Ухвала КАС ВС № 1.380.2019.006916

УХВАЛА 04 серпня 2020 року Київ справа № 1.380.2019.006916 адміністративне провадження № К/9901/18389/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гімона М.М., суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №1.380.2019.006916 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , ВСТАНОВИВ: 27.07.2020 до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, предметом спору у якій було визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2018 рік в сумі 26798,52 грн. Постанова апеляційного суду вмотивована тим, що житловий будинок, загальною площею 658,7 кв.м, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно був станом на 2018 рік у приватній власності ОСОБА_1 , частка власності 1/1, отже, відповідно до пункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, саме позивач є платником податку на це майно. Враховуючи, що загальна площа житлового будинку перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, суд дійшов висновку, що пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для нього не застосовуються, що закріплено підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Суд апеляційної інстанції зазначив, що визначення часток будинку, щодо якого підлягала сплата податку, здійснено лише 27.05.2019 із реєстрацією права спільної часткової власності: 1/2 частка будинку за ОСОБА_1 і 1/2 частка будинку за ОСОБА_2 , що не може впливати на правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, яким визначено податок на майно за податковий період 2018 року. У касаційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки на його переконання, судом не враховано висновки Верховного Суду щодо належності майна, придбаного у період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя. Тому, на переконання скаржника, відповідачем не враховано підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, яким встановлено порядок визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Так, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (26798,52 грн < 192 100 грн). Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України, для визначення справи незначної складності. За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі мітиться посилання, що ця справа стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки існує протилежна правова

позиція Верховного Суду - постанови від 07.02.2018 у справі №654/5243/14-ц, від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 15.06.2020 у справі №430/1281/14-ц. Також зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки він є пенсіонером, а сума, визначена податковим повідомленням-рішенням, є непомірною для нього. Вважає, що постанова суду апеляційної інстанції винесена за формального підходу до розгляду справи. Також зазначає, що справа віднесена до категорії незначної складності саме судом апеляційної інстанції, в той час як суд першої інстанції здійснював розгляд за правилами загального позовного провадження. На думку скаржника, його справа не відноситься до категорії незначної складності. Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її. Доводи скаржника про існування протилежної правової позиції Верховного Суду є недоречними, оскільки у справі №654/5243/14-ц предметом спору було визнання права власності за одним із подружжя на житловий будинок, який був придбаний до вступу у шлюб. У справі №235/9895/15-ц предметом спору було виділення після розлучення частки майна (автомобіля) шляхом стягнення грошової компенсації, оскільки виділення частки цього майна є неможливим. У справі №430/1281/14-ц предметом спору було визнання недійсними правочинів, якими спільне сумісне майно подружжя було подаровано іншій особі за відсутності згоди іншого з подружжя. Отже, у цих справах предметом спору було право власності на майно, яке набуте до або в період шлюбу, відповідно, Верховним Судом вирішувалося питання правомірності вчинення дій з цим майном одним із подружжя та права (інтереси) на це майно іншого. Фактично, ці справи стосуються питання виникнення, існування і припинення цивільних прав особи на майно. Натомість у цій справі не є спірним питання поділу майна подружжя, виділення частки з цього майна. Предметом спору є оподаткування об`єкта житлової нерухомості, яке у 2018 році було зареєстроване за ОСОБА_1 - власник. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що належна позивачеві частка на той час складала 1/1, тобто саме позивач є платником цього податку. Доводи скаржника про те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя мають значення при розгляді спору про поділ цього майна, а не з питання його оподакування. Контролюючий орган не є уповноваженим на визначення часток майна, перевірку періоду його придбання і встановлення належності цього майна до спільної сумісної власності. Відповідач у цих правовідносинах виконує контролюючу функцію щодо повноти і правильності сплати податку на це майно. Та обставина, що суд першої інстанції розглядав справу за правилами загального позовного провадження не впливають на належність цієї справи до категорії неначної складності. Посилання на наявність обставин, передбачених підпунктом "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України мають загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, тому не можуть сприйматись судом, як виключний випадок. Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №1.380.2019.006916 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення . Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко