психіатри, для виключення помилки з приводу повної дієздатності ОСОБА_3 (з урахуванням обставин, які стали відомі у ході допиту його, як свідка), повинен був переконатися, що особа не страждає на психічний розлад, що може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії ( або ) керувати ними. Факт психічного розладу підтверджувала 11.10.2016 року у судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 , яка казала про проблеми з головою у ОСОБА_3 , однак під час оформлення заповіту скрила від нотаріуса ОСОБА_4 факт того, що ОСОБА_3 майже з 1985 року знаходилась під наглядом лікарів-психіатрів та неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні в ОПЛ №1 і ОПЛ №2. Обґрунтовуючи необхідність проведення повторної експертизи позивачка і її представник виходили не тільки з наявних матеріалів цивільної справи, а і з рекомендацій у книзі «Керівництво по судовій психіатрії», під редакцією академіка АМН СРСР Г.В. Морозова, (Москва, Медицина, 1977 р.). Крім того, 19.08.2019 року на адвокатський запит до КУ Міська клінічна лікарня №11 отримана відповідь, що ОСОБА_3 знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні ГСХ в період з 24.07.2012 року по 10.08.2012 року з приводу травми правої голені внаслідок того, що її збила машина та вона могла перебувати деякий час у стані травматичного шоку, а в подальшому порушення рухової активності та свідомості могли спровокувати загострення хронічного психічного захворювання, яким вона страждала, відповідно до наявної у справі виписки з історії хвороби № 2578 від 23.07.1985 року, з 1982 року до моменту смерті, однак судом першої інстанції даний факт проігноровано. В матеріалах справи є характеристика на ОСОБА_3 від 30.11.2017 року, з якої вбачається, що «за час проживання гр. ОСОБА_3 виражала думки маревного характеру, видавала неіснуючі дії за дійсні...». У висновку судово-психіатричної експертизи № 504 від 07.12.2018 року на сторінці 4 є посилання на те, що ОСОБА_3 проходила лікування у неврологічному відділенні МКЛ №1 і вказаний факт суперечить висновкам експертів про нормальний психічний стан ОСОБА_3 (в тому числі на момент складання заповіту). Крім того, хронічна соматична патологія (в частині судин головного мозку), яка прогресує, є у прямому причинному зв`язку та розвитком психіатричного захворювання (судинної деменції з різким порушенням конгніатівно-мнестичних функцій), а в наслідку розвитку гострого порушення мозкового кровообігу і настання смерті ОСОБА_3 . Відповідно до висновків посмертної судово-психіатричної експертизи № 504 від 07.12.2018 року, є усі підстави вважати, що обставини знаходження ОСОБА_3 у МКЛ №1, захворювання, що спричинило її смерть та інші обставини стосовно раніше отриманої травми до уваги експертами взяті не були, крім того, висновки експертизи містять неточності, протиріччя показань свідків та медичної документації. 09.09.2019 року та 08.10.2019 року суду надавались клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, які залишені без задоволення. Мотивуючи ухвалу від 09.10.2019 року, суд зазначив, що: «Суд призначав експертизу у присутності позивачки, а також її представника. Позивачка не подавала жодних клопотань про призначення експертизи, а також не просила змінити зміст питань, які були поставлені в ухвалі. Таким чином суддя приходе до висновку що позивачка мала можливість за час розгляду справи подати відповідне клопотання». Позивачка ОСОБА_1 на той час не мала підстав для відводу експертів, відповідно до вимог ст. 22 ЦПК України. Однак, коли позивачка ознайомилась з висновком експертів, а її представник провів додаткові консультації з фахівцями у галузі психіатрії та психології, з`явилися нові питання як по суті самого висновку, так і сумніви щодо об`єктивності, неупередженості, компетентності експертів. Не зрозумілим та сумнівним є той факт, що вказавши наявність психічного захворювання ОСОБА_3 майже з 1982 року (на протязі 33 років), смерть від судинної патології мозку, геморагічного типу, наявності інших супутніх захворювань та травм, самотній образ життя, низький соціальний рівень матеріального достатку, відсутність адекватної медикаментозної терапії, все це в сукупності не призвело (або не могло призвести) до погіршення психологічних та психічних змін останньої, та не враховані інші «хворобливі явища». В ухвалі суд робить висновок, що, «таким чином, враховуючи наявність в справі експертного висновку, можливо лише ставити питання щодо призначення додаткової або повторної експертизи. Однак представник позивача замість цього просить призначити комплексну судову психолого-психіатричну експертизу». Ухвала суду не оскаржувалась в апеляційному порядку у зв`язку з тим, що позивачка сподівалась на виконання судом вимог ст. 89 ЦПК України, щодо об`єктивного, повного, всебічного дослідження, та вимог ст. 12 ЦПК України, в частині сприяння учасникам судового процесу в реалізації ним прав, передбачених цим Кодексом. У клопотанні від 08.10.2019 року позивачка та її представник просили призначити повторну посмертну судову психіатричну експертизу у іншому складі судових експертів, однак суддя, виніс вдруге ухвалу, якою клопотання представника позивачки залишив без задоволення, не взявши до уваги протиріччя, які мали місце у висновку, показання свідків і прийняв рішення про залишення позову без задоволення. В ухвалі від 09.10.2019 року про залишення без задоволення клопотання про призначення повторної судової психіатричної експертизи суддя вказав, що підставою про призначення повторної судової психіатричної експертизи є надання рецензії на експертний висновок іншого експерта в галузі судово-психіатричної експертизи, окрім того, зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. ЦПК України та нормативні акти не зазначають таке поняття як «рецензія експерта» на висновок, тим більш, який було виконано групою експертів. (узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи) У відзиві на скаргу відповідачка ОСОБА_2 зазначає: В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилалась на той факт, що заповіт, складений ОСОБА_3 13.01.2014 року, вчинений в стані, коли заповідачка, в силу психічного захворювання, не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними, що тягне за собою його недійсність, проте, всупереч вимог ЦПК України, позивачка не надала в обґрунтування своїх позовних вимог жодних належних та допустимих доказів. Надані сторонами докази, досліджені під час судового розгляду, дають можливість прийти до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог. У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 "Про у практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів сними", роз`яснено, що правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в му стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла вати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, суд, відповідно до ст. 105 ЦПК, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які інші обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до висновку судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504, ОСОБА_3 , станом на 13.01.2014 року не страждала на будь-який хронічний, стійкий психічний розлад, функціональними розладами психіки, порушеннями фізіологічних процесів в організмі або іншими хворобливими явищами, у зв`язку із чим була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Під час судового розгляду були допитані свідки, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , нотаріус Єфремов О.С., ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , з пояснень яких вбачається, що за життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , мала гарні відносини з відповідачкою на протязі багатьох років, всі члени родини знали про її багаторічний намір залишити ОСОБА_2 у спадок квартиру, при цьому, за їх оціночними судженнями, померла часто поводила себе неадекватно, але при цьому ходила на роботу, отримувала зарплатню, регулярно оплачувала комунальні послуги, робила в квартирі поточний ремонт, адекватно реагувала на прохання сусідів відремонтувати балкон, часто зверталась до сусідів за допомогою в обслуговуванні своєї квартири, мала неодноразові консультації з нотаріусом щодо правових наслідків укладання заповіту. Зазначені відомості свідків дають змогу прийти до висновку, шо медичний стан померлої не впливав на її спроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними, зокрема і під час вчинення правочину. 01.10.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/3352/14-ц, провадження № 61- -33св18 (ЄДРСРУ № 76859756) досліджував питання застосування ст. 225 ЦК України («Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його рішення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними»). Відповідно до постанов Верховного Суду України №6-1531цс16 від 28.09.2016 року, №36-9цс12 від 29.02.2012 року, №6-9цс12 від 29.02.2012 року, підставою для визнання правочину недійсним може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент його вчинення розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Згідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають інше побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається з урахуванням як висновку судово- психіатричної експертизи (в тому числі посмертної), так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Аналогічний висновок зроблений і в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20.06.2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12.09.2018 року у справі № 522/25597/13-ц. На думку представника позивачки, висновок судового експерта є необґрунтованим, що є підставою для повторної експертизи, а також, що висновок судового експерта є неповним, що є підставою для додаткової експертизи. Проте, в супереч вимог процесуальних норм, зокрема ст. 113 ЦПК України, до матеріалів справи (ні під час подання відповідних клопотань у суді першої інстанції, ні під час подання апеляційної скарги) представником позивача не надано належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів необґрунтованості та неповноти експертного дослідження (рецензії на експертизу), що по суті є суб`єктивною оцінкою доказу представником. Відповідно до правового висновку, що міститься у постанові ВС від 28.03.2018 року за №520/8073/16ц, необґрунтованість експертизи повинна бути доведена. На суд покладається обов`язок сприяти сторонам у всебічному і повному з`ясуванні судом обставин справи та роз`яснювати особам, які беруть участь у справі їх права та обов`язки, зокрема про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також сприяти у здійснення їхніх прав та обов`язків, встановлених цим Кодексом. Судом першої інстанції виконано вимоги, передбачені цивільним процесуальним законом із врахуванням викладеної правової позиції ВС, у зв`язку із чим рішення є обґрунтованим та законним. У запереченнях на відзив представник ОСОБА_1 додатково зазначив: У відзиві відповідачка, посилаючись на свої особисті міркування, вважає, що «надані сторонами до суду докази, досліджені під судового розгляду, дають можливість суду прийти до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог». Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ст. 203 ЦК України). Вказана стаття визначає правові наслідки правочину, який було вчинено дієздатною фізичною особою (тобто, умова чинності правочину щодо наявності в особи, яка є правочин необхідного обсягу цивільної дієздатності- частина 2 статті 203 ЦК України, є дотриманою), проте за умови , що в момент вчинення правочину, фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (таким чином недотриманою виявляться умова чинності правочину, пов`язана з відповідністю правочину внутрішній волі особи, яка його вчинила -частина 3 ст. 203 ЦК України) Відповідно до вимог ст. 25 ЦК України, здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність ) мають усі фізичні особи. Правоздатність -це загальна абстрактна можливість мати права чи обов`язки. Відповідно до вимог ст. 30 ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання своїх дій та може керувати ними. В залежності від віку і стану психіки людини виділяються наступні види дієздатності: повна, неповна, часткова, обмежена, визнання фізичної особи недієздатною. Цивільна дієздатність передбачає свідому і правильну оцінку людиною дій, що нею здійснюються і мають юридичне значення. Ця ознака суб`єкта цивільного права залежить від ступеня усвідомлення ним значення своїх дій і можливості керувати ними. В свою чергу зрілість психіки залежить від віку і душевного здоров`я людини. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 39 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Одним із факторів, що впливають на дієздатність фізичної особи, є стан її психіки. У відзиві відповідачка ОСОБА_2 , посилаючись на свідків по справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , намагається переконати суд, що ОСОБА_3 , мала гарні відносини з відповідачкою на протязі багатьох років, ходила на роботу, отримувала зарплатню, регулярно оплачувала комунальні послуги, відповідачкою робиться висновок, «що загальний медичний стан померлої не впливав її спроможність розуміти значення своїх дій та керувати ними, зокрема під час вчинення правочину». Однак, при детальному вивченні показів вказаних свідків встановлюється факт маніпуляції відповідачки щодо обставин справи з метою переконати колегію суддів у тому, що насправді не відповідає дійсності. В матеріалах справи відсутні дані щодо призначення і виплат соціальної допомоги гр. ОСОБА_3 , а також надходження грошових коштів, як інваліду або малозабезпеченій особі, тому ствердження відповідачки про доходи, які отримувала при житті ОСОБА_3 у вигляді зарплатні та робила в квартирі поточний ремонт, є хибними. Ствердження відповідачки, що ОСОБА_3 мала неодноразові консультації з нотаріусом щодо правових наслідків укладання заповіту, викладення цього факту також не у повній мірі відповідає дійсності, оскільки не пояснює обставин щодо її повної цивільної дієздатності, а фактичні обставини є такими, з аналізу роздруківки звукозапису журналу судового засідання, у ході допиту, який відбувся 15.05.2017 року свідка ОСОБА_4 (нотаріуса, який посвідчив заповіт), свідок пояснив суду, що вона ( ОСОБА_3 ) «приходила ще раз, та уточнювала питання, відносно того-що вона підписувала»), що може указувати на той факт, що вказана особа у силу свого психічного стану просто не усвідомлювала своїх дій, на що вказували свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , однак нотаріус, не будучи фахівцем у галузі психіатрії, за не зрозумілими обставинами проявив або службову недбалість, або зацікавленість, проігнорував і не виконав вимоги ст. 44 Закону України «Про нотаріат» і Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в частині визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, не переконався, що особа не страждає на психічний розлад, психічний стан якої може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії ( або ) керувати ними. Відповідачка з особистих міркувань вважає, що у представника позивача «немає підстав стверджувати про необґрунтованість висновку», які є підставою для призначення, та проведення повторної посмертної ї психіатричної експертизи, однак така оцінка відповідачки не відповідає обставинам справи. Сумніви щодо об`єктивності, неупередженості, компетентності експертів Одеського обласного медичного центру психічного здоров`я з`явилися тоді, коли позивачка ознайомилась з висновком експертів, а її представник провів додаткові консультації з фахівцями у галузі психіатрії та психології. Враховуючи викладене, не можливо з упевненістю виключити те, що заповідальне розпорядження ОСОБА_3 було оформлено по маревних мотивах або внаслідок її підвищеної сугестивності. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини. ОСОБА_3 , у період з 23.07.1985 року по 02.08.1985 року перебувала на лікуванні в Одеській психіатричній лікарні №2 (далі-ОПД №2), після лікування перебувала у задовільному стані, фантазії зникли (а.с. 57 т.1). 13.01.2014 року, приватним нотаріусом посвідчений заповіт ОСОБА_3 , відповідно до якого остання заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 (а.с. 38 т.1, а.с.247 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується актовим записом № 10725 від 19.10.2015 року (а.с. 12 т.1). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 . До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись позивачка ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 (а.с. 10,11 т.1, а.с.235-250 т.1). Згідно даних КУ «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» (далі-КУ ООМЦПЗ) за № 1950 від 23.06.2016 року, ОСОБА_3 не перебувала на обліку в КУ ООМЦПЗ (а.с.77 т.1). З характеристики ОСОБА_3 , яка надана 30.11.2017 року Суворовським відділом поліції ГУНП в Одеській області вбачається, що зі слів сусідів, ОСОБА_3 інколи висловлювали маячні ідеї, розмовляла сама із собою, проте скарги на її дії не надходили (а.с. 158 т.1). У судовому засіданні в суді першої інстанції допитані свідки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Свідок ОСОБА_5 пояснив, що його жінка прийшла з роботи і повідомила, що ОСОБА_3 потрапила в лікарню. Після того, вони почали телефонувати ОСОБА_13 , оскільки знали, що саме вона повинна доглядати за ОСОБА_14 , однак вона відмовилась доглядати, оскільки були потрібні кошти. Свідок ОСОБА_6 пояснила, що після того, як ОСОБА_3 потрапила до лікарні у родичів виникли питання, хто саме буде доглядати за нею. ОСОБА_2 відмовилась це робити, оскільки у неї були свої проблеми. Вона також пояснила, що від працівників ЖЕКу, а також працівників авторинку, де працювала ОСОБА_3 вона чула, що у ОСОБА_3 були проблеми з психікою. Свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_3 дуже часто відвідувала ОСОБА_2 та її батьків, вони до неї також навідувались. ОСОБА_2 постійно надавала ОСОБА_3 продукти, допомагала ремонтувати квартиру після пожежі. Вона також знала, що ОСОБА_3 зробила заповіт на ОСОБА_2 , оскільки бажала, щоб її квартира залишилась саме їй. В той же час, дійсно у ОСОБА_3 були наявні особливості характеру, оскільки дуже часто говорила саме із собою, проте вона все розуміла, що відбувається, а також робила адекватні вчинки. Свідок ОСОБА_15 пояснила, що проживала поверхом нижче квартири ОСОБА_3 та бачила, що ОСОБА_3 робила деякі незрозумілі речі, оскільки барабанила, кричала, висловлювала якісь маячні ідеї. В той же час, від ОСОБА_3 вона дізналась, що остання зробила заповіт на « ОСОБА_16 », яка тримала її документи. Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він є чоловіком позивачки ОСОБА_1 і добре знав ОСОБА_3 , після того, як ОСОБА_3 потрапила до лікарні, вони одразу намагались зв`язатись з ОСОБА_2 , оскільки всі знали, що остання повинна піклуватись щодо ОСОБА_3 , а у випадку її смерті поховати. Однак ОСОБА_2 відмовилась надавати будь-яку допомогу, а тому саме вони з дружиною останні дні надавали всю необхідну допомогу на лікування, доглядали за ОСОБА_14 . Після смерті ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 відмовилась її поховати, у зв`язку з чим, всі витрати на поховання ОСОБА_3 вони взяли на себе. Свідок ОСОБА_10 пояснив, що ОСОБА_1 є його рідною сестрою, а ОСОБА_2 його двоюрідна сестра, ОСОБА_3 приїжджала до них на свята, проте він у неї не був, про існування заповіту знали всі родичі, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у дуже гарних відносинах. Він вважав ОСОБА_3 за здорову людину, проте вона інколи розмовляла сама із собою. Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він проживав поверхом вище над квартирою ОСОБА_3 , допомагав їй у домашньому господарстві: ремонтував крани, електрику, поведінка ОСОБА_3 була не зовсім адекватною, оскільки вона інколи розмовляла сама із собою, проте і могла розмовляти адекватно. Відповідно до висновку судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 13.01.2014 року не страждала на будь-який хронічний, стійкий психічний розлад, функціональними розладами психіки, порушеннями фізіологічних процесів в організмі або іншими хворобливими явищами, у зв`язку із чим була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 1-14 т.2). Суд апеляційної інстанції нові обставини не встановлював і нові докази не досліджував. Між сторонами виникли правовідносини з оспорення завіту, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про нотаріат». (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, залишаючи позов без задоволення виходив з того, що позивачка не довела своїх вимог (а.с.87-92 т.2). Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). (ст. ст. 1216-1218, 1220, 1223 ЦК України). За змістом ст. ст. 1233-1235 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка за життя, 13.01.2014 року, вчинила у приватного нотаріуса заповіт, відповідно до якого заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_2 . 30.03.2016 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 , вчиненого 13.01.2014 року, з підстав ст. 225 ЦК України (а.с.1,2 т.1). ОСОБА_1 у позовні заяві зазначала, що спадкодавець ОСОБА_3 є її рідною тіткою, оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки спадкодавець страждала на психічні розлади здоров`я, тривалий час знаходилась на лікуванні в різного роду медичних закладах, на час складання заповіту їй виповнилось 79 років, в останні роки у ОСОБА_3 почастішали випадки несприйняття дійсних подій, маючи власну квартиру вона жебракувала, 01.10.2015 року вона потрапила до лікарні з діагнозом гемологічний інсульт. Позивачка просила визнати недійсним правочин з підстав ст. 225 ЦК України. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ст. ст. 202 ч.1, 203 ч.ч.1,3 ЦК України). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (ст. ст. 1233, 1234 ЦК України). Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251,1252 цього Кодексу. Ст. 1247 ч.ч.1-3 ЦК України). За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ст. 1257 ч.2 ЦК України). Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ст. 225 ч.1 ЦК України). Положення ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення психічного стану особи на момент укладення правочину, суд, відповідно до ст. 105 ч.1 п.2 ЦПК України, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Позов про визнання правочину недійсним, заявлений з підстав ст. 225 ЦК України, вирішується з урахуванням, як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, відповідно до ст. 89, 110 ЦПК України. Суд, вирішуючи справу про визнання заповіту недійсним з підстав ст. 225 і ст. 1257 ч.2 ЦК України, відповідно до вимог ст. 105 ч.1 п.2 ЦПК України, за клопотанням хоча б однієї зі сторін, зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу, висновок якої повинен стосуватись стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній психічний стан особи в момент вчинення правочину, при цьому, висновок експертизи є одним із доказів, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Висновком судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 (час вчинення заповіту) не страждала на будь-який хронічний, стійкий психічний розлад, функціональними розладами психіки, порушеннями фізіологічних процесів в організмі або іншими хворобливими явищами, у зв`язку із чим була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Судово-психіатричним експертам для проведення експертизи з метою встановлення психічного стану спадкодавця станом на час вчинення заповіту були надані матеріали цивільної справи. Зі змісту висновку експертів вбачається, що ними досліджувались: позовна заява ОСОБА_1 ; витяг з історії хвороби ОСОБА_3 №2578, з якої вбачається, що у 1982, 1985 роках вона перебувала на лікуванні в ОПЛ №2; довідка №1325 від 15.10.2015 року про перебування ОСОБА_3 на лікуванні в МКЛ №1 у жовтні 2015 року; відповідь КУ ООМПЦЗ від 23.06.2016 року №1950; стенограми журналів судового засідання від 12.07.2016 року, від 11.10.2016 року, від 22.03.2017 року і 22.03.2017 року, під час яких допитувались свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 (а.с.164-212 т.1); характеристика Суворовського ВП ГУНП в Одеській області від 30.11.2017 року; медкарта стаціонарної хворої №13252, медкарта абмулаторної хворої №С-331/8; відповідь №712 від 02.06.2012 року КУ ООПЛ №2; копія спадкової справи №960/2015 (а.с.309 т.2). В суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснила, що у ОСОБА_3 були наявні особливості характеру, оскільки вона дуже часто говорила сама із собою, проте все розуміла, що відбувається, а також робила адекватні вчинки. Свідок ОСОБА_10 , родич позивачки і відповідачки пояснив суду, що вважав ОСОБА_3 за здорову людину, проте вона інколи розмовляла сама із собою. Свідок ОСОБА_11 , сусід ОСОБА_3 , пояснив, що поведінка ОСОБА_3 була не зовсім адекватною, оскільки вона інколи розмовляла сама із собою, проте і могла розмовляти адекватно. Пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_15 і ОСОБА_9 стосувались обставин знаходження спадкодавця у лікарні в 2015 році і поведінки відповідачки стосовно спадкодавця у той час, при цьому, свідок ОСОБА_6 пояснювала суду, що від працівників ЖЕКу, а також працівників авторинку, де працювала ОСОБА_3 вона чула, що у ОСОБА_3 були проблеми з психікою, а свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що ОСОБА_3 робила деякі незрозумілі речі, оскільки барабанила, кричала, висловлювала якісь маячні ідеї, проте саме від ОСОБА_3 вона дізналась, що остання зробила заповіт на « ОСОБА_16 ». У судовому засіданні 15.05.2017 року приватний нотаріус Єфремов О.С. пояснив, що посвідчив заповіт від імені ОСОБА_3 і пам`ятаю, що до нього прийшла жінка похилого віку, яка назвалась ОСОБА_3 і пояснила, що бажає скласти заповіт на ОСОБА_2 , яка прийшла разом із нею. ОСОБА_3 пройшла до його кабінету, він склав текст заповіту, вона його прочитала в голос та підписала. Після того ОСОБА_3 декілька раз приходила і цікавилась змістом заповіту, він роз`яснив їй наслідки його вчинення, а також право у будь-який момент скасувати заповіт. Сумнівів щодо психічного стану ОСОБА_3 не виникало, оскільки вона адекватно себе поводила і відповідала на всі питання (а.с.127-131 т.1). Не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон тощо, ст. 43 ч..ч.1,2 Закону України «Про нотаріат»). Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими ст. 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі потреби нотаріусу надається довідка про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою. Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог ст. 43 цього Закону, а також перевіряє обсяг його повноважень. Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині (ст. 44 Закону України «Про нотаріат»). Аналогічні вимоги визначені главами 3,4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі-Порядок), зокрема, п.п.1,2 глави 4 Порядку зазначає, що дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою. З матеріалів справи вбачається, що заповіт вчинений особисто ОСОБА_3 у присутності приватного нотаріуса, під час підписання заповіту приватний нотаріус встановив особу ОСОБА_3 і її дієздатність, а також дійсні наміри заповідачки і розуміння нею умов правочину та його правових наслідків, відповідність волі і волевиявлення вказаної особи щодо вчинення нею нотаріальної дії. Зважаючи на те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів того, що в момент вчинення заповіту (13.01.2014 року) ОСОБА_3 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним з підстав ст. 225 ЦК України. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника позивачки у скарзі, що: суд необґрунтованого відмовив у клопотанні про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи і це призвело до неправильної оцінки доказів в цілому; висновок експертів має суперечності, неповноту дослідження, та не враховує свідчення свідків щодо фактичного психічного стану ОСОБА_3 , а матеріали, які містяться у справі, судом належним чином не досліджені; під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь, однак з пояснень приватного нотаріуса вбачається, що він, не будучі фахівцем у галузі психіатрії, для виключення помилки з приводу повної дієздатності ОСОБА_3 , не перевірив її дієздатність і повинен був переконатися, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати свої дії (або) керувати ними; факт психічного розладу підтверджувала ОСОБА_2 , однак під час оформлення заповіту скрила від нотаріуса факт того, що ОСОБА_3 з 1985 року знаходилась під наглядом лікарів-психіатрів та неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні в ОПЛ №1 та ОПЛ №2; обґрунтовуючи необхідність проведення повторної експертизи позивачка і її представник виходили не тільки з наявних матеріалів цивільної справи, а і з рекомендацій у книзі «Керівництво по судовій психіатрії», під редакцією академіка АМН СРСР Г.В. Морозова, (Москва, Медицина, 1977 р.); 19.08.2019 року на адвокатський запит до КУ «Міська клінічна лікарня №11 отримана відповідь, що гр. ОСОБА_3 знаходилась на стаціонарному лікуванні у відділенні ГСХ в період з 24.07.2012 року по 10.08.2012 року з приводу травми правої голені внаслідок того, що її збила машина, тому вона могла перебувати деякий час у стані травматичного шоку, а в подальшому порушення рухової активності та свідомості могли спровокувати загострення хронічного психічного захворювання, яким вона страждала, відповідно до наявної у справі виписки з історії хвороби № 2578 від 23.07.1985 р. з 1982 року; в матеріалах справи є характеристика на ОСОБА_3 від 30.11.2017 року щодо її психічного стану; у висновку експертів № 504 від 07.12.2018 року є посилання на те, що ОСОБА_3 проходила лікування у неврологічному відділенні МКЛ №1, з діагнозом: гостре порушення мозкового кровообігу по геморагічному типу, внаслідок чого 18.10.2015 року наступила смерть. Хронічна судинна прогресуюча патологія у ОСОБА_3 могла приводити до хронічної прогресуючої психіатричної патології (при відсутньої адекватної терапії), даний факт суперечить висновкам експертів про нормальний психічний стан ОСОБА_3 (в тому числі на момент складання заповіту); хронічна соматична патологія (в частині судин головного мозку), яка прогресує є у прямому причинному зв`язку та розвитком психіатричного захворювання (судинної деменції з різким порушенням конгніатівно-мнестичних функцій), а внаслідок розвитку гострого порушення мозкового кровообігу і настання смерті ОСОБА_3 ; після вивчення експертного висновку № 504 від 07.12.2018 року, є усі підстави вважати, що обставини знаходження ОСОБА_3 у МКЛ №1, захворювання, що спричинило її смерть та інші обставини стосовно раніше отриманої травми до уваги експертами взяті не були, крім того, висновки експертизи містять неточності, протиріччя показань свідків та медичної документації; після ознайомлення з висновками експертів і проведення її представником додаткових консультацій з фахівцями у галузі психіатрії та психології, з`явилися нові питання як по суті самого висновку, так і сумніви щодо об`єктивності, неупередженості, компетентності експертів; не зрозумілим та сумнівним є той факт, що вказавши наявність психічного захворювання ОСОБА_3 майже з 1982 року (на протязі 33 років), смерть від судинної патології мозку, геморагічного типу, наявності інших супутніх захворювань та травм, самотній образ життя, низький соціальний рівень матеріального достатку, відсутність адекватної медикаментозної терапії, все це в сукупності не призвело (або не могло призвести) до погіршення психологічних та психічних змін останньої, та не враховані інші «хворобливі явища»; в ухвалі від 09.10.2019 року про залишення без задоволення клопотання про призначення повторної судової психіатричної експертизи суддя вказав, що підставою про призначення повторної судової психіатричної експертизи є надання рецензії на експертний висновок іншого експерта в галузі судово-психіатричної експертизи, окрім того, зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення; ЦПК України та нормативні акти не зазначають таке поняття як «рецензія експерта» на висновок, тим більш, який було виконано групою експертів, - до уваги не приймаються. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта є дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (ст. 113 ч.2 ЦПК України). Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об`єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз) (п.1.2.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом МЮУ 08.10.1998 року №53/5, у редакції Наказу МЮУ від 26.12.2012 року №1950/5, далі-Інструкція). Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обгрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (постанова ВС від 28.03.2018 року по справі №520/8073/16-ц). При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»). Висновок судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504, наданий експертами на підставі ухвали суду від 11.10.2018 року, з дотриманням вимог ст. 102-105,107 ЦПК України (вимог до експертного висновку; призначення експертизи на підставі ухвали суду із визначенням переліку питань; попередження експертів про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384,385 КК України; вимог закону про обов`язковість призначення експертизи на підставі матеріалів для проведення експертизи, які збирав і надавав суд). До складу експертної комісії увійшли судові експерти, із кваліфікацією судово-психіатричні експерти з експертним стажем від 9 до 38 років (а.с.2 зворот т.2). Експерт або спеціаліст не може брати участь у розгляді справи, якщо: він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від учасників справи; з`ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (ст. 38 ч.2 ЦПК України). Зі змісту висновку судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504 вбачається, що для проведення експертизи з метою встановлення психічного стану спадкодавця станом на час вчинення заповіту були надані матеріали цивільної справи і експертами досліджувались: позовна заява ОСОБА_1 ; витяг з історії хвороби ОСОБА_3 №2578, з якої вбачається, що у 1982, 1985 роках вона перебувала на лікуванні в ОПЛ №2; довідка №1325 від 15.10.2015 року про перебування ОСОБА_3 на лікуванні в МКЛ №1 у жовтні 2015 року; відповідь КУ ООМПЦЗ від 23.06.2016 року №1950; стенограми журналів судового засідання від 12.07.2016 року, від 11.10.2016 року, від 22.03.2017 року і 22.03.2017 року, під час яких допитувались свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 (а.с.164-212 т.1); характеристика Суворовського ВП ГУНП в Одеській області від 30.11.2017 року; медкарта стаціонарної хворої №13252, медкарта абмулаторної хворої №С-331/8; відповідь №712 від 02.06.2012 року КУ ООПЛ №2; копія спадкової справи №960/2015. Пояснення свідків відображені у стенограмах журналів судових засідань, свідки допитувались судом у судових засіданнях, крім того, за клопотаннями експертів, суд витребував і надав експертам додаткові письмові докази, у тому числі додаткову медичну документацію стосовно спадкодавця ОСОБА_3 . Висновок судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504 містить відповіді на питання суду про те, які захворювання (психічні у тому числі) мала ОСОБА_18 і чи здатні були вони вплинути на її інтелектуальні здібності, можливість правильно оцінювати факти дійсності, розуміти свої дії та контролювати їх, а також чи мала ОСОБА_3 можливість розуміти значення своїх дій та керувати ними станом на 13.01.2014 року. За результатами проведеного посмертного судово-психіатричного дослідження експертна комісія дійшла висновків, що ОСОБА_3 станом на 13.01.2014 року не страждала на будь-який хронічний, стійкий психічний розлад, функціональними розладами психіки, порушеннями фізіологічних процесів в організмі або іншими хворобливими явищами, у зв`язку з чим була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.14,14 зворот т.2). Зважаючи на те, що: судом додержані вимоги процесуального законодавства під час призначення та проведення експертизи; обставини, які б виключали участь експертів у справі, не встановлені; експерти є компетентними і не вийшли за межі своїх повноважень; подані експертам об`єкти дослідження були достатніми; відповіді на питання суду є повними і відповідають іншим фактичним даним; має місце узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковими висновками експертизи; експертний висновок є обґрунтованим і узгоджується з іншими матеріалами справи, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний висновок є належним і допустимим доказом у справі. Суб`єктивна думка позивачки і її представника, які не є спеціалістами в галузі психіатрії із посиланням на рекомендації у книзі «Керівництво по судовій психіатрії», під редакцією академіка АМН СРСР Г.В. Морозова, (Москва, Медицина, 1977 р.), у розумінні ч.2 ст. 113 ЦПК України, не є достатньою підставою ставити під сумнів висновок експертів від 07.12.2018 року за № 504, а також для призначення повторної експертизи. Зважаючи на висновок експертів від 07.12.2018 року за № 504, відсутні підстави для ствердження, що приватний нотаріус під час вчинення заповіту не дотримався вимог ст. ст. 43, 44 Закону України «Про нотаріат» в частині перевірки дієздатності заповідачки, а також щодо її дійсних намірів і розуміння нею умов правочину та його правових наслідків, відповідність волі і волевиявлення щодо вчинення нею нотаріальної дії. Суд оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, зокрема і висновок експертів від 07.12.2018 року за № 504, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України. Відмовляючи представнику позивачки у задоволенні клопотань про призначення комплексної і повторної судово-психіатричної експертизи (ухвала суду від 17.09.2019 року, а.с.63,64 т.2; ухвала суду від 09.10.2019 року, а.с.83,94), суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що по-перше, відсутні підстави для проведення комплексної експертизи, і, по-друге, суду не надано належних та допустимих доказів на спростування висновку експертів від 07.12.2018 року № 504 (не наданий висновок, відповідно до ч.1 ст. 106 ЦПК України, який би спростовував висновки експертів від 07.12.2018 року № 504). Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п.23 рішення Європейського Суду з прав людини від 18.07.2006 року по справі «Проніна проти України»). Доводи відповідачки у відзиві на скаргу стосовно того, що суд надав належну оцінку доказам у справі, висновок судово-психіатричних експертів від 07.12.2018 року за № 504 відповідає обставинам справи і відсутні підстави для задоволення позову, - прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для відмови у задоволенні скарги. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Позивачка не довела позовних вимог, тому відсутні підстави для ствердження про порушення прав та інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. СУДОВИЙ ЗБІР Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 141 ч.ч.1,2,7 ЦПК України). Позивачка, як інвалід 1 групи (а.с.19 т.1), звільнена від сплати судових витрат, тому судові витрати, понесені відповідачкою, можуть бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови суду складено 01.03.2021 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова